Кінець білоруського «економічного дива»

Ще не так давно чимало українців з певною заздрістю дивились на Білорусь. Втомлені від економічних катаклізмів, які відбувались в нашій країні через фінансову кризу та бездарність політичної еліти, деякі громадяни звертали свої погляди у бік авторитарної, диктаторської, але більш стабільної сусідки.

Додатковою підставою для подібних ілюзій були відносно вищий рівень доходів, зайнятості, менше поширення корупції та зовнішній фасад впорядкованості, яким могла похвалитись Білорусь. Українських громадян мало цікавили причини такого стану речей та особливості політичної і соціально-економічної моделі правління останнього диктатора Європи. Але коли реліктова господарська система Лукашенка навесні 2011 року зазнала краху, прихильників такого економічного устрою значно поменшало.

Диво, якого не було

Президент Білорусі Александр Лукашенко звинувачує в усіх бідах, які звалилися на його країну, зовнішній чинник. За його словами, причини того, що коїться в державі сьогодні, потрібно шукати у світовій кризі 2008 року. Глава держави, судячи з його виступів, не планує здійснювати в Білорусі демонтажу системи, хоч і визнає, що «не розрахував можливостей». Рецепт виходу з становища він бачить у тотальному державному контролі. «Регулюйте, регулюйте і регулюйте. Не відходьте від цього. Це ідеологічна диверсія – те, що нас штовхають в цю свободу», -  запевняє Лукашенко.

У словах президента Білорусі є багато спільного з висловлюваннями діячів радянської доби. Між тим, саме надмірна регульованість економіки і державний контроль, відсутність приватної ініціативи та бажання зберегти радянсько-колгоспну систему в окремо взятій країні і стали причинами кризи.

Так зване білоруське «економічне диво» було лише ілюзією, придуманою офіційною державною пропагандою. І базувалось воно на зовсім непевному кон’юнктурно-волюнтаристському фундаменті, експлуатації залишків радянської господарської бази, а не на ринкових економічних закономірностях. Власне, причиною кризи стали особливості економічної моделі Білорусі, помножені на проблеми світового масштабу. Консервація в країні елементів тих відносин, які склались ще в радянську добу, небажання проводити макроекономічні реформи виявилось таким же згубним сценарієм як і тотальна приватизація (а точніше – прихватизація) та формування олігархічного класу в Україні.

З одного боку, ВВП Білорусі за десять років виріс удвічі. Відповідно, відбувався ріст соціальних видатків. З іншого, позитивні тенденції в економіці базувались на наявності дешевих енергоносіїв з Росії. Російські нафта і газ розслабили білорусів. Керівництво країни забуло про те, що «дешевий сир буває тільки в мишоловці». Підприємства країни споживали недорогі енергоносії і не проводили модернізації.

Економіка Білорусі значною мірою ґрунтується на переробці імпортної сировини і використання імпортних деталей. Провідними підприємствами є, зокрема, МАЗ, БелАЗ, Слуцький цукрово-рафінадний завод, «Гродно-азот», «Нафтан», Мозирський нафтопереробний завод тощо. Однак сировину для переробки треба закуповувати. А ціни на неї останнім часом швидко зростали. У підсумку білоруські підприємства виявились не в змозі підтримувати виробничий цикл і були змушені вдаватись до зовнішніх запозичень. Залежність від Росії і її енергоносіїв зіграла фатальну роль для білоруської економіки. Крім того, третина підприємств є дотаційними і залежать від державних кредитів.

Не кращий стан справ у сільському господарстві, яким так любив похвалитись Лукашенко. Міф про ефективність сільськогосподарських підприємств базувався на щорічних дотаціях обсягом до 7 млрд доларів. Тобто більшість із них насправді не була рентабельна.

Уряд країни зловживав соціальними видатками, купуючи лояльність робітників відносно високими зарплатами, проте нехтуючи питаннями модернізації виробництва. Лише 10% державних кредитів 2008 року було спрямовано у фонд технічного переоснащення, тоді як у фонд зарплати пішло понад 83%. Така політика рано чи пізно мала привести до краху. Адже продукція підприємств часто була нерентабельною і за ринкових умов вони б не змогли працювати. Проте режим Лукашенка не міг допустити зростання безробіття, тому підтримував роботу економічно неефективних суб’єктів господарювання штучно. Підприємства, своєю чергою, не докладали особливих зусиль до підвищення продуктивності праці, надіючись на державні фінансові вливання.

