Львівська «мазохіада»

IQОстап Середа, 8 квітня 200896734

Усупереч поширеній опінії, Захер-Мазох не був перейнятий лише проблемами відносин чоловіка і жінки. Насправді письменник пропагував багато прогресивних ідей свого часу.

Розмови про вшанування у Львові Леопольда фон Захер-Мазоха велися віддавна. Через його всесвітню скандальну славу у тих балачках завжди було чимало іронічного гумору, інколи додавалася дрібка перверзійної пікантності, переважала однак ностальгійна пошана до габсбурзького культурного спадку у нашому місті. Наскільки пригадую, найчастіше йшлося про встановлення меморіальної таблиці на будинку на вулиці Коперніка, де майбутній письменник нібито народився у січні 1836 року (згодом історик Галина Сварник виявила, що насправді Леопольд фон Захер-Мазох народився у тодішньому будинку поліції, на місці якого тепер стоїть «Ґранд готель»).

Нещодавно відразу в декількох Інтернет-виданнях з'явилася інформація про те, що Захер-Мазох потрапив у «креативне» поле зору творців львівського ресторану «Криївка». І вже цими днями у Львові відбудеться відкриття особливого пам'ятника, присвяченого письменнику. Зокрема, ZAXID.NET повідомив таке: «Скульптуру виготовив Володимир Цісарик із бронзи в ріст Мазоха - 1 м 70 см. Ідеї до пам'ятника вигадувала уся команда «Криївки» (Юрій Назарук - один із авторів концепції знаменитої "Криївки" - ZAXID.NET). Пам'ятник буде доволі атракційним: ззовні достатньо пристойний, але охочі матимуть можливість подивитися у лупу (алюзії на підглядання самого Мазоха) та засунути руку у кишеню скульптурі-Мазоху, і дещо «намацати», - розповів менеджер кафе(http://www.zaxid.net/newsua/2008/3/20/180518/).

Про недоречний «креатив» команди ресторану «Криївки» стосовно історії УПА на ZAXID.NET недавно писав Василь Расевич (http://www.zaxid.net/article/14206/). Однак у випадку із Захер-Мазохом може видатися, що новий бізнес-проект «криївкарів» побудований навколо особи, яка й заслуговує такого трактування. Йдеться ж бо про письменника нібито «сумнівної» слави - «мазохіста», та ще й земляка, отже, на комерційне використання його іміджу підприємливі львів'яни мають мати право...

З різних біографічних довідників можемо дізнатися, що Леопольд фон Захер-Мазох провів у Львові лише перші 12 років свого життя і покинув наше місто 160 років тому, під час революційної «Весни народів». Щоправда, родина майбутнього письменника була пов'язана з Галичиною від кінця XVIII століття, коли до новоствореної габсбурзької провінції приїхали обидва діди Захер-Мазоха - Йоган Непомук Захер та Франц Мазох. Загальновідомо, що батько письменника, Леопольд фон Захер був  директором львівської поліції і у 30-40-х роках ХІХ ст. успішно боровся з польським революційним рухом у Галичині. Зрозуміло, що у польських колах він мав якнайгіршу славу, і тому у 1848 р. його спішно перевели зі Львова до Праги. Не менш знаним був і дід письменника Франц Мазох. Як свідчить «Польський біографічний словник», він походив з земель Угорської корони і міг бути (за деякими версіями) українського походження. Франц Мазох двічі був ректором Львівського університету (у 1802/3 і 1827/8 роках) і здобув загальне визнання під час боротьби з епідемією холери у 1806 р. Коли ж його донька Кароліна вийшла заміж за директора львівської поліції Леопольда фон Захера, останній додав до свого прізвища шановане у Львові прізвище дружини. Таким чином, у 1838 році двохлітній Леопольд фон Захер-молодший також став Захер-Мазохом.

Від дитинства з його життям завжди було пов'язано чимало напіванекдотичних історій. Якось у серпневих числах «Gazet-и Lwowsk-ої» за 1927 рік я знайшов цікаву розвідку, написану на підставі споминів внука письменника, Александра. Зокрема, у ній йшлося і про няньку малого Леопольда - звичайну українську селянку, від якої той навчився українських пісень та мови. А також про те, що його дідо Франц Мазох користувався надзвичайною популярністю серед львівських євреїв, бо намагався поліпшити санітарний стан львівського гетто. Коли на його тісних вуличках з'являвся Франц Мазох разом з онуком, малим Леопольдом, місцеві євреї у знак поваги клякали і схиляли голови. Уже у 1848 р. 12-літній Леопольд брав участь у львівських революційних подіях і боровся на барикадах проти польських повстанців. І лише переїхавши у Прагу, Леопольд почав вчитися німецької мови. Важко встановити, якою мірою ці історії були міфом, що сформувався у родинних переказах, а якою - відповідали дійсності. Проте чимало з них постійно з'являлися у наукових та популярних біографіях письменника.

Достеменно однак відомо, що після виїзду зі Львова Захер-Мазох молодший навчався в університетах Праги і Ґраца. З грудня 1856 року він працював як університетський приват-доцент австрійської та загальної історії у Ґраці. Вже у цей час проявився його нахил до літературної творчості - відразу після першої наукової праці «Повстання у Генті при імператорі Карлі V» (1857) вийшла друком його перша повість «Одна галицька історія. 1846» (1858) - про поразку польського повстання в Галичині.

Саме дитячі спомини надихали його письменницьку творчість до кінця життя.  Як зауважила відома польська германіст Марія Кланська, перед Йозефом Ротом Леопольд Захер-Мазох був найбільшим німецькомовним письменником, який писав про Галичину. З особливою симпатією він ставився до галицьких українців і вітав їх національний розвиток (зокрема, у повісті «Саша і Сашка», 1885), більше того - вважав українську мову своєю рідною, у дорослому віці неодноразово публічно називав себе українцем («русином», «малоросіянином»). Не дивно, що українські переклади його творів у 70-90-х роках ХІХ ст. часто публікувалися у галицькій українській пресі.

Українські читачі в Галичині заново відкрили для себе Захер-Мазоха на початку 90-х років вже XX століття, коли у періодиці з'явилося ряд публікацій про українське походження та тематику творчості Захер-Мазоха. Тоді ж на сторінках часописів «Дзвін», «Всесвіт», «Ї» були опубліковані розвідки про його творчість й біографію та українські переклади його творів. У 1992 р. у Львові навіть засновано Фонд Захер-Мазоха. Вже тоді інтерес до особи та творчості скандально відомого письменника проявлявся у двох напрямах: одних головним чином вабила перверзійність мазохізму як сексуального збочення і можливість його використання для привернення інтересу публіки до тих чи інших мистецьких акцій у Львові, інші ж ностальгічно захоплювалися феноменом Захер-Мазоха, як часткою особливої багатоетнічної культури австрійської Галичини та усієї Дунайської монархії. 

Зізнаюся, що спочатку я з певним скептицизмом ставився до тверджень про українські зацікавлення цього німецькомовного письменника, поки випадково не натрапив у збірках Центрального державного історичного архіву у Львові на листування Леопольда фон Захер-Мазоха з чільними галицькими діячами, датоване 1862 роком. З допомогою працівниці архіву пані Зінаїди Тараканової та моєї доброї німецької колеги Вероніки Вендланд вдалося розшифрувати та перекласти ці листи українською, а на їх основі опублікувати невелику розвідку в одному з львівських наукових збірників («Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність», вип. 5).

