Львівські „гвардійці” Президента

Цією публікацією ZAXID.NET завершує серію статей про потенційних львівських лобістів у майбутньому українському парламенті. Загалом, майбутніх „львівських” нардепів ми поділили політично – БЮТ, коаліціянти (Партія регіонів + СПУ + КПУ) та мегаблок („Наша Україна – Народна Самооборона”). Сам аналіз (аби уникнути звинувачення у політичній заангажованості) подаватимемо згідно з алфавітом. Окрім цього, абсолютно всіх потенційних парламентарів, незалежно від їх політичної приналежності, дозволимо собі виокремити декілька груп, що умовно називаються так: „менеджери”, „спонсори”, „бренди”, „перебіжчики” та „випадкові люди”. Отож, згідно із українським алфавітом, після лобі від БЮТ та „коаліції” представляємо Вашій увазі львівське лобі від „мегаблоку”, більш знаного як Блок „Наша Україна – Народна самооборона”.

Частина І

Львів'ян (колишніх і теперішніх), охочих потрапити в парламентське крісло, у стиснутому кулаку президента помістилось чимало - вже у першій сотні наших земляків є цілий десяток. Так, серед „прохідних" 15 місце займає Святослав Вакарчук, 20 - Юрій Ключковський, 26 - Василь Куйбіда, 29 - Тарас Стецьків, 44 - Оксана Білозір, 47 - Володимир В'язівський, 78 - Ярослав Кендзьор, 80 - Андрій Парубій, 90 - Ілля Рибчич та 94 - Степан Хмара.

Святослав Вакарчук - дипломований фізик, лідер знаменитого гурту та син ректора не менш знаменитого Франкового університету. Помаранчева революція зліпила з колишнього львівського музики активного громадського діяча, а зараз практично доліплює депутата майбутньої Верховної Ради, депутата-„бренда".

Злі язики подейкують, що Славко Вакарчук став своєрідною заміною в „Нашій Україні" іншій львівській музичній зірці - Руслані Лижичко, котра виявилась занадто „дикою" навіть для нашого парламенту. Більш виважений і спокійний Вакарчук, його знамените „Все буде добре", вочевидь, таки справили враження на помаранчевих лідерів...

А коли серйозно, то саме Святослава Вакарчука вважають одним із особистих друзів нинішнього президента (не плутати із „любими друзями"). Подейкують, що лідер „Океану Ельзи" може зайти в гості до гаранта без попереднього дзвінка. Та чи така впливова дружба додасть впливовості в політиці? Це покаже час.

І ще. З інтерв'ю Святослава Вакарчука „Українській правді" 22 жовтня 2006 року: „Я сподіваюся, що життя мене не заставить іти в політику". Таки заставило.

Юрій Ключковський - ще один дипломований фізик, екс-начальник управління освіти Львівської ОДА, згодом - представник Президента України у парламенті, без сумніву, типовий „менеджер". І, видається, що менеджер непоганий, зважаючи на його кілька останніх посад.

Насправді Юрій Ключковський є одним із найкращих спеціалістів у галузі виборчого законодавства. У дні помаранчевої революції саме він (разом із Миколою Катеринчуком) у Верховному Суді представляв інтереси Віктора Ющенка. Як виявилось - успішно.

Залишається сподіватися, що не менш успішно Юрій Богданович втілюватиме й реформу місцевого самоврядування, бо для Львова це питання вкрай важливе.

Василь Куйбіда - колишній провідний інженер „Львівської політехніки", нині - професор юриспруденції, а за сумісництвом - поет та заступник голови НРУ. Цей політик є типовим „брендом" саме для львівського виборця - колишній вусатий мер у вишиванці та чорному пальто.

З іншого боку, Василь Куйбіда є типовою людиною партії - бо саме завдяки НРУ він був двічі міським головою Львова і став народним депутатом. Рухівець ще старого гарту, він використовує власний партквиток як перепустку (зокрема, і до Верховної Ради). Іншою „перепусткою" Василя Степановича є його партійне лобі в особі Бориса Тарасюка, і доки це лобі буде „на коні", доти львів'янин Василь Куйбіда залишатиметься при справах у Києві. Що позитивного буде з цього власне Львову - сказати вкрай важко.

Тарас Стецьків - цей учитель історії у свій час був наймолодшим депутатом українського парламенту, який вже 17 років поспіль „тримає ніс за вітром", що дозволяє йому практично завжди в цей парламент потрапляти (винятком є лише фіаско блоку ПРП-Пора на виборах 2006 року). А до цього Тарас Стецьків був і рухівцем, і заступником голови НДП (більш відомої як „партія Кучми"), згодом боровся проти того ж Кучми - відтак, став героєм двох останніх українських революцій і навіть радником „народного президента".

Усе вищеописане дозволяє зарахувати Тараса Стецьківа до розряду „менеджерів", і його участь в проекті „Народна самооборона" - черговий цьому доказ. Бо Тарас Стецьків завжди був амбітним політиком (2006 року він відмовився від депутатства у Львівській міській раді - мовляв, не його це рівень).

Оксана Білозір - двічі народна (артистка й депутат), екс-міністр культури, яка переконана, що „між політиком і артистом не має великої різниці - усі воюють за публіку". Оксана Білозір свою публіку завоювала вже давно, відтак, її роль у списку НУ-НС - це роль типового „бренда", який „окультурює" цей список і навіть десь додає йому українськості.

Та, виглядає на те, що політичний та адміністративний пік „співуча кума президента" України пережила саме на міністерській посаді. Проте, завжди будуть люди, котрі пам'ятатимуть і любитимуть пісні „Ватри" - не виключно, що саме з цієї причини хтось і голосуватиме за політичну силу, у лавах якої є просто хороша українська співачка.

Володимир В'язівський - гірник-електротехнік за фахом є людиною, яку давно охрестили тінню чинного губернатора Львівщини Петра Олійника. Будучи цілий тиждень (!) заступником голови Львівської ОДА, а згодом керівником апарату облдержадміністрації, Володимир В'язівський з подачі того ж голови став народним депутатом, практично посівши у парламенті місце останнього. Тому Володимира В'язівського справедливо можна вважати „випадковою людиною" саме у Верховній Раді (але не в політиці загалом).

Щоправда, сам пан В'язівський навряд чи погоджується зі своєю „випадковістю", саме тому брав активну участь у численних бійках та заворушеннях в останньому парламенті, що неодноразово можна було спостерігати з екранів телевізорів - знай наших! Залишається сподіватися, що подібної енергії майбутньому нардепу вистачить, наприклад, для такого ж активного вибивання коштів для потреб рідної області.

Ярослав Кендзьор - без перебільшення, вічний нардеп. Журналіст, спортсмен і навіть слюсар Ярослав Кендзьор був в усіх, без виключення, парламентах України демократичних (?) скликань. Уже друге десятиліття Ярослав Михайлович не покидає депутатське крісло (до слова, стільки ж часу він є вождем львівських рухівців). Оскільки уявити Верховну Раду без Ярослава Кендзьора неможливо, він цілком законно претендує на роль заслуженого „бренда" з-поміж решти кандидатів.

До Ярослава Кендзьора можна ставитись по-різному, але незаперечними залишають кілька фактів: один із справжніх соратників В'ячеслава Чорновола (покійний лідер НРУ називав його своїм другом), один із чільних авторів Декларації про Державний суверенітет України та Акту проголошення її незалежності.

Інший аспект - публічна діяльність пана Кендзьора завжди ґрунтувалася на конфліктах (у списку його „ворогів" у різні часи були екс-рухівець Олекса Гудима, лідер місцевих есдеків Ігор Шурма, керівник обласної податкової Сергій Медведчук, „регіонал" Тарас Чорновіл, колишній міський голова Львова Любомир Буняк, чинний мер Андрій Садовий, наразі - реабілітований на посаді екс-керманич львівської міліції Олег Сало). Просто Ярослав Кендзьор належить до числа тих політиків, які самоутверджуються за рахунок ворогування - що у львівському політикумі означає життя вічне.

Водночас Ярослав Кендзьор не є політиком-законотворцем чи політиком-дипломатом. Його часто називають „мітинговим" політиком. І хоч таке амплуа навряд чи співпадає зі знаменитим „Не словом - а ділом!", вочевидь, добрі оратори наразі залишаються в ціні (принаймні про це свідчить список БНУНС).

Андрій Парубій - володар „Золотої медалі" австрійського товариства Альберта Швайцера (до слова, нагороди, якої удостоєна Мати Тереза), аж ніяк не претендує на роль „матері Терези" в політиці.

Відвертий радикал, комендант Українського дому часів Помаранчевої революції, заступник голови Львівської облради і радник губернатора, чия поява у „прохідному» списку БНУНСу стала чи не найбільшою несподіванкою. (Бо, згідно з результатами рейтингового голосування, проведеного львівськими „нашоукраїнцями" ще до остаточного складання списків, перше місце у рейтингу тих, хто міг достойно представити Львівщину у парламенті, посів голова фракції „Наша Україна" в облраді Олег Мандюк, а Андрій Парубій був лише третім). З огляду на це, Андрія Парубія можна віднести до категорії „випадкових людей". Хоча ця „випадковість", за інформацією джерел з львівського БНУНСу, називається... Петро Олійник.

Є ще один нюанс - Андрій Парубій чи не найбільше з усіх його колег по списку дуже хоче бути народним депутатом. Є надія, що величезне бажання здатне творити не менші діла для Львова в майбутньому парламенті.

Ілля Рибчич - колишній бурильник, а нині академік Української нафтогазової академії. Цей уродженець Турківщини до 2006 року був генеральним директором ДК „Укргазвидобування" та одним з найімовірніших кандидатів на посаду голови правління НАК „Нафтогаз України". Заважаючи на цей далеко не повний перелік посад та регалій Іллі Рибчича, його можна вважати навіть не „менеджером", а „топ-менеджером", а також частково „спонсором".

Проте орденоносець Рибчич (володар „Ордену Трудового Червоного Прапора" та орденів „За заслуги" ІІ і ІІІ ступенів) в силу своєї професії навряд чи приділятиме у майбутньому парламенті багато уваги містечковим чи регіональним проблемам своєї „маленької батьківщини", оскільки інтереси корпоративні (особливо, коли ці корпорації дотичні до нафти і газу) є більш важливими як в стратегічному плані розвитку країни, так і в плані особистому.

Степан Хмара - вічний радикал, народний депутат Верховної Ради України І, ІІ та ІV скликань заслужено вважається „архибрендом" списку БНУНС.

Степан Хмара - це насправді людина-легенда: ще у 60-ті роки минулого століття він першим в Україні переклав працю Андрія Сахарова „Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес", отримав за антирадянську агітацію - сім років уральських таборів суворого режиму. Вже в статусі народного депутата знову опинився за ґратами і... отримав свободу на наступний день після набуття Україною незалежності.

За фахом лікар-стоматолог із Сокальщини, незважаючи на свій поважний вік, продовжує активну діяльність і знову йде у Верховну Раду. Щоправда, вже як киянин. Для Львівщини залишається єдина втіха - роль батьківщини цього видатного українця.

Частина ІІ

Кожному з потенційних депутатів Верховної Ради України VI демократичного скликання від БНУНС ми поставили стандартні запитання: „Що вважаєте найбільшою Вашою заслугою чи здобутком за часи депутатства для Львівщини (звісно тим, хто має парламентський досвід), і що Ви обов'язково зробите для Львова й області, ставши народним депутатом?".

Щоправда, із переліченої десятки справжніх і так би мовити чинних львів'ян залишився мізер. Вакарчук, Ключковський, Куйбіда, Стецьків, Білозір, Рибчич та Хмара - давно прописалися у столиці. Звісно, усі вони приїздять до Львова, зустрічаються з людьми, смакують каву, клянуться у вічній любові - і знову повертаються в Київ, додому. Власне „львівськими" поки залишаються троє - В'язівський, Кендзьор та Парубій А яким нашпигованим львів'янами видавався список спочатку!

Отож, перейдемо до тих, хто ще „наші".

Володимир В'язівський: Насправді, головне для території, у сенсі лобіювання її інтересів, - це кошти, які мали би належати цій території. А враховуючи той момент, що у Львівській області є наслідки роботи ще радянських підприємств, і той момент, що Львівщина має дуже багато культурної спадщини, яка є загальнонаціональною цінністю, - усе це потрібно додатково фінансувати. У процесі формування Держбюджету на 2007 рік мені доводилось досить тісно співпрацювати з Львівською ОДА та місцевими РДА. Відтак, я подав 47 пропозицій до бюджету, і дві третини з них повністю або частково були враховані.

На жаль, вищезгадані питання уряд Янукович зараз просто не виконує. Тобто, вони є окремою лінійкою у бюджеті, але не реалізовуються зараз.

Що стосується наступної каденції - насамперед, треба вирівняти ту несправедливість щодо громадян, які проживають у Львівській області. Йдеться про тенденції недофінансування, які цього року були в цілому по Західній Україні. Цей аспект потрібно буде скоригувати у Держбюджеті на 2008 рік. Це буде основна лінія моєї діяльності. Але, водночас, я розумію, що можна написати багато проектів, але коли ті не будуть мати належного забезпечення - так і залишаться папірцями.

Ярослав Кендзьор: З практики своєї роботи в парламенті - а це п'ять каденцій - я дійшов висновку, що лобіювати якісь речі для свого регіону, якщо ти не маєш свого повного уряду, - є просто неможливим.

Якщо говорити, а деякі мої колеги по парламенту говорять, що от вони там пролобіювали асигнування в бюджеті на святкування 750-річчя Львова, це звичайнісінька, даруйте за слово, „фігня". Воно і без львівського лобі було би виділено для згаданої потреби - бо це загальнодержавна справа.

Я б взагалі відкинув проблему лобіювання інтересів того чи іншого регіону. Це є ненормальна держава і ненормальна ситуація, коли треба лобіювати якийсь регіон. Адже ми зараз бачимо, що потужне донецьке лобі і Кабінет міністрів, уряд і парламентська більшість абсолютно в одному напрямку скерували усі фінансові бюджетні потоки - в бік Донеччини. І це ненормально, бо страждають інші регіони. А справедлива держава, нормальна влада і парламентська більшість - вони схвалюють бюджет, де за відповідними формулами пропорційно розподілено усі фінанси для кожного регіону зокрема. Звичайно, інколи треба враховувати (якщо це, знову наголошую, відповідальна і мудра українська влада) і потреби так званих проблемних районів, які потребують виділення більших асигнувань, - і не залежить, чи цей регіон на Донеччині, чи на Львівщині, чи на Чернігівщині.

Тому я завжди дуже скептично ставився до формування отих груп наших регіональних у парламенті. Бо в кожній каденції ми беремося формувати таку львівську депутатську групу, і в жодній каденції ця група після першого зібрання більше так і не збиралася! Бо вона є просто нежиттєздатною... Нам важливо зараз сформувати свою проукраїнську більшість у парламенті, яка буде перед собою бачити мапу усієї України, і регулювати фінансові та ресурсні можливості влади, розподіляючи чесно фінансові та інші ресурси для кожного регіону, і водночас не забуваючи про найбільш „пекучі" та актуальні проблеми тієї чи іншої області.

Що стосується Львівщини зокрема, тут давно вартувало б вирішити проблеми гірничорудної галузі (тобто, хімії Яворова, Стебника та Роздолу). Це страшна проблема нашого регіону. Є й проблема гірських районів - Турківщини, Старосамбірщини, Сколівщини - де люди в пошуках хоч якоїсь роботи покидають країну. Також ми просто маємо залишки тієї руїни, яку залишила колишня радянська влада на Яворівщині, на Дрогобичині і на Миколаївщині... Тобто, проблем, хоч греблю гати.

Андрій Парубій: Вважаю, що пріоритетним питанням, яким я власне і буду займатись у Верховній Раді, будуть питання, що стосуються культури. Я займався ними, будучи заступником голови Львівської обласної ради, і, вивчивши ці питання, зрозумів, що підхід до фінансування в області питань культури є вкрай несправедливим. Проблема в тому, що фінансування у цій сфері відбувається урівняно в усіх регіонах, хоча на Львівщині знаходиться неймовірно більша частина пам'яток культури, ніж таким є середній показник по Україні загалом.

Тому я вважаю, що має бути змінений принцип цього зрівняння і фінансування щодо культури має визначатись за кількістю тих пам'яток культури і архітектурної спадщини, які є в тому чи іншому регіоні. Вважаю, що у цій сфері Львівщина сьогодні є найбільш обділена.

Нам вдалось дещо зробити у Львівській обласній раді - ряд об'єктів ми передали на київське бюджетне фінансування, і це полегшило тягар на львівський бюджет. Але в цілому це не є концептуальне вирішення даного питання. Тому, власне, у сфері культури та інформаційного простору я планую працювати у Верховній Раді - маю намір увійти у відповідний комітет. Вважаю, що це одне із найбільш пріоритетних питань, яке я зможу пролобіювати в Києві, добре знаючи проблему, вивчивши її і працюючи в органі місцевого самоврядування.

Частина ІІІ

Колишнім і потенційним колегам по парламенту, які представляють різні політичні сили, ZAXID.NET поставив запитання: „Що Ви вважаєте найбільшою заслугою депутатів вiд помаранчевого мегаблоку перед громадою Львівщини та якого позитиву може очікувати Львів та область від майбутніх нардепів від БНУНС?".

Олег Тягнибок, ВО „Свобода": Я дозволю собі не коментувати запитання про здобутки депутатів від помаранчевого мегаблоку... Скажу лише одне - якщо „Свобода" потрапить до парламенту, ми приведемо туди значно більше львів'ян, ніж усі решта партій разом взяті. Відтак, думаю, і користі буде більше.

Андрій Шкіль, БЮТ: Говорити про якісь здобутки депутатів від помаранчевого мегаблоку нереально, оскільки останній парламент проіснував занадто мало часу. Звісно, було багато хороших ініціатив, проте втілення їх наразі не відчутно саме з причин короткотривалості Верховної Ради V демократичного скликання.

Щодо майбутнього, сподіваюсь, що депутати від БНУНС створять разом із БЮТ демократичну коаліцію, яка працюватиме на благо громади всієї України і Львівщини зокрема. Бо створення демократичної коаліції для Львова, як міста, є важливим - Львів тоді має шанси стати визначним українським містом, де буде менше політики і більше господарки.

Сподіваюсь також, що вони пристануть на мою пропозицію щодо створення міжфракційного об'єднання „Львів". Адже на Львівщині проживає стільки виборців, як у Криму мешканців - а як звучить Львів і як звучить Крим?

На жаль, але народні депутати-львів'яни від Партії регіонів відмовились коментувати діяльність помаранчевих політиків. Мабуть, притримують „компліменти" на майбутнє.

Замість висновку

Серія статей від ZAXID.NET про потенційне львівське лобі у майбутньому парламенті окреслює доволі сумну ситуацію. На жаль, саме поняття львівського лобі (незалежно від політичної сили) - це, радше, міф, мильна бульбашка, котра лускає відразу після завершення виборів.

Вочевидь, не дарма Ярослав Кендзьор вже два десятки літ у парламенті - наразі він виявився єдиним (!) „львівським" нардепом, котрий не побоявся сказати правду. Пригадуєте: „...в кожній каденції ми беремося формувати таку львівську депутатську групу, і в жодній каденції ця група після першого зібрання більше так і не збиралася! Бо вона є просто не життєздатною...".

Сумно, панове! Невже львівське лобі - це лише група депутатів, такий собі „гурток за інтересами", котрий давно осів в Києві і здатен максимум на спільні посиденьки за кавою чи пивом? Аби поговорити...Можливо, навіть про Львів.