Країна непокараних
IQ

Країна непокараних

Про патології української влади

Григорій Швець, 13 березня20044

Скандал довкола Романа Насірова набирає обертів. Нагадаємо, Національне антикорупційне бюро звинуватило очільника ДФС у завданні державі збитків на 2 млрд грн, після чого Насірова арештували і віддали під суд. Здавалося б, ось-ось має статися одне з найгучніших ув’язнень в історії країни. Але вночі 7 березня суд випустив Насірова під заставу у 100 млн грн. Таке рішення громадськість зустріла з великою недовірою, організувавши пікет київського Солом’янського суду. Активісти висловлюють побоювання, що Насіров може втекти – тим паче, що у нього вже виявили британський та угорський паспорти. Також висловлюються побоювання, що адвокатам Насірова вдасться розвалити справу у суді. І будь-який з цих варіантів громадськість не сприйме. Тому для влади звільнення або втеча Насірова можуть обернутися серйозними проблемами, які наближають перспективу дострокових виборів і чергової політичної кризи.

Запит на справедливість

Починаючи з 2014 року українське суспільство живе очікуванням справедливості, а простіше – покарання для топ-злочинців епохи. Після Майдану під суд мали піти і функціонери режиму Віктора Януковича, і особи, причетні до розстрілів протестувальників та репресій проти них. Але за три роки на лаві підсудних опинилися лише 5 екс-бійців «Беркуту», натомість сам диктатор і його найближче оточення є для української Феміди недосяжним. На тлі повної безпорадності відповідних органів спроба влаштувати заочний суд на Януковичем виглядає недоречним фарсом. Тим більше, що і його вдалося влаштувати лише наприкінці 2016-го, через три роки після першої крові на Майдані. Не дивно, що в суспільстві обертається думка про мовчазну змову старого і нового режимів щодо нерозслідування подій тієї буремної зими. Підозри підживлює і те, що чимало екс-регіоналів (зокрема тих, хто голосував за диктаторські закони) продовжують займатися бізнесом і політикою в Україні.

У другій черзі на справедливий суд – особи, причетні до сепаратизму. Тут справи просуваються дещо краще – СБУ ледь не щотижня звітує про затримання інформаторів та агітаторів ЛДНР. Крім того, триває суд над Олександром Єфремовим, якому інкримінують державну зраду та цілий букет серйозних статей. Проте список сепаратистів, які уникнули покарання, також чималий. Наприклад, колишній депутат Луганської міськради Арсен Клінчаєв, який особисто брав участь у захопленні ОДА сепаратистами, постав перед київським судом у травні 2014-го. А у серпні 2016-го він безперешкодно виїхав до Росії, оскільки йому забули (!) подовжити термін домашнього арешту. І Клінчаєв – лише один з десятків публічних осіб, до яких так і не дійшли руки заклопотаної Феміди. Тож суспільство знов починає підозрювати Київ у змові або у неспроможності.

Слідом за поплічниками Януковича і сепаратистами йдуть корупціонери, з якими влада нібито веде запеклу боротьбу. Успіхи і справді є – у ЗМІ регулярно повідомляють про арешти хабарників: чиновників, поліцейських, митників і т. д. Проте всім зрозуміло, що це – лише дрібні інциденти, які створюють позитивну статистику і жодним чином не впливають на корупційні схеми державного масштабу. А коли доходить до серйозних справ, Феміда знову виявляється безсилою. Приміром, сумнозвісні «вишки Бойка» суд кінець кінцем арештував, проте сам Юрій Бойко, причетний до афери на 12 млрд грн, спокійно живе в Україні. І не просто живе, а ще й займається політикою. На фоні цього ув'язнення за хабарі в кілька тисяч гривень – це просто симуляція боротьби з корупцією. Не треба пояснювати, як це позначається на довірі до влади.

Прихована патологія

Недовіра громадян до влади сама по собі є великою проблемою, оскільки відкриває можливості для дестабілізації політичної системи. У нинішній історичній ситуації цим неодмінно скористаються і реваншистські сили, і Москва, не кажучи про плеяду опозиціонерів, серед яких чимало відверто деструктивних лідерів-популістів. Проте набагато більші побоювання викликають здогадки щодо істинних причин дивної безкарності багатьох одіозних постатей. Безперечно, покарання високопоставленого злочинця є вкрай складною справою, якщо це відбувається у демократичній країні, а не в Північній Кореї або у сталінському СРСР. Згадаймо лише, скільки триває судова тяганина довкола Дмитра Фірташа – при тому, що ним займається зовсім не українська Феміда. Але не виключено, що справа тут не лише в майстерності адвокатів та хитрості зловмисників.

Формально, система влади в Україні структурується через механізми демократії і регламентується законодавством. Але є підозри, що існує паралельна система владних відносин, в основі якої лежать бізнесові, кланові і патрон-клієнтські стосунки. І саме ця друга система визначає реальний розподіл влади та ресурсів в країні, обходячи формальні інституційні обмеження або просто руйнуючи їх. У таких умовах близькість до влади визначається становищем особи у неформальній ієрархії та її фінансовими і політичними ресурсами – у цьому, в загальних рисах, і полягає сутність будь-якої олігархії. Прихована олігархічна система живе за своїми власними правилами і керується власною логікою, яка рідко збігається з вимогами демократії та законності: вибори і конкурси на посади підміняються кумівством, а вимоги законності коригуються відповідно до неформальних стосунків між олігархічними групами.

Не виключено, що саме у цій двоїстості української влади і полягає секрет багатьох одіозних постатей, яким вдається уникати покарання. Навіть коли громадськості вдається заштовхнути їх до суду, руки Феміди виявляються зв’язані невидимими для нас домовленостями. Але в такому випадку справи Україні гірші, ніж здається. Розчарування суспільства у чергових реформаторах, політична криза і навіть перевибори – все це ситуативні неприємності. Набагато серйозніше те, що за 25 років українці здійснили вже три революції, але так і не змогли наповнити формальну демократію реальним змістом. Як виявилося, скидання режимів – це лише половина справи. Тепер на часі інша революція, яка змусить олігархічну систему прийняти демократичні правила гри – лише тоді справедливість може стати правилом, а не прецедентом.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук