Вугільна галузь сьогодні паралізована, – Валерій Мамченко

– Акцію протесту ми перенесли на 23 квітня. В цей день пройде нарада щодо виконання обіцянок, якщо нічого не буде зроблено, ми протестуватимемо. Ці акції – лише початок.

Вугільна галузь України залишається однією із базових галузей економіки держави. Проте перший стереотип, який виникає при згадці про вуглевидобування - збитковість, величезні дотації, висока аварійність. Чи є, і якими є перспективи розвитку галузі, її найбільш болючі проблеми - розповів в інтерв'ю ZAXID.NET перший заступник голови профспілки працівників вугільної промисловості України Валерій Мамченко.

- Торік зафіксовано ріст видобутку у вугільній промисловості, які перспективи цього року?

- Справді, минулого року у вугільній промисловості відбувся певний ріст з видобутку вугілля, порівняно із 2007 роком. Але 2007 рік був найбільш провальним, тому про досягнення говорити не варто. Щодо 2009 року, то зараз ми спостерігаємо падіння вуглевидобування за всіма напрямами. Головна причина - те, що у нас не виділяють достатньо коштів на розвиток галузі. Шахти в Україні, зокрема у Львівсько-Волинському басейні не можуть самостійно звести кінці з кінцями. Галузь збиткова, державна підтримка недостатня, шахти не досягають нульового рівня рентабельності. Візьмімо Львівщину: тут сьогодні проводять серйозні заходи оптимізації затрат на виробництво, розробляють антикризові заходи, йде повторне використання крепі, але об'єднання не може дотримуватися навіть законодавчих норми щодо оплати праці.

- 2008 року прийнято закон «Про підвищення престижності шахтарської праці». Чи поліпшив він життя шахтарів?

- У цьому законі передбачено, що тарифні ставки вираховуються з мінімальної зарплати, зараз це 605 грн, помноженої на 30%. Одразу зазначу, що ДП «Львіввугілля» не може збільшити тарифної ставки на 30%. Мало того, вони перейшли на мінімальну ставку у 605 грн, але навіть цю зарплату не можуть виплатити - їм не вистарчає коштів з державної підтримки. Ситуація складна, січневу зарплату об'єднання виплатило після прийняття рішення про проведення акцій протесту. Як буде далі - не знаю. Заборгованість об'єднання становить 6,9 млн грн, з них зі зарплати працівникам - 3,6 млн грн. Всього за минулий рік заборгованість зі зарплати становить понад 25 млн грн. Загалом в Україні станом на 5 березня - 300 млн грн. Це заборгованість по зарплаті за тарифними ставками, які не відповідають чинному законодавству. Відповідно до законодавства, заборгованість більша ще на 30%. А в нас зарплата після закону не тільки не почала зростати, вона падає, за січень - на 9% менше, ніж за грудень минулого року. І це на фоні різкого зростання інфляції. Якщо металургам і енергетикам ще дають піднятися з колін за допомогою змін до законодавства, податкової бази, збільшення тарифів, зменшення тарифів на залізничні перевезення, то шахтарі вічно залежні. Сьогодні ціна на коксуюче вугілля знизилася, його беруть за заниженими цінами. Ми не можемо звести кінці з кінцями, на енергетичне ціна піднялася, але ми завезли минулого року 3 млн тонн енергетичного вугілля, і це тоді, коли свого навалом.

- Чим аргументована така політика?

- От чому така політика? Я питаю, чому Уряд дозволяє завезти 3 млн тонн енергетичного вугілля, коли свій немає куди дівати. Питання? Ми хочемо дати його урядові. Йдемо далі, відповідно до закону про престижність шахтарської праці, всі шахтарі, що працюють під землею, мали перейти на ставку оподаткування з 15% на 10%. Що для цього треба було зробити? Просто прийняти зміни в закон про оподаткування, але цього досі не зроблено.

Повернімося до питання заплати. Сьогодні ми виплатили зарплату за січень, за лютий ще не платили. На 2009 рік державна підтримка по собівартості вугілля становить 750 млн грн. Вже всі ці гроші віддали шахтарям. Питається, як будемо платити зарплату, чому всі мовчать? Чому галузь ніхто не хоче розвивати, зупинено все будівництво реконструкцію шахт, закупівлю обладнання? Галузь паралізована.

- До яких дій ви вдаватиметеся? Чи проводитиме, як колись, масштабні акції протесту?

-  Ми мали проводити 25 березня Всеукраїнську акцію протесту, але минулого понеділка прем'єр-міністр провела нараду з вугільниками, було прийнято низку рішень, зокрема щодо зарплати Акцію протесту ми перенесли на 23 квітня. В цей день пройде нарада, за участі прем'єра щодо виконання обіцянок, якщо нічого не буде зроблено, ми протестуватимемо. Ці акції - лише початок. Якщо Уряд не дослухається, то шахтарі готові йти до Києва пішки. Це ж тисячі людей! У нас є близько 330 тисяч працівників вугільної промисловості, шахтарів, що займаються видобутком вугілля, - приблизно 200 тисяч. Львівсько-Волинський басейн - це майже 18 тис. людей.

- Зараз обговорюють питання приватизації шахт. Чи варто робити приватизацію, коли задля економії газу нам потрібно переходити на вугілля?

- Ми найбільше сміємося, коли чуємо розповіді про те, що треба переходити на вугілля, забути про газ. Бо робиться все навпаки, все! Нам розповідають, що треба спалювати кізяки, тирсу в котлах електростанцій. Ніхто не хоче навіть задумуватися, що сьогодні є надзвичайно добрі технології зі спалювання вугілля, екологічно чисті, собівартістю менші за спалювання газу, нікого це не хвилює. Ми завжди кажемо - дайте нам один раз гроші, які ми просимо, щоб звести кінці з кінцями, ми розкрутимо шахти і галузь не буде збитковою. Але ніхто нам жодного разу не пішов на поступки. Нас завжди ставлять у позицію тих, хто просить. Можливо, комусь це вигідно. Відверто кажучи, ми не проти приватизації шахт, якщо її проводити грамотно, а власник - соціально орієнтована людина.

- Чи не станеться після приватизації те, що робили із багатьма підприємствами? Їх просто розрізали на металолом...

- Приватизація має бути спрямована на розвиток, а не на розбазарювання. Якщо власник зацікавлений у видобутку вугілля, а не в тому, щоб отримати миттєвий прибуток, він вкладатиме кошти. Візьмімо місто Павлоград: попри кризу на розвиток шахт там виділено 1 млрд грн. Це люди, які думають про перспективу. Так, вони «складні» у роботі власники, є багато проблем, конфліктів, але ми знаємо, що йде збільшення видобутку вугілля, ріст виробництва, зарплату виплачують вчасно. Проте в Україні є купа «прихватизаторів», які хочуть за гривню куприт шахту та розкрасти її на металобрухт. Але якщо власник виконує всі закони, зокрема про престижність шахтарської праці, то, яка різниця хто власник - держава чи приватник.

- Згідно із енергетичною стратегією України, до 2030 року у нас мають видобувати близько 115 млн тон вугілля на рік. Наскільки реальні ці перспективи?

- Якщо цю програму виконуватимуть люди, які нині «творять» державну політику, то це нереально. Цифри реальні, це справді можна зробити. Просто займатися вугіллям мають люди, які у цьому розуміються. Коли ж у Верховній Раді розповідають, що вугільна промисловість збиткова, я хочу запитати - а за якою ціною Росія має продавати нам газ? Може, 1 тис. доларів, щоб ви врешті опустили голову і побачили, що в Україні є вугілля, яке може повністю забезпечувати країну теплом та енергією. У всіх сформувалося уявлення, що вугільна галузь збиткова. Всім цікаво, щоб галузь була проблематичною, щоб шахтарі конфліктували, всі розігрують політичні ходи. А тут все просто - дайте людям роботу платіть їм нормальну зарплату і все буде добре. Треба проводити грамотну енергетичну політику, розглянути в комплексі всі питання. Шахтарів неможна окремо розглядати від енергетиків і металургів. От розробили меморандум про спільні дії в чотирьох галузях - металургії, енергетиці, залізниці і вугільної галузі, але це були лише розмови.

- Щодо перспектив Львівсько-Волинського басейну. Панує думка, що на збагачення нашого вугілля треба витрачати великі кошти. Чи це так?

- Всі знають, що вугілля Львівсько-Волинського басейну має велику зольність - близько 50%. Під цю зольність було розроблено спеціальні теплові котли теплових електростанцій, задіяно спеціальні технології спалювання, але горе-політки всю цю програму згорнули. У вас нормальне вугілля, яке може давати електроенергію, однак працює трішки інша технологія. Звичайно, коли спалювати це вугілля у звичайних котлах, треба його збагачувати, а на це йдуть величезні затрати. Треба мати щось у голові, якщо там пусто, нічого доброго не буде.

- Зараз говорять про переробку вугілля, зокрема на нафтопродукти?

- Вугілля - це величезне багатство. У нас вугілля, при теперішньому видобутку, вистачить на 400 років. Спалювати вугілля - не найрозумніше рішення. З нього можна робити багато речей - і паливо, і різноманітні хімічні матеріали. Але ми сьогодні навіть не можемо забезпечувати спалювання вугілля за сучасними технологіями, існуючі технології настільки недосконалі, станції давно будувалися. Є німецькі, англійські технології, що дозволяють повністю спалювати вугілля. Повністю, замкнутий цикл, немає відходів. Це просто теплова електростанція, а біля неї сади квітнуть і люди купаються, от що таке сучасне спалювання вугілля. Технології є, їх треба розробляти і для України, яка немає інших джерел енергії, на це потрібно робити ставку. Це дуже хороший спосіб себе убезпечити, але потребує, щоб люди, які керують країною, володіли відповідним багажем знань. Якщо немає запасу знань, треба спитати у спеціалістів, але у всіх дуже багато інтересів у газовій трубі.

- Як ви оцінюєте перспективу будівництва нових шахт, у тому числі на Львівщині першої приватної шахти в Україні «Любельської»?

- Є що розвивати, є де будувати шахти і на Волині, і в Червонограді. Питання одне - де брати кошти, чи це буде держава чи інвестиції. Але не можна будувати, оскільки ми будуємо шахту «Нововолинську 10», яку 20 років будують, вона в таку копійку державі обійшлася! Її можна було давно добудувати. Будівництво нових шахт - це перспектива, треба будувати механізовані шахти, мінімізувати працю шахтарів, екологічно безпечні шахти. Це нормально. Але я вважаю, що будувати ми маємо самі, у нас є великий потенціал. Інвестиції можна брати під реальні відсотки, як це роблять усі країни. У нас шахтобудівний комплекс такий, що півсвіту вчилося. Представники ПАР у нас вчилися будувати шахти. Є одна проблема - вирішити питання з грошима, бо люди толкові, все можуть зробити. Машинобудівний вугільний комплекс Англії, Німеччині, вони зараз не перенавантажені, шахти закрили. Ми купуємо у них техніку. Так, вона добра, але ми знищуємо свій машинобудівний комплекс. І якщо говорити про приватизацію, то не варто забувати про цей момент. Власник шукатиме, де дешевше, йому буде байдуже звідки техніка, от тут Уряд і повинен сказати своє слово.

- Будівництво шахт руйнує екологічний баланс, як мінімізувати негативний вплив?

- Сьогодні цим питанням вугільні підприємства практично не займаються, хоча є технології, які дозволяють завдавати мінімальної шкоди екології. Я хочу навести такий приклад: ми добуваємо до 80 млн тонн вугілля на рік, і при цьому величезна кількість метану йде в атмосферу. У нас настільки газообільні пласти, що коли ми застосуємо останні технології газозатримання, то зможемо отримувати від 20 до 30 млн кубометрів газу з діючих шахт - майже половину всього газу, який споживає Україна. Хіба це не перспектива? Це можна зробити державною програмою, міста можна забезпечити енергією завдяки цьому метану.

- На наших шахтах найбільша травмованість у світі?

- Так, після Китаю, у нас найбільший травматизм на шахтах. Але це, знову ж таки, пов'язано із недофінансуванням. Гроші йдуть не на охорону праці, а на зарплату. Галузь можна зробити безаварійною. Однак для декого травматизм - це великий аргумент: якщо такий травматизм, то навіщо нам ця галузь. Охорона праці здоров'я шахтарів у нас на низькому рівні. Ми втратили близько 30 санаторіїв-профілакторіїв, а там шахтарі проходили реабілітацію. Сьогодні захворюваність дуже велика. Треба думати про людей, тоді і галузь буде працювати.