Камуфляжна фофуддя
IQ

Камуфляжна фофуддя

Імітація замість модернізації

Павло Зубʼюк, 28 грудня 2018 1252 4

Досвідчені користувачі Інтернету, напевне, пам’ятають цей мем: десять років тому «фофуддею» називали міфічний російських одяг, який унаочнював все те, що зараз ми вкладаємо в поняття «русскій мір». Носії «фофудді» були одночасно адептами «особливої російської духовності», яка полягала у здатності виправдовувати злидні і корупцію, власне, самою духовністю – а також носіями дуже характерного мілітаризму, який виправдовував все ті ж злидні та корупцію можливістю потенційно наваляти ворогам силою непереможної російської армії.

Тоді нам це було дуже смішно: Росія, попри шалені прибутки від нафти й газу, і надалі є бідною і корумпованою державою, а у відповідь на здивовані запитання повторює «зате ми духовні» і «зате ми сильні».

У 2012 році Росією прокотилася хвиля протестів. Влада злякалася. Не тому, що протести якось загрожували їй безпосередньо зараз, просто організований протестуючий «середній клас» плюс глухе незадоволення соціальних низів потенційно створювали вибухонебезпечну суміш. Усе російське суспільство так чи інакше відчувало, що країна розвивається неправильно – хай не вводить вас в оману автоматичне голосування за партію влади. У січні 1917 року в царя також були дуже хороші рейтинги.

Запит на нову, кращу Росію було вирішено не придушувати, а очолити. Здивованій публіці навесні 2014 року було презентовано нову Росію: сильну, рішучу, здатну відібрати («повернути») Крим.

«Ви ж хотіли змін? Ось зміни! Крим наш, ми поставили Америку на місце, бо ми сильні і духовні!»

Не можна сказати, що це не спрацювало. Спрацювало. Але ненадовго. Бо ейфорія «Кримнаш» в уявленні суспільства повинна була мати очевидне продовження: за «відродженням російської могутності» мало б настати очевидне покращення життєвого рівня росіян. А сталося цілком протилежне: внаслідок санкцій і подешевшання нафти життєвий рівень пересічного росіянина суттєво знизився. Уже 2015-го «Кримнаш» перетворився на іронічне підсумування безрадісних життєвих реалій, цілком протилежних очікуванням весни-літа 2014 року.

«Камуфляжна фофуддя» працює, але тільки в короткостроковій перспективі.

Як не дивно, аналогічну тактику обрала і нинішня українська влада, щоправда, у зворотній послідовності. У 2014 році, незважаючи на активну фазу бойових дій на сході України, нова (на той момент) влада декларувала боротьбу з корупцією, реформи, повне оновлення держави. У 2015-му з помпою запустили перший (він же, як з’ясувалося, останній) етап реформи силових відомств, створення – замість ДАІ і ППС – патрульної поліції. Далі цього реформаторський запал не пішов. Зарплатня і соціальні гарантії «нових поліцейських» виявилися відверто невідповідними, більшість ентузіастів пішли зі структури – натомість через суди там поновилися майже всі «відсіяні» через профнепридатність «старі міліціонери». Реформа судів, на якій наголошував Петро Порошенко у 2014-му, так і не почалася. Тому насамкінець президент вирішив витягти з шафи стару-добру «камуфляжну фофуддю».

Здивованим громадянам повідомили, що вони перемогли. Вони ж на зламі 2013–2014 років виходили на Майдан заради нової України? Ну от маєте: сильна армія, відродження мови і єдина церква!

Звісно, я можу помилятися, але дуже схоже, що це не спрацює. Надто добре українці пам’ятають, за що саме стояв Майдан. За модернізацію України. «Світ сприйме нас лише модерними!» – саме цією цитатою Шевельова вітав гостей Майдан з боку Європейської площі. «Почнемо модернізацію країни!» – обіцяв зі сцени навесні 2014-го Петро Порошенко. Звісно, кожен розумів модернізацію по-своєму, але механічне збільшення фінансування армії чи впровадження мовних квот на радіо за умов збереження старої судової, поліційної, податкової та інших систем – це явно не є модернізацією.

Так, 2014 року суспільство було готове потерпіти. Потерпіти труднощі, пов’язані з російським вторгненням, потерпіти труднощі, пов’язані з радикальними реформами. Але терпіти шостий рік старої-доброї системи олігархічних «договорняків», загорнутої в патріотичну камуфляжну фофуддю, не хоче практично ніхто, крім хіба прямих вигодонабувачів цієї системи.

Україна хоче модернізації. І якщо наразі вона не може знайти того, хто її здійснить, – то принаймні може не обрати того, хто її вже відмовився здійснювати.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук