Львів. Війна до останнього?

Так, П’ємонт об’єднав Італію у 19 столітті. П’ємонт саме тому і став П’ємонтом, що він, об’єднуючи Італію, не брався руйнувати традиції в Пармі, Тоскані, Пізі і навіть у відсталому клерикальному Неаполітанському королівстві.

Від редакції.

Дмитро Табачник - фігура для Львова дражлива. Його виступи у мас-медіа чи з парламентської трибуни часто спричинюють у місті Лева войовничі коментарі та заяви у відповідь. Нещодавно депутати Львівської міської ради навіть вимагали у ВАКу (Вищої атестаційної комісії) позбавити Дмитра Табачника усіх наукових ступенів та звань.

Аби зрозуміти, що є причиною жорсткої критики на адресу Львова і Галичини з боку колишнього голови президентської адміністрації Л.Кучми, ZAXID.NET запропонував Дмитру Табачнику написати цей текст.

Роль та образ Львова в українській політиці дуже строкатий. На початку відродження Львів багато в чому сприяв збуренню суспільства, у хорошому сенсі цього слова. Збуренню до незалежності, збуренню до самоусвідомлення себе як нації, збуренню до розбудови незалежної Української держави.

Але десь з 1993-94 років ця роль радикально змінилася і є сьогодні вкрай консервативною, навіть радикальною, а тому безперспективною. Вона полягає у пропагуванні засад нетерпимості та нетолерантності до проявів іншого мислення, до впровадження постулатів, що давно померли в Європі: етнічної держави, національної церкви.

В ідеологічному плані Львів іноді пропагує такі речі, які у сучасній Європі є виявом агресивного маргінесу. Саме тому ані на початку незалежності, ані зараз, крім запаленого та збудженого розуму, нікому з аналітиків, політологів чи істориків не спаде на думку порівнювати Львів з П'ємонтом італійської доби в класичному розумінні цього слова.

***

Так, П'ємонт об'єднав Італію у 19 столітті. Чому? Тому що П'ємонт був найбільш високорозвиненою, економічно самодостатньою, експортно спроможною і інтелектуально передовою частиною Італії. А зараз Львів тими гаслами, які він висуває, особливо я маю на увазі львівських радикалів, які і далі тримають ідеологічну першість у місті, разом з кримськими радикалами, роблять все, аби роз'єднати Україну і довести її до розколу. П'ємонт саме тому і став П'ємонтом, що він, об'єднуючи Італію, не брався руйнувати традиції в Пармі, Тоскані, Пізі і навіть у відсталому клерикальному Неаполітанському королівстві. П'ємонт саме тому став П'ємонтом, що він заради єдиної Італії не намагався уніфікувати італійську мову на свій кшталт, підлаштовуючи її під свій діалект. П'ємонт саме тому став П'ємонтом, що він не сповідував засади хуторянського земляцтва, коли на вищі посади висуваються відверті нездари, але зате «свої».

На мою думку, образ Львова в Україні є різний і абсолютно строкатий. Архітектурний образ Львова - це унікальна перлина не лише України, але й Європи. Львівські замки, галерея Возницького з колекцією Пінзеля... Тобто це те, що є загальнодержавною скарбницею України. Але ті погляди, які везуть в Київ, в український парламент львівські політики, починаючи від Тягнибока і закінчуючи Кендзьором, не мають нічого спільного з ідеєю об'єднання України, з прагненням до європейської поліетнічної держави, громадянського суспільства.

Скажімо, жоден з шести складів демократичної Львівської міськради не знайшов у собі сили духу та моральної терпимості, аби відвести земельну ділянку під будівництво храму Української православної церкви. Їх бентежить, що ця церква знаходиться в канонічній єдності з Московським патріархатом. Але чому ж тоді їх не дратує те, що УГКЦ знаходиться не лише в канонічній та адміністративній єдності, але й в повному підпорядкуванні іноземної церкви, тобто Ватиканського престолу. Де ж рівні можливості, рівне ставлення до своїх земляків-віруючих?! Львівським депутатам слід повчитися у львівського магістрату 16-17 століття. Може, тоді їм вдасться вичавити з себе нетерпимість та дикунство. Тому що львівський магістрат середньовіччя відводив землю на будівництво вірмено-григоріанській церкві, іудейським громадам, лютеранським громадам. І це було 300-400 років тому! Невже настільки душі львів'ян обміліли, що вони забули свою власну історію. Нема того Львова і ніколи не буде.

Як ніколи не буде Львова 50-60-х років минулого століття, де зросли Григорій Явлінський, Михайло Фрідман, Матвій Ганапольський, Михайло Рєзнікович, Богдан Ступка, Зиновій Кулик, Лариса Скорик, Мирослав Вантух...

Мені можуть закинути, що так само не повернути того Вроцлава, Праги чи Страсбурга. Але я відповідаю - Страсбург став кращий, там абсолютно гармонійно живуть люди різних віросповідань та різних поглядів.

***

А чому ж львів'яни мусять спокійно спостерігати, як їх місто стає гіршим, перш за все, з точки зору духовного комфорту, європейських традицій. Львів завжди був унікальним торговельно-економічним центром, містом, яке ще з часів середньовіччя славилось своєю поліфонічністю і терпимістю до прояву будь-яких релігій, поглядів і т.д.

Давайте подивимось, з чим сьогодні асоціюється Львів у загальній уяві українців? - З нетерпимістю, з оспівуванням Шухевича та батальйону «Нахтігаль», висловлюваннями Тягнибока. Про що ще можна згадати, крім Картинної галереї Бориса Возницького?

Не буду стверджувати на всі 100%, що саме так сприймають Львів решта 45 мільйонів українців, але знаю, щоб прислужитися львів'янам і завоювати їхні політичні симпатії, слід використати декілька дуже простих, абсолютно бузувірських штампів - «Україна для українців», «Одна держава, одна мова, одна церква», «Загородимось від Росії, бігом в НАТО». Нібито, якщо ми вступимо і, не дай Боже, будемо коли-небудь воювати, то труни з тілами наших солдатів будуть посилати тільки в Харківську чи Луганську області. Ні, я хочу нагадати, що так само, як і під час радянської авантюри в Афганістані, труни будуть прямувати і на Львівщину. На жаль, цього ніхто не хоче слухати.

***

Для того, щоб тебе поважали, треба зробити надзусилля над собою - завжди поважати інших. Я неодноразово говорив, що люди із Західної України мають абсолютне право поважати своїх героїв. Але якщо вони патріоти України, громадяни нашої єдиної країни і, за великим рахунком, європейці, то вони мусять навчитися поважати погляди інших людей - мешканців півдня України, Харкова та Луганська, які мають право поважати Пархоменка, Артема, Олега Кошового чи Івана Кожедуба, і також повинні поважати почуття та погляди людей із Західної України. Саме на цьому, на таких підходах будується громадянське суспільство: на вихованні толерантності, поваги до абсолютно невластивих, навіть несимпатичних поглядів іншого. Взагалі патріотизм слід вимірювати не гаслами на маніфестаціях, а тим, скільки кожен з нас платить податків, хто як працює, хто скільки зробив для економічного, соціального, культурного розквіту України.

Поки що зі Львова більше всього привозять фальшивих робіт Івана Труша та Ерно Ерба... Поки що внесок Львівщини в економічний потенціал України досить скромний. Окрім заробітчанства, нічого і не згадаєш. Якщо в багатьох обласних центрах, навіть доволі пересічних, промисловий та економічний потенціал яких був незрівнянно менший, аніж потенціал радянської Львівщини, зросли підприємства, якими сьогодні може пишатися вся Україна. Маю на увазі «Верес», «Чумак», «Торчин-холдинг» і т.д. Якщо порівняти стартову базу станом на 1990 рік, то досягнення Львова набагато скромніші.

І поки, на жаль, не видно щоб Львів змінювався. Крупні бізнесмени зі Львова виїжджають, дрібні також прагнуть заснувати якусь свою комірчину, заправну станцію чи кав'ярню за кордоном. Львівщина дала світу, напевне, найбільшу кількість сучасних заробітчан. Оце має хвилювати в першу чергу.

Якщо порівняти зовнішній вигляд Львова з тим же Донецьком, а головне - зміни, маю на увазі освітлення, дороги, вулиці, то Львову тут ще вчитися і вчитися. І це при тому, що у Донецька стартові можливості були разюче скромнішими. Адже Львів на початку радянської влади був містом із найвищим відсотком людей з вищою освітою, найвищим на душу населення знанням кількох мов. А в донецький регіон сто років тому висилали людей, які змушені були каторжною працею добувати вугілля під землею. Донецьк сьогодні перетворюється. Донецька міськрада своїм рішенням відвела землю під будівництво храмів громадам РКЦ і УПЦ КП. Одесити змусили своїх депутатів повернути громадам римо-католицький та автокефальний храми, там проходять богослужіння. Ось тут Львову є чому повчитись у своїх колег на Сході та Півдні України. Львів - це єдина обласна столиця, яка готова воювати до останньої краплини здорового глузду, аби було «тільки по-моєму».

Змінитися Львів може лише через тяжку внутрішню працю львів'ян над самими собою. Ніхто з боку не допоможе. Треба цього агресивного раба, що не сприймає інші думки, вичавлювати з себе по краплині, як говорив Антон Чехов, а не трощити щороку шибки в Російському культурному центрі. Адже в Криму нікому не спадає на думку громити осередки культури.

Великим європейським центром може бути місто, однаково комфортне для людей всіх національностей та віросповідань. Існує лише два правила, обов'язкові для всіх: дотримання законів і чесна сплата податків. Все інше - моє приватне життя, мої погляди, мова, на якій я розмовляю, не мусять нікого стосуватися. Тому що моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. А цього львів'яни не хочуть зрозуміти.

Довідка ZAXID.NET

Дмитро Табачник - народний депутат України (фракція Партії регіонів).

Народився 1963 року в Києві.

У 1994-1996 роках - голова Адміністрації Президента України Леоніда Кучми.

У 2002-2005 рр., 2006-2007 рр. - віце-прем'єр-міністр України в уряді Віктора Януковича.

Доктор історичних наук, професор, академік Академії правових наук.