Білоруське піке

Причини можливої кризи білоруської моделі економіки були очевидні для багатьох громадян країни. Питання стояло в тому, коли це відбудеться. Перші ознаки економічного краху з’явились після розгортання світової фінансової кризи 2008 року та проблем з російськими енергоносіями. У 2010 році Мінськ отримав від МВФ кредит розміром 3,46 млрд доларів, давши обіцянку модернізувати країну. Проте у грудні 2010 року рекомендації МВФ були виконані з точністю до навпаки. Залучені кошти пішли на президентську кампанію Александра Лукашенка та підтримку застарілої господарської системи.

Зростання минулорічного ВВП на 7,4% значною мірою можна назвати штучним. Влада просто хотіла розкрутити внутрішній попит і таким чином зменшити дефіцит бюджету. Не було враховано того, що це може привести до інфляції і перегріву економіки. Ще на початку 2011 року Нацбанк Білорусі демонстрував впевненість у фінансовій стабільності країни і не прогнозував різких коливань курсів валют. Однак з початком весни стан справ різко погіршився. Іноземна валюта зникала з обмінних пунктів, що спровокувало ажіотажний попит на долари і євро. Спроба стримувати офіційний курс білоруської валюти ефекту не принесли. Тому було вирішено провести стрімку девальвацію рубля.  За один день він знецінився на 56%: від 3000 до 4930 рублів за долар США. Реальна ж вартість білоруської валюти є ще нижчою.

Основна причина фіаско білоруської фінансової системи полягає у негативному сальдо торгового балансу. У січні-квітні 2011 року від’ємне зовнішньоторговельне сальдо Білорусі становило 3,75 млрд доларів. Саме це і спровокувало дефіцит валюти на внутрішньому ринку. Такий показник став можливим завдяки значному підвищенню цін на енергоносії, котрі імпортуються з Росії. Ще одним чинником, котрий зіграв проти білоруської фінансової системи, є зменшення обсягів інвестицій в економіку. Спочатку Нацбанк Білорусі намагався утримати курс рубля і витратив на це більше 1 млрд дол. своїх і так незначних золотовалютних резервів, сподіваючись за цей період знайти валюту за кордоном. Однак, коли навесні стало відомо, що Росія не планує надавати допомогу з антикризового фонду ЄврАзЕС, ситуація вийшла з-під контролю.

Наслідком девальвації став стрибок цін. Деякі товари взагалі зникли з прилавків. Особливо це стосується імпортної продукції. Ті ж, які є, суттєво подорожчали. Так, вартість цукру виросла на 40%. Аналогічна ситуація з овочами та фруктами. Є проблеми з наповненням ринку рибою. Риба цінних сортів подорожчала втричі. Відчуваються перебої з м’ясними продуктами. Деяких сортів м’яса, вартість яких регулюється державою, взагалі немає. Свинину на ринку продають за ціною 7–10 євро за кілограм. Країну охопила паливна криза: вартість бензину за день підскочила на 30%. У червні білоруський уряд ввів обмеження на вивіз товарів місцевого виробництва за кордон. Мова йде про такі продукти як свинина, м’ясо птиці, цукор, борошно, масло, сири, м’ясні і молочні консерви, тютюнові вироби, крупи й макарони, а також холодильники «Атлант», газові плити, цемент. Також обмежено вивіз за межі країни автомобільного палива, а ціни на нього зафіксовано в примусовому порядку.

Якщо вірити цифрам білоруського комітету статистики, з початку 2011 року інфляція в країні становила 20,2%, при чому у травні вона досягла 13,1%. Річний прогноз інфляції для Білорусі – 39%. Але більшість експертів називає цифру понад 50%. Уряд Білорусі опинився у складному становищі. Ріст цін загрожує соціальній стабільності. Проте їх стримування також шкодить економіці, приводить до дефіциту товарів і викликає заперечення тих зарубіжних гравців, в яких держава проситиме фінансової допомоги.

У результаті такого розвитку подій новорічний передвиборчий подарунок Лукашенка у вигляді підняття середньої зарплати до 500 доларів був повністю нівельований. Завдяки знеціненню білоруського рубля доходи громадян впали як мінімум удвічі. Додаткові проблеми чекають на тих громадян, які мають кредити у валюті. Тепер їм доведеться віддавати значно більше рублів, що загрожує зростанню числа проблемних кредитів. Схожі перспективи і в підприємств, котрі брали кредити у доларах чи євро. З іншого боку, банки також зазнають фінансового удару, оскільки більшість зобов’язань кредиторів перед ними перебуває у знеціненій нацвалюті.

Певною мірою ослаблення національної валюти зіграло на руку білоруським експортерам. Але уряд зобов’язав їх 30% своєї валютної виручки продавати по офіційному курсу нацбанку. Водночас, експорт зростає на шкоду внутрішньому ринку, а імпорт скорочується. Це приводить до купівельного ажіотажу населення і дефіциту валюти.

Наприкінці 2010 року зовнішній борг Білорусі досяг 52,2% від обсягу ВВП (виходячи з офіційного курсу білоруського рубля на той час). Тепер же, на 1 червня 2011 року, він виріс до 87% ВВП. Сукупний обсяг зовнішнього боргу Білорусі за підсумками першого кварталу 2011 року становить 31,7 млрд дол., збільшившись на 11,3% в порівнянні з попереднім кварталом. Золотовалютні резерви Нацбанку Білорусі на 1 червня 2011 року становили 3,59 млрд дол., з початку року зменшившись на 28,6%. Над країною нависла загроза дефолту.

Фіналом економічного колапсу в Білорусі може стати соціальний вибух. Доведені до відчаю громадяни готові наважитись на повалення режиму Лукашенка. Однак експерти не зовсім впевнені у здатності нинішнього білоруського суспільства змінити владу. «Багато десятиліть в державі цілеспрямовано проводилась політика денаціоналізації білорусів, і вона увінчалась успіхом», - відзначає білоруський опозиціонер і громадський діяч Юрій Ходико. На думку одного із засновників Білоруського народного фронту, «білоруси перетворились у розрізнений народ, який зациклився на своїх особистих інтересах і не розуміє, що особисті інтереси виграють лише тоді, коли виграють національні і колективні інтереси».

У пошуках спасіння

В епоху правління Лукашенко зумів зіпсувати відносини  і з Заходом, і з Росією. Тому розраховувати на зовнішню допомогу буде непросто. Однак лише валютні фінансові вливання ззовні здатні якщо не вилікувати, то хоча б продовжити життя білоруській економічній моделі та уникнути дефолту. Вся справа в тому, що ті міжнародні гравці, які здатні допомогти, вимагатимуть від Лукашенка проведення серйозних реформ, наслідком яких може стати крах його режиму.

Поки що у виборі між МВФ та Росією президент Білорусі, схоже, більше схиляється до Москви. Принаймні, остання в особі ЄврАзЕС погодилась нещодавно надати Мінську кредит розміром 3 млрд дол. впродовж 2,5 років. Але така «братня допомога» Росії приховує значні ризики для білоруської незалежності. Мало того, є думка, що Москва навмисно спровокувала кризу в країні, стрімко піднявши ціни на енергоносії, що привело до росту негативного сальдо платіжного балансу. І з допомогою економічного тиску вона тепер розраховує усунути від влади президента Лукашенка. Те, що Росія надає кредит Білорусі на певних умовах, підтвердив і міністр фінансів РФ Олексій Кудрін. Він відзначив, що найважливішою умовою виділення кредиту є приватизація білоруських держпідприємств. Упродовж трьох років Білорусь має приватизувати держмайна на 7,5 млрд доларів. Зрозуміло, що воно має потрапити у руки російського капіталу. Для того ж, щоб у Мінська не виникло спокуси порушити взяті зобов'язання, він отримає 3 млрд доларів кредиту не відразу, а поетапно. Але для покращення ситуації білоруському уряду потрібно не 3, а як мінімум 6–8 млрд доларів і не через кілька років, а негайно. Такими коштами оперує лише МВФ.

Але і МВФ не має особливих симпатій до режиму Лукашенка. Особливо після подій грудня 2010 року. Пропозиції міжнародної фінансової установи зводяться до таких кроків: лібералізація курсу білоруського рубля та всього валютного ринку шляхом переходу на плаваючий обмінний курс, заборони регулювати процес ціноутворення державою, що приводить до дефіциту, різкого скорочення бюджетного дефіциту і відмови від підвищення зарплат в поточному році, обмеження емісії валюти Нацбанком та скорочення обсягів кредитування економіки, проведення структурних реформ та приватизації державних підприємств. Як зазначив представник МВФ Кріс Джарвіс, переговори з Білоруссю тільки тривають. Їх результатом має стати домовленість про структурні перетворення, щоб забезпечити ефективність білоруських підприємств та фінансової системи.

Александр Лукашенко опинився в непростій ситуації. Особливого ж  трагізму їй додає те, що він взяв у заручники весь білоруський народ, якому доведеться розплачуватись за помилки свого вождя і за свою громадянську пасивність.

Чи можливий білоруський сценарій в Україні?

Попри помітну різницю у суспільно-політичному і соціально-економічному вимірі між Білоруссю та Україною, в нашій державі існують певні ризики економічного обвалу, аналогічного нинішньому білоруському. Провокаційних чинників є кілька. З одного боку, в Україні епохи Януковича відбувається чітке посилення авторитарних тенденцій, концентрація влади в руках однієї партії та її сателітів. Сучасна влада не приховувала захоплення «стабільністю» політичних систем у Росії та Білорусі. Відносини з Заходом, на фінансову підтримку якого розраховує Україна, вже значно погіршились. Тоді як Росія продовжує шантажувати українську владу вартістю енергоносіїв, намагаючись повністю нівелювати спочатку економічний, а потім і політичний суверенітет. Все очевиднішим стає те, що Януковичу абсолютно не під силу проводити політику справжнього нейтралітету та балансувати між Заходом і Росією. Лукашенко теж намагався почергово загравати то з однією, то з іншою стороною і в результаті перехитрив сам себе.

Стан української економіки не є настільки безхмарним, щоб стверджувати про подолання фінансової кризи. Навпаки, економічна система вже багато років функціонує на застарілій базі сировинно-експортного спрямування та є повністю залежна від енергоносіїв. Оптимістичні заяви уряду Азарова про покращення життя та зростання добробуту, так само як і міфічно низькі показники інфляції від Держкомстату, далекі від реального стану справ.  Також не може не насторожувати фантастичне бажання глави Кабміну підняти до кінця року зарплати бюджетникам «не в 2 рази, як планувалося, а в 4 рази». У Білорусі схожі ініціативи мали місце наприкінці 2010 року. Їх результат ми можемо спостерігати сьогодні.

Як і в Білорусі напередодні економічного краху, в Україні спостерігається швидке зростання негативного сальдо торгового балансу. У січні-квітні цього року імпорт товарів перевищив експорт на 3,829 млрд доларів. За цей же проміжок від’ємне сальдо торгівлі збільшилось на 2,066 млрд доларів у порівнянні з січнем-квітнем 2010 року (тоді воно становило 1,762 млрд доларів).

Також в Україні швидкими темпами відбувається нарощування обсягів державного боргу. За період із січня по квітень 2011 року державний борг став більшим на 7,1% (3,87 млрд доларів). В абсолютних цифрах державний і гарантований державою борг України на 30 квітня 2011 року досяг 463,323 млрд гривень або майже 58,167 млрд доларів, що на 3% більше показника на кінець березня 2011 року. Таким чином, за оцінкою уряду, він досягнув 44,2% ВВП. Крім того, у поточному році кредиторам, за словами Азарова, потрібно повернути близько 90 млрд гривень. Між тим, перспективи співпраці України з МВФ поки що невизначені. На другу половину півріччя прогнозується серйозне зростання цін на газ. Чимало аналітиків схильні вважати, що осінь-2011 року принесе Україні обвал національної валюти та нову хвилю кризи. В усякому разі, тривожні симптоми, які передували нинішній економічній кризі в Білорусі, в Україні теж мають місце. І нехтувати ними не варто.