З листування випливало, що у добу «конституційних експериментів» 1860-х років у монархії Габсбурґів молодий Захер-Мазох вирішив виступити на захист інтересів галицьких українців («русинів» за тогочасною термінологією), шукав контактів у Галичині і врешті отримав відповідь, а згодом й історичні та мовознавчі розвідки, від провідного діяча так званого «святоюрського» напряму о. Михайла Куземського. У тих листах Захер-Мазох покликався на авторитет своїх діда і батька, які завжди «заступалися за галицького селянина, особливо русинів», декларував, що він сам «почувається русином» і просив о. Куземського допомогти йому у роботі над твором про русинів Галичини. «Як це можливо? - риторично запитував Захер-Мазох - щоб трьохмільйонний народ русинів, покликаний до того, щоб з повною могутністю своєї величної природної сили втручатися в історію Австрії; народ, чия вроджена інтелігенція, несхитний характер, доброчесна вірна вдача, фізична і духовна свіжість, що дають йому перевагу перед усіма народами Австрії, повинен в усьому поступатися цим народам?» На його думку, істотною причиною був консервативний, стриманий характер русинів, які (на відміну від «непостійних, легковажних, нечесних, невитривалих» поляків) занадто заглиблені у себе й проґавили дотепер нагоду розвинути свою національність і заявити про себе у світовій літературі, насамперед у німецькій. Захер-Мазох хотів виправити становище. Його майбутня наукова праця мала називатися «Русини в Австрії» і складатися з трьох частин: про історію, сучасний стан справ і прагнення русинів.

На жаль, книга під такою назвою ніколи не вийшла друком. Однак окремі з відомостей і оцінок, які письменник планував подати у своєму дослідженні, та щиру симпатію до галицьких українців знаходимо у низці його художніх творів. Про це свідчить, зокрема, збірка оповідань та повістей з галицького життя у перекладах Наталі Іваничук, Івана Герасима і Теодора Гори, видана Центром гуманітарних досліджень Львівського університету ім. Івана Франка та видавництвом «Літопис» у 1999 році.

Таким чином, для дослідника історії та культури Галичини і усієї Центрально-Східної Європи ХІХ ст. ім'я Захер-Мазоха становить інтерес незалежно від його скандальної слави. Однак немає жодних сумнівів, що світового розголосу воно набуло саме завдяки тим творам, у яких письменник давав волю своїм еротичним фантазіям про насолоду від підкорення коханій жінці, - зокрема відомому романові «Венера у хутрі» (1869). Макс Нордау на початку 90-х років ХІХ ст. писав про «відомого белетриста Захер-Мазоха» як про одного з тих, що створили «звироднілий» (на думку Нордау) інтелектуальний клімат епохи «fin de siecle». А німецький психіатр Ріхард фон Краффт-Ебінґ у 1886 році випустив у світ загальновживаний тепер термін «мазохізм». Особливу збоченість вчений вбачав у тому, що в творах Захер-Мазоха насолоди від приниження зазнавав закоханий чоловік, натомість подібні почуття жінки сприймалися тоді як природніші.

   Усупереч поширеній опінії, Захер-Мазох не був перейнятий лише проблемами відносин чоловіка і жінки. Насправді письменник пропагував багато прогресивних ідей свого часу. Наприклад, від 1881 до 1885 р. він редагував місячник «Auf der Höhe. Internationale Review», у якому виступав за толерантне ставлення до євреїв та емансипацію жінок. Поява терміну «мазохізм» була дуже не до вподоби письменнику, який у листуванні називав Краффт-Ебінґа «вченим дурнем» і обурювався, що славне ім'я його мами використане для означення сексуального збочення.

Однак Захер-Мазох був приречений на скандальну репутацію. Після публікації по його смерті автобіографії першої дружини Аурори Рюмелін (Ванди фон Дунаєв), сформувалася загальна думка, що й сам автор «Венери у хутрі» був «мазохістом». Через це більшість пізніших біографів Захер-Мазоха проявляли головний інтерес до пікантних деталей з його особистого життя, хоча вони ніколи не були підтверджені.

   Очевидно, що «мазохізм» був закоріненим у сексуальності та культурі людства задовго до появи творів Захер-Мазоха. Письменник не був ані його родоначальником, ані основоположником. Він лише щиро і відверто розвинув мотиви, відомі ще з античних часів. Зрештою, оспівування сексуальної влади жінки над чоловіком можна знайти у творах багатьох митців - сучасників Захер-Мазоха (для прикладу назву лише відому скульптуру Огюста Родена «Вічний ідол»). А на початку ХХ століття на полотнах багатьох європейських художників з'являється образ «femme fatale» - небезпечної, владної й звабливої жінки.

Однак епоха модерності потребувала чіткої класифікації відхилень від норми, і саме художні твори Захер-Мазоха потрапили у поле зору основоположника класифікаційної системи сексуальних збочень. А з ростом популярності психоаналітичної теорії Зиґмунда Фройда у ХХ ст. саме приховані сексуальні бажання стали розглядатися як ключ до розуміння природи людської психіки. Протистояти поширенню терміну «мазохізм», а разом з ним і цензуруванню творів Захер-Мазоха, не було б під силу нікому.

   Зрозуміло, що й у сучасному Львові інтерес до «мазохізму» переважатиме над зацікавленням до іншої, не менш цікавої, частини творчої спадщини письменника. Проте зв'язок Захер-Мазоха зі Львовом можна було відзначити так, що б передати усю багатогранність та непересічність його особистості. Історик, який мав нагоду працювати з особистими паперами того чи іншого історичного діяча, завжди відчуватиме певну відповідальність за збереження історичної пам'яті про нього. Тому мені прикро, що у Львові буде втілений «креативний» задум «криївкарів», який межує із несмаком: назавжди поставимо Леопольда фон Захер-Мазоха як швейцара перед входом до кав'ярні, спільно з туристами щодня у начебто пікантний спосіб насміхатимемося над ним (він же ж «мазохіст», - так йому і треба!) і ще й зароблятимемо на цьому непогану копійчину...

Підкреслюю, що у даному випадку йдеться не про фіктивного літературного персонажа (на кшталт Швейка чи Голохвастова), а про реальну особу, від якої нас відокремлює трохи більше століття; і не про приватну ініціативу, а про вторгнення у публічний простір історичного центру Львова. Припускаю, що, як й у випадку з «Криївкою», багато хто стане на захист нового проєкту - живемо ж начебто в епоху постмодернізму, що дозволяє усеможливі ігри з нашою історією, фантазією та насолодою. Конвенції постмодернізму справді відкривають нові можливості для самоіронії, але змушують нас бути максимально чутливими щодо навіть необережного приниження і висміювання інших. Леопольд фон Захер-Мазох усе ж таки заслужив на більш гідне і творче «повернення» до рідного міста та на доброзичливіше і тактовніше ставлення сучасних львів'ян.

 

Довідка ZAXID.NET

Остап Середа - історик, живе і працює у Львові.

 

Фото з сайту www.abc-people.com

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 34

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Натали 16 грудня 2010, 22:22

    Вот, интересно мне, и почему эти свободовцы так уже не хотят поставить памятник этому писателю? Нормальный человек, кто любил по настоящему - тот поймет,что любовь - это и мазохизм в том числе, ничего такого в этом нет. Я читала его книги, прикольно пишет чувак. Наежать на него смысла нет. Я просто обожаю Львов, думаю, пусть ставят Леопольду памятник. А свободовцы - нацисты, ихние идеи отсталые, не фиг их слушать. К патриотизму отношусь нормально, сама патриот, живу в Донецке, периодически читаю ваш сайт, интересуюсь культурной жизнью западной Украины. Надеюсь, скоро смогу приехать туда к родычам и поучиться красивому львовскому варианту украинского языка. Вот здравый патриотизм уважаю, а маниакальный нацизм СВОБОДЫ, пусть простят меня эти украинцы, считаю ненужным в 21 веке. Я - украинка, бабушка родилась во Львове, но потом семья переехала на Восток. Бабушки уже нет - еще досе скучаю по ее говору. Была в многих городах, но Львов- это что-то!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Mellana 28 червня 2008, 09:37

    Чудово! Я звісно чула у новинах про відкриття кафе та памятника. Це здорово, молодці. А стаття у вас прекрасна. Я особливо вражена вашою мовою. Настільки красиво! Цікаво, а чи можна вживати слово "опінія", живучи у столиці. Бо я б так хотіла додати його до свого лексикону

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 911 6 травня 2008, 21:12

    Сьогодні, а це значить заднім числом, Павлів зробив один з перших кроків для узаконення цієї химери. Слава маркізу де Садовому!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук