Межі Львова – 1

Думки про те, що Містові Лева відчутно бракує теренів для новобудов, лунають з вуст міських чиновників ще від совєтських часів. Прихильникам територіального розширення не бракує відповідних прикладів: приміром, наш побратим Краків тереново є вдвічі розлогішим, ніж Львів, хоча кількість мешканців в обох містах майже однакова; інший побратим – рівний Львовові за площею німецький Фрайбург – чисельністю населення співставний хіба що з Івано-Франківськом…

Так чи інакше, наближення добробуту львів'ян до європейських показників потребує значного збільшення метражу житла, автостоянок, торговельних площ, спортивних споруд, зон відпочинку тощо, який припадає на пересічного мешканця галицької столиці.

Словом, підстави для постановки питання про розширення територіальних меж міста виглядають поважними. Кількаразово протягом останніх років міськрада приймала рішення про долучення до Львова окремих клаптиків прилеглого терену, проте надалі «батьки міста» навряд чи обмежаться лише клаптиками... Місцева влада розглядає можливість приєднання до обласного центру міст і селищ, адміністративно підпорядкованих ЛМР, себто про зникнення з карти області таких населених пунктів, як Винники, Брюховичі, Рудно та, ймовірно, деяких інших. Після цього межі міста впритул наблизяться до навколольвівської кільцевої автостради, а на окремих ділянках навіть перетнуть її.

За такої перспективи годі не згадати вагомі аргументи «проти» інтенсивного освоєння львівського довкілля. Почнімо хоча б із того, що протягом найближчих років місту вочевидь не загрожують ні «демографічний вибух», ні «революційне» розв'язання транспортних проблем на кшталт побудови метрополітену абощо. Відтак «розбігання» міських кварталів навряд чи потішить пересічного львів'янина, який уже нині зазнає поважних труднощів при пересуванні з кінця в кінець міста. Потреба масового облаштування нових теренів неминуче відсуне на другий план реконструкцію старих комунікацій та інженерних мереж, теперішній стан яких є катастрофічним. При подальшому розширенні території важко буде втримати її компактну, близьку до кола конфігурацію й уникнути перетворення міста на систему розкиданих селищ, типову для індустріальних урбанатів українського Сходу. Неважко передбачити й сумну долю «зелених легенів» Львова, - Брюховицького та Винниківського лісових масивів, - коли ті опиняться «в облозі» суцільної міської забудови.

Історичне ядро міста вже нині відчутно губиться в масивах індустріально-совкового архітектурного ширвжитку. Подальший розріст останніх загрожує остаточною втратою того неповторного, сформованого століттями львівського іміджу, який залишається найбільшою атракцією для його потенційних відвідувачів. Зрештою, даючи згоду на постання у місті нових великих житлових масивів, спитаймо себе: чи багатьма творчими успіхами потішили нас за останні роки львівські зодчі, й чи достатньою є наша довіра до тих контролюючих органів, яким належить благословляти чи забороняти реалізацію відповідних проектів?

Між тим теза про відсутність у межах міста вільних теренів для нової забудови викликає поважні сумніви в кожного городянина, який, пересуваючись містом, має звичку роздивлятися в різні боки та «нефахово» аналізувати побачене. Так, масив розкішних бур'янів він уздріне біля самісінького «Макдональдсу», що на пр. Чорновола. Пройшовши тим-таки проспектом трохи далі, натрапляємо на місцевину, котра на старих картосхемах  має назву «Лугопарк ім. 700-ліття Львова». Хто б підказав, які плани культурно-відпочинкової діяльності плекає дирекція лугопарку та... чи існує така взагалі? Ще далі від центру побачимо понищений часом спорткомплекс «Спартак», примітний контрастом між обширністю обгородженого терену та нульовим обсягом здійснюваної на цьому терені спортивно-оздоровчої роботи.

Масиви незагосподарьованих земель невизначеного статусу та сумнівної комунальної корисності можна побачити в місті майже повсюди. А ми ж іще не згадали про індустріальні латифундії «червоних директорів»! За совєтських часів держава щедрою рукою виділяла розлогі кавалки міських теренів для розбудови індустріальних гігантів. Ринкові перетворення мусили б, здавалося, покласти край цьому марнотратству, однак насправді ситуація в царині промислового землекористування стала ще абсурднішою. Колишні гіганти, ледве тримаючись на плаву й не плекаючи серйозних бізнес-планів, продовжують володіти розкішними земельними маєтками. Знаю завод у престижному районі міста, на якому з численними простоями працюють нині трохи більше ста осіб. Між тим заводська територія дорівнює добрячому паркові, або житловому масиву на кілька тисяч мешканців... Схожих прикладів у Львові можна навести не один десяток!

Читачі ZAXID.NET  знають автора цих рядків, як послідовного оборонця львівської індустрії. Проте годі не визнати, що кожне промислове підприємство у межах міста є джерелом архітектурних, екологічних, соціальних та інших проблем для міської громади. Й якщо за незручності, спричинені близьким сусідством заводу чи фабрики городяни не отримують адекватної «віддачі» у вигляді добре оплачуваних робочих місць та щедрих внесків до міської скарбниці, причому така ситуація триває протягом багатьох років - тоді горе-промисловців треба наполегливо попросити або ущільнитися територіально, або пошукати кращої долі поза межами Львова. Закріпивши землю за підприємствами «за фактом володіння» (себто, практично в якості страхового фонду для забезпечення безбідного майбуття «червоних директорів» та їхніх найближчих соратників по тіньових оборудках), міська влада позбавила себе засобу прямого впливу на індустріальних землевласників. Проте, за наявності чіткого розуміння ситуації та волі до її змінення, можуть бути задіяні не менш ефективні важелі опосередкованого впливу.

За межі міських теренів варто передислокувати не лише індустріальні латифундії, а й деякі навчальні заклади. Старовинне місто, оточене комфортними університетськими кампусами - такий імідж Львова ХХІ ст. виглядає доволі привабливим. Назагал львівські міста-супутники (їх стихійна розбудова в Білогорщі, Винниках тощо вже йде повним ходом!) могли би стати не лише ефективним засобом розвантаження обласного центру від надлишкових мешканців та установ, а й модельними об'єктами для «обкатки» модернових містобудівних рішень перед їхнім застосуванням безпосередньо в галицькій столиці. Без особливого жалю розлучилися би львів'яни й із численними у місті пенітенціарними установами. Погодьмося, важко пояснити з позицій здорового глузду ситуацію, коли для людини, яка не один десяток років пропрацювала на львівському підприємстві, помешкання у Львові залишається недосяжною мрією, натомість грабіжник чи ґвалтівник отримує його автоматично...

Компетентна земельна політика мала би починатися з прискіпливого моніторингу реальних земельних відносин у місті. Влада повинна оприлюднити бодай приблизний перелік невдало загосподарених ділянок та міркування незалежних експертів з приводу оптимізації їхнього використання. Лише після такого аналізу стану справ «батьки міста» можуть благословляти розширення його меж! Гадаємо, більшість львів'ян радше воліють бачити своє місто компактним і затишним, ніж розкиданим на величезному терені та облаштованим на кшталт Дніпродзержинська або Кривого Рогу.

Фото з сайту www.gazeta.lviv.ua