«Ми починали з рекламки»
Культура

«Ми починали з рекламки»

Володимир Якимець про перший виступ та перший альбом «Піккардійської Терції»

Оксана Ємець, 31 травня 2018 613 2

Гурт «Піккардійська Терція» є тією формацією, без якої неможливо уявити собі музичне обличчя сучасного Львова. 26 років «піккардійці» успішно виступають на сцені, збираючи повні зали, а їхні пісні знають напам’ять декілька поколінь.

У перший день літа «Піккардійська Терція» в рамках проекту «Українське Вибране» дасть концерт у клубі на !FESTrepublic. З цієї нагоди лідер «піккардійців» Володимир Якимець розповів читачам ZAXID.NET про створення гурту та перші кроки на сцені.

Що було в той день, коли «народилась» «Піккардійська Терція»?

Все дуже просто, 24 вересня 1992 року відбувся перший публічний виступ, на той момент, ще квартету «Піккардійська Терція». На сцені тоді були перші учасники колективу: Славко Нудик, я, Богдан Богач і Андрій Капраль. До того ми вже два тижні робили репетиції і мали в репертуарі тільки дві пісні, які ми і виконали. Це були обробки народних пісень: «Туман яром» і «Горіла сосна». Попри те, тоді на телебаченні з’явився новий жанр – комерційна реклама. І ми підготували дві такі рекламки, зробили це для себе. Але, коли заспівали і «Туман яром», і «Горіла сосна», а публіка кричала нам «Браво» і аплодувала, ми вирішили заспівати ще оці три, як ми їх називали «музичні жарти», і ми їх заспівали.

Це була переспівана реклама?

Ми просто переклали на акапело ті рекламки, які тоді були.

Які це були реклами?

Інкомбанк лише пам’ятаю. Точно не пам’ятаю. Це були такі переспіви на 15 секунд. Але потім на основі оцих музичних жанрів нам прийшло до голови зробити «Богдана» (пісню, - ред). Ми зрозуміли, що в музиці теж можна жартувати.

А що це був за концерт?

На той момент Славко Нудик був в складі дуету «Курінь». Вони займалися в Клубі творчої молоді в університеті (ЛНУ ім. Івана Франка - ред). І він нам каже: «У нас буде вечір знайомства». То в них там щороку такий був захід: старшокурсники знайомилися з абітурієнтами, які стали першокурсниками. У програмі був концерт з колективами того Клубу. То була можливість для нас спробувати виступити. Ми тоді взагалі ніде не виступали і навіть не знали чи можна на сцену виходити.

А як ви всі зібрались? Ви були одногрупниками?

Ми всі вчилися в музичному училищі. Ми зі Славком були на 4-му курсі, а Андрій з Богданом на 3-му. Три роки ми спільно в училищі на хорі співали, потім Капраль їздив з нами по весіллях як клавішник. Була тоді в нас команда – їздили по «халтурках». У нас були спільні смаки та інтереси, тобто на той момент ми стали друзями. Ми ще нічого не почали разом робити, але були такими добрими колєґами.

Але це була якась розмова за кавою з пропозицією «давайте організуємо гурт»?

Ідея, що треба щось робити була у всіх – вона висіла в повітрі. Тоді в училищі була дуже хороша атмосфера: піднесення, незалежність. Купа забороненого матеріалу – літургії, Січові Стрільці, колядки і так далі. І дуже багато матеріалу власне для хорової і акапельної музики.

Ще одним дуже добрим поштовхом була перемога в Трускавці на фестивалі «Анна-Марія» гурту «Чорні Черешні». Вони здобули гран-прі. Це колектив з Рівного, їх було четверо. Вони мали акустичний склад, співали обробки на народні пісні, мали також авторські, але в такому більш джазовому варіанті. Що цікаво, в них було дуже гарне багатоголосся. І Славко каже: «От таку штуку треба використовувати, тим більше, що в нас це добре виходить». Фактично Славко мене постійно «довбав», що треба щось робити таке саме як в них, тільки без інструментів.

Знаєте, я навіть не пам’ятаю як це було, щоб детальніше описати. Але достатньо кинути зерно і почати щось думати, бо коли ти хочеш щось робити, то воно рано чи пізно вийде. Краще чи гірше, але воно в будь-якому випадку станеться.

І що було на концерті?

Я пам’ятаю, що ми прийшли на той концерт в головний зал університету і близько години чекали поки наш час прийде. Ясно, що виступ був без мікрофонів, ми не знали що таке мікрофон і там не знали, що то за хлопці до них прийшли.

Ноги тряслися страшенно, і зараз теж деколи трясуться, але далеко не так. Здається, від наших ніг зал університету міг ходити так ніби в резонанс попав. Відспівали достатньо добре. Оцей ефект переживання якось змазав сам момент дебюту. Поспівали дві пісні і, коли потім нам всі кричали «браво», «файно», почали просити наші телефони, от тоді вже почалась ейфорія, от тоді ми вже точно зрозуміли, що можна дальше йти, бо це комусь подобається.

Ми ж попередньо домовились: зробимо дві пісні і якщо це добре – то ми йдемо далі працювати. Як ні – закриваємо проект і щось інакше думаємо, або нічого не думаємо. Тож, дякуємо нашим слухачам, за те, що ми далі працюємо.

Який ваш рецепт акапельної музики?

Я багато переслухав світової акапельної музики, бо і треба на чомусь вчитись і знати які досягнення є нові. Достатньо багато є одноманітних таких прикладів. Є певні правила аранжування, наприклад, джазово-естрадні, і музиканти так і працюють. В Україні нові гурти, які з’являються, так і роблять – беруть певний стиль, певні жанри і все. Якраз, коли ми починали, ні інтернету, ні партитур, ні в бібліотеках того неможливо було знайти, особливо естрадного спрямування, ми самі видумували, як це має звучати. Тому, фактично, ми створили власне музичне обличчя. Ми маємо в репертуарі все: фольклор, класику, естраду, джаз, рок. Саме тому наша аудиторія – від малого до старого, і професура і робітники, і... повні зали.

До нас приїжджали німці з Мюнхена на 15 і на 20 років гурту. Ми їх запрошували виступити. То вони казали - ніде в світі акапельні групи такі зали, як «Палац Україна» не збирають.

А назву «Піккардійська Терція» хто запропонував? Що це таке - можна детальніше розповісти?

Це я запропонував. Мене теж ознайомили з цим терміном, я про нього не знав. Є такий композитор, він зараз живе в Америці, сам з Тернопільщини - Андрій Легкий. Він на той момент вчився в консерваторії. До слова, на початках я багато чого почерпнув з його творчості. Він робив акапельну музику. Власне, він мені й розказав про цей термін і що це таке. Я вивчав інші терміни в училищі на «Теорії музики», але цього не знав. Потім перепитав – справді є.

До того часу як згодилися на «Піккардійську». То було близько сотні варіантів, включно з «орлами», «соколами», «танками», «горами», «карпатами». Кожен приносив свій талмуд з назвами. Ми все перечитували. Але вирішили, що треба, щоб назва підсилювала те, що ми робимо. Я пояснив хлопцям термін - і ми зійшлись на цій назві.

Хорова музика може бути не лише класичною і фольклорною, якої нас вчили до того моменту, а може бути веселою, розважальною, естрадною, яка є в цілому світі. «Піккардійська Терція» - це ще відсилання до того, що ми не просто люди на сцені, а люди з професійною музичною освітою і ми не це тратили багато років, щоб бути в тій якості. Тобто, щоб люди знали, якщо вони йдуть на наш концерт, то вони отримають – не нехлюйство музичне, а як мінімум – добротний матеріал.

То це веселе закінчення саме сумного твору?

Так, точніше – весела крапка сумного твору.

Така маленька деталь і має цілий термін…

Ну про нього можна розказувати і пояснювати довше.

Хотіла ще записати про ваш перший альбом - як ви його записали і де?

«Студія Лева». Вона була на Сихові, тепер на Костюшка. На той момент, це була одна з найкращих студій в Україні. Туди приїжджали «писатись» і Повалій, і «Гади». В період з 1990 до 1996 року значна частина професійних записів українських виконавців була записана саме там.

Ми тоді підписаний контракт з Мистецьким об’єднанням «Дзиґа». І «Дзиґа» домовилась з ними, профінансувала запис альбому. Ми записували його два місяці.

Пам’ятаю такий момент. В студії все має бути глухо, щоб записати і потім гарно обробити голос. І коли ми дійшли до запису народних пісень «Туман яром» та «Горіла сосна», то дуже важко було писати – немає акустики і зовсім не так співається. Народна після летить і ти чуєш як іде луна, і тобі в кайф її співати. І що ми тоді зробили? З Сашком Ксенофонтовом ми домовились на п’ятницю пів на першу ночі писатись. Ми прийшли - там вже все було закрито, а зі студії все винесли в фойє. А там якраз було не забагато і не замало акустики. І ми в першій ночі писати дві пісні – «Туман яром» і «Горіла сосна». І при чому з трьох дублів все записали – три для одної, три для іншої. І більше не треба було. Приємно було співати, зручно, достатньо акустики для народної пісні і ти відчуваєш, що тобі приємно співати.

У вас дуже великий репертуар, багато проектів. Чи є щось таке, що б хотілось зробити?

Хочеться одне, друге і третє. «Терція» відома всім як акапельний колектив, хоча мені б хотілось зробити щось з оркестром. Ця ідея мене не покидає. Є речі, які ми ще недовиконали, недописали, є ще багато жанрів, які ми не зачепили. Теж треба це зробити. Час іде, а ми ж то не молодіємо.

Що приходить до голови – ми завжди сідаємо щось думати і дивимось як виходить. Може щось відставити, почекати з чимось, навпаки – записати одразу. Але поки воно не почне трансформуватись в якийсь готовий продукт – хоча б на 10% зробленого матеріалу – краще про це не говорити.

«Піккардійська Терція» один з найпопулярніших акапельних гуртів, чи є хтось, хто вас наслідує? Чи хотілось, щоб вони були?

За останні 10 років в нас в країні з’явилось достатньо багато гуртів – і це дуже добре. Багато хто пише до нас – питає = за якісь партитури. Я завжди говорю одне – вчіться в інших, але шукайте своє. Не треба весь репертуар складати з відомих пісень. І ми робимо акапельні версії. Ми теж їх робимо, не без того, але робіть свою творчість. Ми заспівали Shizgara, Єлесейські поля, Sole Mio, але нас пам’ятають по «Старенькому Трамваю», по «Пустельнику» по «Берегу Ріки», а це – власна творчість. От цим треба займатись – і тоді вас будуть пам’ятати.

Дякую за розмову.

Усі фото з архіву «Піккардійської Терції»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук