Одна з проблем українського суспільства в тому, що в ухваленні рішень ми орієнтуємось не на раціональне та критичне мислення, а на чужу думку. Топ-5 причин чи топ-3 поради для чогось – це те, що ми шукаємо. Навіть у «справі Стерненка» доводилось чути думку: а чому не написати топів про те, що саме відбувається, хто винен і що не так?
Абревіатура ЛОМ (з російської «лідери суспільної думки») була дуже популярна до 2014 року. У кожній ситуації ми шукали того, хто скаже, що ж відбувається та кого підтримувати. Причому немає значення, чи розбиралася людина в ситуації чи ні. Саме через це в «нульових» роках політики та партії возили з собою на агітаційні мітинги автобуси таких «лідерів». Саме цих лідерів використовують партії і зараз. Ми бачили, як під час останніх місцевих виборів письменники, ректори, артисти чи інші «лідери» записували звернення на користь того чи того кандидата або партії.
Але останні шість років у публічній площині ЛОМів поступово заступають інфлюенсери. Це те саме, але з кращим звучанням терміна та західним брендингом. Будь-який блогер чи експерт з великою аудиторією ставав інфлюенсером та впливав на думку людей.
Першими, як це зазвичай у нас буває, стали політики. У 2014 року багато з них зібрали велику аудиторію і фактично стали основним джерелом інформації не тільки для своїх підписників, а навіть для ЗМІ. Вони вказували, де «зрада», а де «перемога». Така чіткість дуже подобалась аудиторії. Медіа в погоні за ексклюзивом не перевіряли інформації, часто поширювали маніпуляції, відверту брехню та робили таких політиків-блогерів популярнішими, збільшуючи їхню аудиторію.
З часом їхній вплив зменшився або розсіявся. Проте на місце одних прийшли інші. І не завжди з раціональнішою чи критичнішою думкою. Тепер ми радше прислухаємось до думки невідомого «експерта» на ютубі, бо в нього сотні тисяч підписників, а значить «щось толкове говорить». Або ж проросійського боксера, який «прославляє Україну у світі».
Можна довго сперечатись про силу впливу телебачення, але ніхто не заперечить, що ТБ втрачає аудиторію і з кожним місяцем все менше визначає інформаційне поле в країні. А ось блогери з мереж «Фейсбук», «Інстаграм», «Ютуб» і «Тікток» завойовують дедалі більшу аудиторію і розширюють свій вплив. Саме так з’явився Шарій, так і надалі створює фейки і маніпулює думкою Олешко, так поводяться і депутати Верховної Ради, які почали тепер ставати відеоблогерами.
Усі сміялися з команди Порошенка, яка залучила блогерів до підтримки образу раніше президента, а зараз політика-патріота. Так само насміхались з бажання команди Зеленського повторити цей крок. Але така методика працює. П’ять-десять блогерів із сукупною аудиторією 400-900 тисяч підписників – не менший інформаційний ресурс, ніж середньостатистичний інформаційний канал. Але обходиться значно дешевше і з більш чіткими меседжами до конкретної аудиторії.
У всьому цьому хаосі інфлюенсерів можна чітко поділити на три групи. Перші – це політики, які в такий спосіб намагаються зібрати довкола себе велику аудиторію і використовувати її, коли треба підняти інформаційний шум.
Другі – це блогери, які створювали свої канали та сторінки для висвітлення суспільно-політичного життя в Україні та вигідного продажу своїх послуг і для заробітку. Вони часто маніпулюють, виконують партійні замовлення чи просто хайпують на важких й емоційних темах, щоб привабити ще більше аудиторії і продати свої послуги експерта (хтось тільки рекламодавцям, а хтось і політикам).
Треті – це активісти, менеджери, спеціалісти у своїх сферах та люди, які змогли залучити на свої сторінки аудиторію хоча б 5-10 тисяч.
У цьому всьому хаосі інфлюенсерів дуже легко маніпулювати. Можна завойовувати аудиторію частинками. Кожній групі надсилати конкретний меседж. Фактично, розділяй і володарюй. На ТБ так не вийде, бо там аудиторія як середня температура по палаті.
Варто відзначити, що не всі негативно впливають на аудиторію і ставлять перед собою завдання заробити за рахунок великої кількості підписників. Наприклад, журналіст Денис Казанський, який систематично збирає та аналізує інформацію про окупацію та війну на Донбасі і її наслідки. Фактично, його блог – це єдиний ресурс, який систематично висвітлює те, що було, і те, що є без політичних оцінок та пропаганди. Якщо є бажання дізнатися більше про окуповану частину Донецької і Луганської областей зараз і не потрапити під вплив пропаганди, то це найкращий варіант. Але, на жаль, таких блогерів та інфлюенсерів дуже мало.
Перші дві категорії легко виявити і зрозуміти, чого вони хочуть і куди хилять. Тут якраз буде і частка нашої відповідальності за подальший їхній успіх. Якщо чітко видно або чути, що депутат від конкретної партії чи блогер, що висвітлює тільки одну позицію, пропонує чергову «революцію», то одразу автоматично має виникати запитання: «Кому це вигідно?» Але найнебезпечніший вплив саме третьої категорії.
Минулого року під час проведення рекламних кампаній замовники та маркетологи відмовилися від ставки на одного інфлюенсера з великою аудиторію. Такі кампанії менш ефективні. А ось взяти десять, які дорівнюватимуть аудиторії одного великого видання – ефективніше. Так простіше і швидше донести інформацію до аудиторії і їй більше довіряють. Такий самий ефект ми отримуємо й тоді, коли тисячі дрібних інфлюенсерів пишуть про ту чи ту ситуацію. Вони значно ефективніші, ніж дописи чи відео одного великого інфлюенсера.
Ефективність сторінок таких інфлюенсерів визначає не просто кількість ФБ-друзів чи підписників. А частота його взаємодії з аудиторією. Зранку вони розказують як снідали, в обід як сварились з офіціантом, а ввечері закликають інших не носити маски, бо «це вже задовбало».
Вони часто поводяться як незадоволені й вередливі котики. Кричать, створюють багато шуму, а чому – точно сказати не можуть. Часом – це тренд, часом хочуть звернути увагу на себе чи просто щось написати чи сказати.
Засипало наші міста снігом, не можна вийти з під’їзду. Скільки таких інфлюенсерів глянули у платіжку, щоб дізнатись, якій обслуговуючій компанії, ЖЕКу, ОСББ чи кооперативу вони платять за прибирання території? Зате всі написали, що міська влада має розчистити їм сніг, підняли чергову інформаційну хвилю, яка не привела ні до чого, окрім образ і конфліктів.
З того ж поля і велика кількість експертів з будь-якого питання. Одні й ті самі люди коментують і рекомендують, що робити з Донбасом, пандемією, реформою держслужби, організацією концертів та висадкою дерев.
Більшість з них не хоче брати відповідальність за сказане чи написане. А всю відповідальність за подальші дії своєї аудиторії перекладають на неї саму: «А що в них своєї голови немає».
Цікаві приклади такого впливу інфлюенсерів можна побачити у Львові. З весни 2019 року низка активістів та навіть службовців писали, який хороший Порошенко та поганий Зеленський. У будь-якій ситуації вони знаходили, чому насварити одного і похвалити другого. І так тривало навіть під час місцевих виборів. А потім вони здивувались результату партії «Європейська солідарність» та потраплянню до другого туру з високими шансами на перемогу Олега Синютки. І вони ж першими підняли шум, коли нова коаліція в міській раді почала нести ахінею про велосипедистів та велодоріжки, громадські простори та острівці безпеки. Більшість з них досі не відчуває своєї відповідальності за популяризацію такої нелюбої їм тепер партії ЄС. Бажання бути в тренді та написати голослівний пост перемогло розуміння, що варто говорити і писати критично і розставляти акценти, не узагальнюючи і спрощуючи.
І в кожній ситуації, яка привертає увагу суспільства, так звані лідери думок поводяться за одним і тим самими сценарієм – просто піднімають хвилю. Не розуміючи і не аналізуючи, але даючи рекомендації та вказуючи, хто винен і що робити. Якщо сотня таких інфлюенсерів написала «задовбало носити маски», то з їх сукупної аудиторії в півмільйона знайдеться кілька тисяч тих, що почнуть заходити в громадські місця без маски, думаючи, що вони бунтують, що хтось теж так робить, що треба «зносити цю систему».
Вони перетворюють свої проблеми на проблеми навколишніх людей. Узагальнення і спрощення з додаванням емоції не призводить до кращого розуміння ситуації чи проблеми. Постійний потік негативу і крики призводять до ненависті й недовіри до всіх інституцій, з якими ми взаємодіємо, якщо не щодня, то хоча б раз на тиждень. Для того щоб критикувати чиюсь роботу, треба розуміти її суть, усвідомити, що відбувається всередині процесу. Потрібно знайти причиново-наслідкові зв’язки, а не видавати свої судження за фаховий висновок. Ніхто ж не критикує роботу електрика, що міняє систему освітлення. Ми не знаємо, як має бути правильно, і тому не перевіряємо його роботу на собі. То звідки ті, що не працюють системно з тим чи тим питанням у публічній сфері, розуміють, як має бути?
Як показали останні події навіть ютуб-блогери, які висвітлюють різні теми від кіно до ігор на приставках, починають ставати інфлюенсерами в суспільно-політичній ситуації. Вони транслюють своїй аудиторії ті чи ті меседжі, навіть не намагаючись розібратися в ситуації. Можна багато дискутувати про те, що «це особиста думка блогера». Але все не так просто. Ти відповідальний за те, що говориш, і немає значення, блогер ти чи пропагандист; тобі за це заплатили чи ти просто хочеш висловитись. Відповідальність має бути завжди. Саме відповідальність – одна з ознак свободи.
Ми використовуємо