Лісове господарство потребує додаткових інвестицій

Представниками владної вертикалі та громадськими діячами в останні роки пропонуються різноманітні сценарії та механізми реформування лісової галузі. Мова йде про трансформацію системи управління лісовим господарством, удосконалення регуляторного інструментарію впливу на ринки лісопродукції, перегляд взаємовідносин між лісогосподарським та лісопереробним сегментом лісової галузі.

При цьому чи не основним гальмуючим реальні реформи в лісовому господарстві чинником є багаторічний, а точніше хронічний дефіцит інвестицій, що не дозволяє вчасно та повною мірою замінювати фізично спрацьоване й морально застаріле обладнання на переважній більшості лісогосподарських підприємств і забезпечувати нову якість готової продукції, більш конкурентоспроможної на вітчизняному та закордонному ринках.

Що ж нині гальмує процеси нарощення обсягів інвестування лісового господарства? По-перше, це захмарні проценти під кредитні ресурси комерційних банків, які роблять невигідними навіть не надто капіталомісткі проекти. По-друге, нерозвиненість вітчизняного фінансового ринку, що не дозволяє активізувати портфельне інвестування потреб лісового господарства. По-третє, постійні лісокористувачі крім традиційних прямих та непрямих податків змушені сплачувати до Державного бюджету України дивіденди, що звужує їх власні можливості стосовно збільшення обсягів реінвестування отриманих прибутків. По-четверте, відсутність інституціональних передумов для створення спільних підприємств з потужними суб’єктами деревообробного підприємництва.

Більше того, в разі повноцінної імплементації мораторію на експорт необробленої деревини виникне потреба в суттєвому нарощенні капітальних вкладень в оновлення і введення додаткових деревообробних потужностей лісогосподарських підприємств, оскільки наявні потужності були адаптовані до тих обсягів деревини, які спрямовувалися на переробку до введення мораторію. Інакше деревина буде псуватися на верхніх та нижніх складах або ж продаватиметься за значно нижчими цінами, ніж вона продавалася на експорт, що на порядок зменшить прибуткові надходження та інвестиційні можливості державних лісогосподарських підприємств.

Потенційно державні лісогосподарські підприємства є надзвичайно інвестиційно привабливими, оскільки мають прогнозовану лісосировинну базу на середньострокову та довгострокову перспективу (матеріали лісовпорядкування), що є дуже вагомим чинником для переконання іноземного та вітчизняного інвесторів фінансувати лісогосподарські проекти та проекти налагодження деревообробного виробництва. Прогнозована сировинна база є важливою передумовою для проектування потужностей первинної та поглибленої лісопереробки й планування виробничо-господарської та інвестиційної діяльності.

Більше того, лісогосподарські підприємства є державними підприємствами, що створює можливості для використання такого потужного для підвищення інвестиційної привабливості лісогосподарського виробництва інструменту, як державні гарантії. На сьогодні він майже не використовується, що консервує інвестиційний дефіцит і призводить до подальшого підвищення рівня зносу основних засобів лісогосподарських підприємств.

Враховуючи потенційно високу привабливість лісового господарства для стратегічних інвесторів як резидентів, так і нерезидентів і оцінюючи наявний дефіцит фінансування капітальних вкладень на державних лісогосподарських підприємствах, на державному рівні необхідно посилити дієвість стимулів щодо нарощення інвестиційних вливань у лісове господарство та деревообробну промисловість. Одним із таких стимулів, реалізованих адміністративним шляхом, може бути узаконення прямих довгострокових договорів між державними лісогосподарськими підприємствами та іноземними інвесторами щодо продажу останнім необробленої деревини при дотриманні вимог антимонопольного законодавства й забезпечення добросовісної конкуренції на ринку лісопродукції.

Приріст реальних інвестицій у лісогосподарське виробництво гальмується через зволікання прийняття законодавчого акту, який регламентував би зняття ввізного мита на сучасне високотехнологічне деревообробне обладнання, що так необхідне державним лісогосподарським підприємствам для збільшення обсягів виробництва продукції з високою часткою доданої вартості. Ця проблема актуальна й для приватних деревообробників. Тому потрібен здоровий лобізм щодо створення законодавчого підґрунтя для надання преференцій лісогосподарським та деревообробним підприємствам стосовно придбання обладнання сучасного технологічного рівня.

Вагомим чинником збільшення капітальних інвестицій у лісогосподарське та деревообробне виробництво стало б спрощення механізму використання лізингу, що прискорило б процеси оновлення парку виробничого устаткування та лісоексплуатаційної техніки і забезпечило б поступове зниження рівня фізичного спрацювання основних засобів державних лісогосподарських підприємств.

На початку 2000-х років в Україні на основі залучення значних іноземних інвестицій було створено ряд потужних деревообробних підприємств, особливо в Західному регіоні, які спеціалізувалися на глибокій переробці деревини. Поштовхом їх приходу в Україну й подальшого зміцнення позицій на ринку лісопродукції стали створені державою умови для гарантованого забезпечення лісосировиною через спецаукціони.

Для задоволення потреб виробництва цим підприємствам потрібна переважно технічна сировина та окремі породи деревини, що в умовах введення мораторію не вирішує проблему збуту державними лісогосподарськими підприємствами надлишкової сировини. Тобто назріла потреба у введенні додаткових лісопереробних потужностей, які забезпечать необхідний попит на ділову деревину, що дасть можливість державним лісогосподарським підприємствам компенсувати втрати у зв’язку із припиненням експорту необробленої деревини на зовнішній ринок.

З огляду на це на найвищих щаблях центральної та регіональної виконавчої влади по лінії управління лісовим господарством варто сформувати «дорожню карту» співпраці із всесвітньо відомими деревообробними компаніями країн Західної Європи, які мають успішно функціонуючі підприємства в країнах постсоціалістичного табору (Польщі, Румунії).

На основі використання державних гарантій та наявних переваг, які полягають у близькості багатолісних районів до кордонів Європейського Союзу, наявності достатнього обсягу сировини, дешевої робочої сили, у середньостроковій перспективі цілком реально завести в Україну великі деревообробні компанії, щоб позбутися тавра лісосировинного придатку та увійти в глобальні ланцюги лісогосподарської продукції з високою доданою вартістю.

Органам державної влади, на які покладено функції контролю й забезпечення раціонального ведення лісового господарства, необхідно принципово змінити підхід до інвестиційної політики, зокрема в частині залучення іноземних інвестицій, який полягатиме в законодавчому та адміністративному врегулюванні питань, пов’язаних з наданням гарантій щодо забезпечення потреб інвесторів у лісосировинні та формуванням рівноправних умов для всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Суттєве нарощення обсягів капітальних вкладень у лісове господарство сприятиме розв’язанню ряду нагальних проблем не лише економічного, а й соціального та екологічного характеру.