Перед матчем

Я вже чую знайомий гул стадіону, я повторюю про себе кричалки, які так органічно звучать у Львові

Блоги13 листопада 2015 198

Ти приходиш у великий футбол як фанат, по-дитячому усміхнений і витріщившись на своїх кумирів із широко відкритими очима. Ти дивишся на них впритул, а не з екрану телевізора. Можеш помірятись ростом із Ротанем і Коноплянкою, або ж задерти голову, щоб побачити, де завершується гарно вкладений чуб Бойка.

Прийшовши на матч не як вболівальник, а як журналіст, ти можеш розділити своє життя на «до» і «після». Спочатку на тебе, як на тинейджера навалюється якась невідома хвиля тепла і захвату – о Боже, переді мною стоїть сам Тимощук! і навіть розмовляє!

А потім, коли ця кухня затягує тебе все більше і більше, ти починаєш бачити, що блиск, на перший погляд, чистих поверхонь приховує багато брудного посуду всередині. Вже ти, а не якийсь інший журналіст, можеш підловити гравців і тренерів у моменти брехні й невпевненості. Із якоюсь дитячою наївністю до тебе доходить, що у Тимощука може бути поганий настрій, а Ярмоленко не захоче з тобою говорити, Шевчук може бути роздратованим, а головний тренер як вогню боїться незручних запитань.

Але що найбільше вражає – так це наскільки неоднорідною, різною і водночас міцно зв’язаною є наша збірна. Те, за що ти готовий зірвати своє горло і серце, для цих людей може бути просто роботою. І більшість з них можуть навіть не підійти після завершення матчу до трибун і не подякувати вболівальникам за підтримку.

Під час відкритого тренування ти ще раз усвідомиш, що й так добре знав, - українська збірна не спілкується українською. Виняток – волиняни Тимощук і Федецький. Вздовж бічної лінії поля, яка розділяє шеренгу футболістів і зграю журналістів, ти чутимеш жарти, ловитимеш їхніх сміх, вгадуватимеш їхній настрій і виокремлюватимеш з гурту лише два україномовні голоси. І звісно ж, мова не головне, але що тоді головне?

Після нещодавньої поїздки до шведського Мальме я залишилась зачарованою атмосферою у їхньому клубі. Прес-конференції там схожі на розмови старих-добрих друзів, які не бояться поставити своєму тренеру чи гравцю гостре запитання, які можуть підколювати однин одного, іронізувати, але залишатись друзями, адже вони хочуть одного – аби ця команда грала і була успішною. Це їх об’єднує. Це як група крові.

Те саме мені доводилось бачити у клубах різного рівня в Німеччині, але не в Україні. Між тобою і командою, заради якої ти готовий залишити усі нерви на трибунах, - тонка біла лінія, переступити яку зась. Ти тут, а вони – там, і цього не змінює навіть мікрофон у твоїй руці.

Перед завтрашнім матчем, від згадки про який у мене починає калатати серце, я згадую той час, коли я була лише однією цяткою із 70-ти тисяч на «Олімпійському» або ж із 34-ох тисяч на «Арені Львів». Я згадую ніч, коли Львів лихоманило після перемоги над шведами, а ми прийшли додому аж над ранок, байдуже, що це було посеред тижня. Я згадую, як з сусідських вікон летіли старі меблі і телевізори, бо Україна вийшла у чвертьфінал чемпіонату світу.

А ще – як в дитинстві усі мріяли стати Шевченком, а дехто ще й Ребровим. Я згадую, скільком людям справді не байдуже, яким результатом завершиться завтрашній поєдинок. І від цього теплішає.

Завтра буде дійсно класний матч. Я вже чую у вухах знайомий гул стадіону, я повторюю про себе наші кричалки, які настільки органічно звучать у Львові. Я згадую другий куплет відомої УНРівської пісні, яка від фанів «Карпат» розійшлася всією Україною. А ще мусить бути «Червона рута». Обов’язково. Усім стадіоном. І щоб дядько, який випадково купив білєта на фан-сектор, кричав голосніше всіх молодих, а «шарфи літали у всі боки», нехай ці рядки вже із зовсім іншої пісні.

І цього не зіпсує ні наскрізь корумпована ФФУ (ні, ні, я не цитую Дедишина), ні бійки перед матчем за квитки, ні десятки перекупників перед стадіоном. Це те, що завжди з тобою, це твій особливий час, коли на дві години твої заміри пульсу можна множити на десятки тисяч. Це той момент, коли звичайні футболісти знову стають напівбогами, а тебе охоплює наївна віра – вони ж люблять це так само як я, правда?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук