Пластиковий Ренесанс

Галина Пагутяк, 11 квітня 201076119

Цієї весни, за містом, вздовж траси горіло: біля лісозахисних смуг, на луках, на пасовищах. Невидимі підпалювачі палили торішню суху траву, а з нею те, що мало народитись, а можливо, вже жило: гризунів, комах, коріння рослин. Коли земля оговтається від пожеж, дуже шкідливих для ґрунту, з неї проросте насіння рослин-колонізаторів, занесене вітром і птахами. Причина такого травоспалення, наслідком є знищення епітелію землі – лінощі та невігластво.

Хто не скосив влітку, не зорав восени, не прислухався до бажання землі – той не матиме врожаю. Навіщо косити, коли корів та коней майже немає. Гроші можна заробити у легший спосіб. Зрештою, самі селяни, яких більше обходять власні двоповерхові палаци, аніж те, що росте в них на городі, настільки здичавіли, що вже нічого не знають про культуру обробітку землі. Наче вони живуть тут останні. А я не можу забути фрази, яку колись почула: « Якщо раптом вимруть бджоли, через 5 місяців загине все живе на землі.» Бджоли, метелики, птахи, рослини, тварини, нарешті люди.

 Одним з перших варварів, відомих в історії Галичини, був напевно волинський князь Роман Мстиславович, що винищив тутешніх бояр-лицарів, і якому належить цинічна формула завойовника: « Не передусивши бджіл, меду не їсти». Він спалював їх, закопував живцем, садовив на палю, доки не позбувся зовсім. Його син, Данило Романович  на голому місці заснував нове місто – Львів, нині славне спорудами, що простояли під не надто привітним небом століття – житловими, культовими, адміністративними. Вони є плоттю міста, без якої дух занепаде і згине. Різні народи будували Львів,  різні влади його змінювали, а мандрівники описували побачене, часто з огляду на політичні вітри, привезені ними в складках своєї одежі з батьківщини. Без політики не обходилося. Ось що писав датський географ М. Брін, побувавши у Львові на початку ХІХ століття: « Це велике, гарне місто...Будинки благородного стилю, що вражає мандрівника, звиклого до польських халуп. Я охоче пояснив би це близькістю до Константинополя, звідки деякі греки, мабуть, знайшли притулок у Львові...Колись було у Львові 72 церкви, які змагалися між собою щодо краси. Під час  царювання Йосифа ІІ їх зменшилося до 20».

 Сучасний мандрівник написав би зараз: « Ще двадцять років тому у Львові було понад 40 книгарень, з яких тепер закрито 40». Якщо б, звісно, знайшовся такий доскіпливий.

 Як рослини, посіяні у невластивий для них ґрунт, порушують екологічну рівновагу, так і покоління переселенців змінювали архітектурне і духовне обличчя Львова. По-різному бувало, на краще, і на гірше, усе залежало від громади міста, від її пріоритетів. Коли в новітню, себто постмодерну добу, громада фактично перестає існувати і настає свавілля бюрократії, найвразливішим стає саме епітелій плоті Львова.

 Колись магістрат Львова зобов’язував міщан суворо дотримуватись правил забудови, особливо, це стосувалось  фасадів. Окрім різьби та ліпки, якими будівничі мали прикрашати фасад кам’яниць, у святкові дні з вікон вивішувались килими та гобелени. Для краси. Порушення, недбалість суворо карались. Право жити в гарному будинку треба було ще заслужити. Не заслужив – живи на маргінесі.

 Ну, й що з того, що на фасадах площі Ринок маємо таблички з написом «Пам’ятка архітектури. Охороняється законом», коли на кам’яницях колють очі дешеві пластикові вікна білого кольору? Що можна в Рясному чи на Сихові, в панельних будинках, невільно в ренесансних, барокових чи сецесійних будівлях. Хіба ні? Мешканці тих архітектурних шедеврів не  щурі, й не мурахи: вміють читати чи бодай дивляться телевізор. Тут звичайні лінощі, тупа переконаність, що в себе в хаті можна робити все. А якщо й порушили якісь приписи, то за це не посадять до в’язниці і навіть не прив’яжуть до ганебного стовпа, ба, навіть не напишуть про партача в газеті. Хоча якби за такі вікна довелося платити штраф, що дорівнював би вартості самого житла, з подальшою заміною на  прийнятні вікна, це  кардинально змінило б ситуацію. Але для цього потрібна міська громада і магістрат, що не відмиває гроші, а вкладає їх в комплексну реконструкцію та реставрацію старих будівель. А щодо недоторканності житла, то чомусь судові виконавці  можуть за комунальні борги вламатись в помешкання  незаможної родини і винести звідти все, що впаде в око. А наруга над ренесансною кам’яницею – це не злочин. Закон у нашій державі існує лише для тих, хто не має грошей. Підтвердження цьому – на кожному кроці.

 Імітація відродження Львова – це не Відродження. Масові гуляння та нові кнайпи для туристів – це лише бізнес, а не відновлення духу Львова. Чесна праця, готовність відстояти свої права, неперевність традиції – це і є справжній дух міста Лева.

 Двадцять років тому сірий, невідреставрований Львів, вкритий патиною минулого, був більш привабливий, ніж зараз з його чужорідними фарбами й бетоном замість природного каменю та цегли. Він ніс свою шляхетність як зубожілий, босий шляхтич носив камізельку на знак приналежності до свого стану. Він чекав кращих часів. А дочекався приходу варварів. Не зі Сходу, не з Заходу, а з тієї країни, де гроші закопують в землю, очікуючи, що з них  на ранок виросте грошове дерево. А вночі приходять злодії і викопують золоті монети.

 Спалити торішню траву, поставити пластикові вікна на площі Ринок, наліпити на яйце пластикову наліпку, щоб здалеку виглядала на писанку ... Страшно, коли мертве горнеться до живого. Cтрашно  уявити, у якому місті ми житимемо через двадцять років. Страшно народжувати дітей, яких можуть вбити обкурені хами чи збити на червоне світло високопосадовці. Страшно, коли за все розплачуються найбеззахисніші.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 19

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • дикун-східняк 21 травня 2010, 22:23

    Спасибо, пани Галина, за то, что вы подняли эту тему. Тема очень важна не только для Львова. Может быть, исторически, Львов более чувствителен к ней. Вопрос ответственности за свой город, за свой мир – часть еще большей проблемы. Вы коснулись ее в своей фразе – «Гроші можна заробити у легший спосіб». Нажива вытеснила совесть. Я далек от мысли, что воззваниями к совести можно быстро и коренным образом изменить ситуацию. Но. Путь начинается с первого шага. Еще раз спасибо.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • gapusia 17 травня 2010, 08:25

    і нема на то ради...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • gapusia 17 травня 2010, 08:24

    і нема на то ради...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук