Монархам наплювати на Лєніна. Хроніки маразму

Історія з продажем чи не продажем львівських кінотеатрів (окрім мережі Кінопалаців), з їх вигідністю чи не вигідністю для міста за тиждень після останніх публікацій залізла у дике болото.

Звідки вже колись і вилізе якимись крутими бутіками чи косметичними салонами. В районі Галицького центру кіномистецтва втулили взуттєвий магазин "Монарх". Що далі буде - невідомо.

Монархам наплювати на Лєніна. Це така своєрідна помста по-львівськи. "Найголовніше мистецтво" затоптали майже аристократичним взуттям (за назвою). Всі інші - "Київ", "Львів" і теде - відбиваються від міської ради голими ногами і руками. Кіна не буде. Буде в'язанка попсових спайдерменів, мечоносців, пінгвінів на серфінгах та іншого фуфла, зрідка розбавлена фільмами, які можна буде дивитись без матюків.

Питання масової культури і масових режисерів, які й знімають таке кіно в пошуках каси, це профіль інших передач, чи іншого разу. Окрім всіх цих вищевказаних і невказаних проблем (недофінансування від влади, пофігізм чиновників, халтура режисерів, свідоме руйнування кінотеатрів), існує одна цікава штука, яка дуже добре простежується після переглядання львівських газет, які хоч якось спеціалізуються на оглядах чи рецензіях на навколокіношні події.

За останні півроку у Львові відбувалось 3 фестивалі, пов'язані з сінемою. Фестивалі польського, французького і німецького кіно. Незважаючи на галімий переклад (в більшості випадків), на них набивається море людей, яких хоч щось цікавить, окрім поп-корну на голлівудських сиропах. Добре, що такі фестивалі взагалі відбуваються, бо без них у цьому місті взагалі було б стрьомно жити. Ти не знайдеш їх у відеопрокатах, не скачаєш в неті.

Все це добре, і все це радує. Дивним є зовсім інакше. Дивною є реакція львівських ЗМІ на ці кінофестивалі.

Польські стрічки були термоядерно розгромлені "Пост-Поступом" і "Високим замком". Розгромлені просто так. Без жодної мотивації. Оглядачам кіно не сподобалось те, що в польських фільмах всі хотіли виїхати в Лондон. А такого насправді немає. Вони там часто бувають і знають, що у Польщі все рожево і пухнасто. Там немає безробіття, там люди не п'ють, не вбивають і не матюкаються. Там - просто рай на землі.

Вони не помітили шикарний відеоряд вестерну "Summer Love" і геніальний чорно-білий "Хлопець на баскому коні". Вірніше, помітили. Помітили тільки поганий переклад. І, головне, помітили море крові, голих кобіт, алкоголь і вибиті зуби. Тільки от операторських робіт, класних режисерських ідей та акторської гри, після яких всілякі "Вавілони", "Відступники" і інші оскароносці просто ховаються, вони не помітили.

2 статті, в яких автори «причитали» над відсутністю в польських фільмах бандуристів, шароварів і дівчат у віночках, назвати інакше як провінційно-львівським варіантом помсти полякам за минуле не можна. Занадто дивно це було читати. Вони навіть не помітили того факту, що після закінчення "Хлопця на баскому коні" глядачі сиділи хвилин 5, настільки класними були враження від фільму. Але голі тьолки і море крові forever. Як їх немає, про що ж писати?

На французькому фестивалі був "Чоловік моєї мрії". Просто супергеніальний фільм. Кожен кадр можна заносити в історію і розглядати мільйони разів, знаходячи все нові і нові прочитання. І це навіть не північні пейзажі в "Острові" Лунгіна. Це так, для дітей.

Але критики побачили в ньому лише голубу тему, яка в фільмі не те що не є головною, вона просто ховається перед задумом фільму, грою з камерою та іншими знахідками режисера. Але у Львові мовчання. Мовчання. Або від того, що жаба давить, або просто від того, що не можуть нормально про то описати.

На німецькому блоці фільмів показували фільми з усіма небезпечними і неіснуючими для львівської журналістики темами: секс, зрада, вбивства. Цього у Львові немає і бути не може. "Елементарні частинки" за Уельбеком обійшли 10 дорогою. Операторські знахідки "Цеппеліна" навіть не побачили. Малолітніх бандюків і торгівлі наркотою в Берліні не існує ("Достатньо крутий"). В нас також такого немає. І клею в нас не нюхають в підвалах. Зате містер Бін в нас іде на "ура".

Незабаром вийде на екрани фільм про Шептицького, який після прочитання сценарію вже навіть не хочеться дивитись. Єдине, що радує в фільмі, - це Цьона, який буде грати Йосипа Сліпого. Я дуже сумніваюсь, що цей псевдо-фільм рознесуть на шмаття рецензенти з крутих львівських газет. Це ж закрита тема, така велична постать та інші вмотивовані відмазки.

Львівська журналістика живе в якійсь ілюзії, майї. Якщо в якомусь фільмі є кров, секс, чи те, що називається реальним життям, - відразу ж погані рецензії. Бо такого немає і не може бути. Це погано для здоров'я дітей і для спокійного сну їх батьків. Постійне моралізаторство - просто смішне і примітивне.

Коли французи ставили в Опері новаторський (як для Львова) "Гамлет" з діджеями, построком, нойзом, хіп-хопом та електронікою, про це ніхто не написав. А от коли відбувалось неандертальське "Євробачення", то всі тут як тут. Улюблена тема. Писати про те, що навіть музикою важко назвати, в нас вміють.

Тільки потім не дивуймося, що у Львові залишаться тільки Кінопалаци, а всі інші кінотеатри розберуть на бізнесові проекти. З такою рекламою, з такими рецензіями, з таким мовчанням в пресі гарне кіно нам не світить. Світить поп-корн, кола і тупий регіт над ще тупішими жартами.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru