«Може, якби десь інше жив … »

Сповідь таксиста, обійми американських солдат і ще кілька історій з весняного Львова

Блоги20 травня 2015 744

Інші блоги автора

«Може, якби десь інше жив … »

 

Кажуть навесні трапляються абсолютно неймовірні речі. Особливо у Львові. Особливо, якщо дивитися і слухати, а деколи й не боятись спробувати на дотик.

Що нарадило «Вірменське радіо»

У магазині дідусь про щось розмовляє з продавчинею, я ж чекаю, поки вона зверне на мене увагу.

- От дивіться, півтора року, як моя жінка пішла туди, догори, - витягує її фотографію з паляруша і показує пальцем вгору.

Продавчиня скрушно хитає головою.

- Знаєте, якось «Армянське радіо» спитали, - продовжує дідусь, - чи можна спати з відкритою форточкою? «Армянське радіо» відповіло: «Можна, якщо більше нема з ким». Так і я. Вже півтора року.

І почалапав згорблено до виходу.

Великодні стрази

Не жінка і не дівчинка, з того розряду, коли не вгадаєш - 33 їй чи 23, їде уся в стразах заліплена. Гольф щедро розпацькований маленькими стразиками, і пальто вздовж шиї, застібок і кишень теж поблискує стразами. Стрази на сумочці і мештах, стрази на довгих квадратових гелевих нігтях....

Дивлюся я і шкода мені її. Сліпить вочі, а в голові думки - от невже всьо красиве у сприйнятті цієї дівчини/жінки повинне блищати?

Розглядаючи три перстені з камінням на її лівій руці, я помітила прискіпливій погляд навзаєм. «Боже мій, - певне думала вона, - на дворі свято, а вона в джинсах і светрі? Бідна, на руці ні одного кольца... ех, не вміють дівчата одягатись».

Сповідь одного таксиста, потенційного іммігранта

Інтерсіті з Києва нарешті випльовує потомлений і щасливий люд на нерівну поверхню блискучої бруківки. Ну нарешті, Львів. Натовп розбігається серед миготливо-деренчливого мурашника таксі, намагаючись знайти кожен свою машину.

«От так завжди, а особливо в п'ятницю, - каже мені таксист. - Не пройти і не проїхати, а «залізниця» вічно жаліється, що мало людей їздить. Проїжджай, проїжджай», - махає іншому водієві.

Авто нарешті виїжджає на Городоцьку, плавно спускаючись до Цирку, а у вікні з'являється панорама вечірнього собору Юра.

«Гарно, правда? Бо то Львів, і то вдома. Я прожив 45 років на тому світі, поїздив трохи по заграницях, ну шо сказати - світа побачив. Але ніколи, ніколи в житті не хотів переїхати зі Львова. А от зараз маю можливість поїхати. Далеко, навіть дуже далеко. І не знаю...», - робить паузу.

«Розумієте, не було би в мене сім'ї, дітей, я б навіть слухати не хотів. А так, маю сина малого і вже думаю, а де йому буде краще, де в нього буде більше можливостей? Ой, складно, складно», - видихає.

«Жінка каже: якщо їхати, то вже з кінцями. А хіба я так можу? Не знаю, хіба там до пенсії доробитися, і потім повернутися, чи як? І син якраз виросте... ».

«Я таксистом ще з 90-их працюю, з переривами правда, але працюю. Так от, всяке було - і ножа до горла приставляли, і на гроші обманювали, і рекетири підходили: «Ти тут стаять нє будєш». І шо? Зараз всьо більш менш нормально і на тобі - можемо виїхати.

Нє, зараз то складно. Не ті роки. Ще якби були молодшими, чи шо? А так... От сидимо з жінкою і думаємо. А я так не хочу їхати, так не хочу. І навіть не знаю, шо мене тримає. Певне Львів. Може, якби десь інше жив, то б легко поїхав, а так... Львів тримає, дуже тримає».

«Обійми мене, обійми мене, обійми»

Американські солдати, яких привезли на стадіон «Україна» певне у п'яти автобусах, гуляють навколо трибун старенької арени. Матч «Карпати» - «Чорноморець» їх мало цікавить. Хтось з них підходить до нашого гурту, слухає, говорить, відходить.

«Карпати» тим часом ведуть 1:0, матч добігає кінця, хлопці готуються вертатися на полігон до Яворова, то й говоримо про все на світі - про Україну, футбол, місто, армію, їжу, Америку, війну.

І тут навпроти мене стає веснянкуватий міцний хлопець зі світлими очима. Я помічаю його лише тоді, коли ззаду до нього підходить такий же світлий і симпатичний хлопець, й обіймає його. Міцно і якось дуже ніжно, притулившись своєю щокою до його щоки.

Америка. Свобода.

«Не крадіть у дітей пісок»

У білий день на Шота Руставелі пройшла жінка середнього віку у костюмі Мікі Мауса, однією рукою тримаючи під пахвою голову від костюма здоровенної миші, іншою - тоненьку цигарку.

На Саксаганського усміхнувся світловолосий хлопець, коли я зависла поглядом на емблемі ФК «Севастополь» на його блакитній футболці.

І вже під вечір традиційні передбачення у кав’ярні «Під клепсидрою» розповіли мені в додаток до трав'яного чаю, що «уже напевно наші діти майбутнього ухоплять повен рот». тим часом біля пісочниці будинку на Варшавській розсмішив напис: «Не крадіть у дітей пісок».

«Франко – живий»

Теплий травневий вечір. Книгарня Є. В кутку серед книжок сидить дідусь. Дідусь читає. Читає дуже заглиблено, делікатно гортаючи сторінку за сторінкою товстої книжки. Що він читає?

Підходжу ближче, немов мені цікаві книжки поруч. Вдаряє запах старості. Бідної старості.

Дідусь одягнений у зелений старий кашкет, темну куртку і чорні давно прані штани. На ногах - мешти, які колись напевне були коричневими, а зараз можуть стати чудовим екземпляром для новомодної забавки на розгадування кольорів. Мешти старі й зношені, але напрочуд чисті.

Заглядаю йому через плече. Товста книженція ліниво розляглась на його колінах рівними половинками. Що ж це за книжка?

Дідусь поправляє окуляри, абсолютно не зауважує мою присутність і продовжує читати. «Бінго!», - про себе вигукую я. «Іван Франко, «Поза межами можливого», - читаю зверху на сторінках книжки. І відходжу. Запах старості розчиняється у запахах книгарні.

Чи приходить він постійно почитати Франка? Чи це його улюблене місце в книгарні? Як часто він буває тут? Як довго чистить черевики перед виходом? Чому не здався й не доживає віку в щоденному галасі новин по телевізору?

Чи чув він, як якась гарно вдягнута пані шукала по всій книгарні «50 відтінків сірого»? Чи бачив він, як я забрала томик Гюнтера Грасса? І кому він розкаже, що цікавого вичитав у Франка?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук