Перемога й поразка в інформаційній війні – у головах
IQ

Перемога й поразка в інформаційній війні – у головах

Методи протистояння пропагандистським атакам Кремля від Пітера Померанцева

Маргарита Тулуп, 7 квітня 2015 1636 0

Пітер Померанцев, британський журналіст, дослідник пропаганди і автор книги про суть сучасної Росії NothingisTrueand Everythingis Possible (в українському перекладі – «Нічого правдивого і все можливе» – вийде у серпні у видавництві УКУ), каже, що інформаційну війну ведуть не журналісти. Це частина військової доктрини, тож і протистояти їй може лише комплексна стратегія держави. Окрім інформаційної політики, спрямованої на протистояння атакам Росії, українській владі час писати та розповідати світові власну історію. Про справжні механізми російської інформаційної війни Пітер Померанцев говорив під час виступу на міжнародному студентському медіасимпозіумі у Школі журналістики УКУ. 

Мета – поставити державу на коліна

Інформаційна війна безпосередньо не пов’язана з дебатами у медіях, переконанням чи пропагандою. Журналісти можуть реагувати на неї, але їхня роль в інформаційній війні перебільшена. Це військова дисципліна, яка використовується, щоб поставити іншу державу на коліна.

Інформаційна війна, на відміну від політичної, не має чіткої мети, тож не має й завершення і є постійною. Російські військові називають це невидимою радіацією, яка розмиває межі між війною й миром, і нові технології надають їй дедалі більшої інтенсивності. Типова інформаційна війна не має явного результату – перемога чи поразка у ній відбувається в головах людей.

Західна ментальність не може ефективно протистояти інформаційній війні. Найвразливіші для інформаційної агресії західноєвропейські ліберальні демократії. Найстійкіші ж – тоталітарні режими та терористичні організації, які є найактивнішими суб’єктами інформаційних воєн.

Наприклад, Китай виробив комплекс медійних, психологічних і соціальних прийомів для того, щоб впливати на інші країни, зміцнити свої позиції у світі та послабити вплив Сполучених Штатів Америки в Азії. 2010 року, щоб змусити Філіппіни вивести війська із спірних територій, Китай застосував економічні санкції, психологічні маніпуляції та медійну кампанію. Китайська пропаганда переконує весь світ у радикалізмі філіппінців і в тому, що ця держава порушує міжнародне законодавство. У сучасному світі важливіше не те, чия армія сильніша, а те, чия історія перемагає.

Схожу політику Росія продемонструвала в Естонії. Коли 2004 року Естонія приєдналась до Євросоюзу та НАТО, естонцям видавалося, що вони назавжди вийшли з-під впливу колишньої метрополії. Але 2007 року Росія розгорнула проти Естонії медійну кампанію, звинувачуючи їх у фашизмі. Усі розуміли, хто стоїть за спробами дестабілізувати атмосферу в країні, але навіщо це Кремлю? Чого Росія намагалась досягти, якщо не прагнула анексувати Естонію?

Російська парадигма інформаційно-психологічної війни полягає в тому, щоб зламати країну, не зачепивши її. Вона народилася 1999 року, коли Росія визнала, що не зможе конкурувати з Європою за військовою потугою, тож має знайти нові способи захисту своїх інтересів. Президент Естонії говорив мені, що тоді, 2007-го, найбільше боявся репутаційних та економічних втрат для країни: кібератаки та дискредитація Естонії у світових ЗМІ негативно впливали на фондовий ринок.

У випадку України Росія пішла іншим шляхом: захопила Крим і розв’язала класичну війну на Донбасі. Але зараз Кремль підживлює цей конфлікт не заради Донбасу, а для того, щоб зламати Київ. А ще принизити Євросоюз і НАТО, показавши, що ці організації не є ефективними та спроможними захистити свої інтереси.

Кремль працює за принципом реаліті-шоу

Росію помилково вважають відсталою, але насправді вона досягає цілей ХІХ століття засобами ХХІ-го. Це темний авангард. Поки всі спали і мріяли про мир, процвітання та глобалізацію, Росія і Китай переймались виживанням у ХХІ столітті й розробляли нові стратегії війни.

Телебачення стало новою формою авторитарної влади в Росії. Телевізор, процес телевиробництва став механізмом і метафорою влади. Кремль працює за принципом реаліті-шоу: сценарій не прописаний – кожен сам повинен прийняти свою роль.

Режим Путіна відрізняється від попереднього тим, що вже не приховує: вибори в Росії – симулякр. Державна пропаганда просто доводить, що й вибори, й демократія, і все інше – теж симулякр, тому нікому й нічому вірити не можна. Натомість потрібно бути цинічним і пасивним. Спершу починається конспірологія, яка вимикає критичне мислення. Потім – нагадування про національні травми, зі згадок про які твориться культ. Медії та їхня аудиторія творять своєрідну тоталітарну секту, якою легко маніпулювати.

Із зовнішнім світом Росія говорить мовою навіювання. Головний меседж Russia Today Заходу: «Дивіться, які ми могутні й багаті, й думайте, чи потрібно вам підтримувати Україну». Водночас не варто переоцінювати популярність цього телеканалу: можливо, його більше дивляться в іспаномовних та арабських країнах, де традиційно сильні антиамериканські настрої. Але Європа, повірте, отримує інформацію не з Russia Today.

Світ узагалі дивиться на вас не так, як вам видається. Британці визнають, що Росія вторглась на українську територію та окупувала її, але їм байдуже. Вони не мають уявлення про те, що таке Україна. В їхніх головах хіба що картинка футбольних хуліганів, яких їм показували на Бі-бі-сі перед Євро-2012. Для британців і Україна, і Росія – слов’янські держави-невдахи. Щоб зруйнувати це упередження, Україна має написати свою історію та представити її світові. Та не думаю, що українська влада на це спроможна.

Як протистояти інформаційним атакам Росії

Треба говорити не про інформаційну війну, а про війну з інформацією. Ми живемо в інформаційну добу, яка перетворюється на добу дезінформації. Російські чи китайські медійні кампанії перемагають не лише завдяки переконливій аргументації, а й через поширення теорій змов, неправдивої інформації, чуток. Їм потрібно протиставити раціональні дискусії в інформаційному просторі.

Мета інформаційно-психологічної війни – зруйнувати картину світу. Потрібні проекти та організації, які можуть її зберегти й відновити. Український проект StopFake – приклад оборони за допомогою перевірки інформації. Після останніх виборів у США з’явилось багато таких «стопфейків», які здебільшого виражали інтереси лівих політичних організацій. Я думаю, в усьому світі потрібні такі проекти. Асиметрична реакція на інформаційну війну – це підвищення медійної грамотності та освіченості людей, аби вони самі розуміли, коли ними маніпулюють.

Держава повинна будувати інформаційну політику, зважаючи на цільову аудиторію та її потреби. Без розуміння аудиторії є ризик припуститися страшної помилки. Наприклад, США на Близькому Сході провели інформаційну кампанію, рекламуючи себе як країну. Після цього кількість атак на США зросла, як і кількість прибічників «Ісламської держави». Водночас ненависники США почали посилати в Америку на навчання своїх дітей. Так само в Росії чимало людей, які люблять Путіна, відправляють своїх дітей навчатись до Європи. Думки людей не завжди відповідають їхнім діям.

Тож Україні потрібно думати, які меседжі їй потрібно адресувати цільовій аудиторії. Чи справді «Єдина країна» – це той меседж, який потрібно поширювати в суспільстві? Чи, можливо, варто обрати більш точне послання до різних груп? 

 

Фото Аліни Смутко

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук