«Повільні реформи у війську – і війна на Донбасі буде довшою, ніж Перша Світова»

Розмова із військовим експертом Ґленом Ґрантом

«Повільні реформи у війську – і війна на Донбасі буде довшою, ніж Перша Світова»
Топ-спікер Львівського Безпекового Форуму 2018 - полковник з Великобританії Ґлен Ґрант

Для сучасної України, яка зазнала збройної агресії з боку Москви і де вже п’ятий рік точиться війна на Донбасі, проблеми національної безпеки є одними з найважливіших.

Саме тому темою панельної дискусії Львівського Безпекового Форуму 2018, який відбуватиметься 24-26 жовтня, стане «Побудова ефективної моделі армії в сучасних умовах безпеки». Її топ-спікер – полковник з Великобританії Ґлен Ґрант.

ZAXID.NET є інформаційним партнером цієї події – обміну думками потужних експертів з більш ніж 10 країн світу. І саме у тематиці продовжує публікувати серію матеріалів у співпраці із співорганізаторами Львівського Безпекового Форуму 2018 – ГО «Інститут Просвіти».

***

Реформи в українському війську – про модернізацію, помилки Міноборони, а також про те, чому путінська Росія не хоче залишити Україну у спокої – далі в інтерв’ю.

Довідка «Інституту Просвіти»

Ґлен Ґрант – один з іноземних експертів, які приїхали в Україну після початку війни реалізовувати різні проекти за підтримки західних країн. Він один з небагатьох, хто доволі гостро і публічно висловлює своє бачення щодо процесів реформування Збройних сил України. Попри критику на адресу найвищого керівництва нашої держави, пан Грант продовжує працювати заради реформ і все ще вірить, що позитивні зміни в Україні незворотні.

За свою 37-річну кар’єру військового Грант був командиром артилерійської батареї, працював з оперативним складом та поліцейськими службовцями в штабі Першого Британського корпусу, штабі сухопутних військ, Міністерстві оборони Великобританії, Багатонаціональному центрі керування діями авіації авіаційного штабу НАТО в Італії та з персоналом чотирьох бригадних штабів.

Працював у міністерствах оборони Латвії, Естонії, Болгарії, Чорногорії, Молдови, Словенії, Польщі, Косово, Сербії та Чилі, де допомагав впроваджувати реформи за натівськими стандартами. Зараз є експертом з безпеки в Українському інституті майбутнього та Інституті державного управління (Великобританія).

Якою є Ваша загальна оцінка стану обороноздатності України?

Питання є доволі комплексним. Перший аспект – якісні характеристики солдатів на лінії фронту. Із цим в української армії все непогано. Ми бачимо, як ваші воїни одягнуті, як здійснюють пересування, як вони діють. Але інша річ, що чимало досвідчених воїнів, які могли б продовжити служити після демобілізації, залишають лави війська. Головна причина – занадто багато скарг на побутові умови.

Нещодавно президент Порошенко порушив питання зарплати військовим. Низька платня – одна з найвагоміших причин, чому у вашому війську не хочуть залишатися служити. Перед владою стоїть виклик – як зберегти найкращих солдатів у системі. І питання доконечної потреби підвищувати заробітну плату військовикам – не єдине.

А яким є прогрес порівняно з 2014 роком?

Відчутним, це однозначно. Але порівнювати з 2014-м не варто. Тоді в українській армії був суцільний безлад і це був результат «роботи» росіян. Звісно, позитивні зрушення нині є, але зміни занадто повільні і їх усе ще замало. Якщо реформи в українському війську будуть і далі тривати так повільно, то війна на Донбасі буде довшою, ніж була Перша Світова війна. Навіть під час тривалої Першої Світової її країни-учасниці виготовляли нове спорядження та техніку і, застосовуючи ці новації, перемагали у битвах. А в Україні та в її оборонній промисловості я такого не бачу. Певні досягнення є, але їх замало і реформування війська відбувається дуже повільно.

Тобто є загальна стратегія реформування української армії. Але є проблеми з її втіленням?

Основна проблема – згаяний час. Інша важлива справа – втрачена ініціатива, через що Росія отримала змогу диктувати свої умови. Відповідно, офіційний Київ може лише реагувати на дії росіян. Найяскравіше це ілюструє ситуація в Азовському морі. Проблема також у тому, що в Україні певна частина людей відмовляється сприймати факт, що війну на українській території веде саме Росія.

Окремо наголошу й на тому, що система управління в українській армії працює не належно. Структура військової адміністрації вашої армії така, як і у мирний час. Це ж можна сказати й про ваших політиків. Подумайте самі: депутати парламенту України мали довжелезні канікули. А коли твоя країна воює – це неприйнятно. Всі в державі мусять працювати заради перемоги.

У такій ситуації занадто багато справ доводиться робити Адміністрації Президента. Цей орган влади намагається і керувати державою, і вести війну, а це не є його завданням. Від АП вимагають більше, ніж вона здатна зробити. Слід створити нові ефективні структури, які будуть здійснювати аналіз, робити прогнози, планувати і втілювати військові операції. Такого аналітичного центру немає ні в Адміністрації Президента, ні в РНБО, ні в Міністерстві оборони.

Потрібно зібрати, скажімо, двадцять найбільш фахових людей у одній кімнаті – і вони спільно мають відповісти на запитання: як нам перемогти? Допоки такого не буде зроблено – перемоги не буде.

Із чим найбільший клопіт у справі реформування української армії?

Найпозитивніше, що вже сталося в українській армії, – це якісні зміни у формуванні молодшого командирського, тобто сержантського складу війська. А от на вищих рівнях реформ у вашій армії немає. Значною мірою українська армія залишається «радянською», використовує правила та норми, які діяли в армії СРСР. Занадто великою є паперова бюрократія, яка мала зникнути ще 4 роки тому, коли розпочалася війна. Є багато змін у сфері зв’язків армії з громадськістю, але справжніх глибинних реформ у вашому війську замало.

Обов’язково треба покращити ситуацію з тренуваннями та навчаннями ваших військовиків. Все ще занадто часто використовується радянська система військової освіти, її слід замінювати на західні зразки.

Але найвагоміші зміни мусять статися на найвищих рівнях керівництва армією. У західній системі управління військом практикується делегування відповідальності на нижчі рівні. В Україні все ще «згори» вказують «зроби те чи інше» або «не роби чогось». Практика свідчить, що такий підхід не дає доброго результату. Навіть у російській армії від такої системи «розпоряджень» уже відходять.

Якщо під час бою виникає певна ситуація, то її повинні вирішувати люди, які є на місці події, бо бачать все «зсередини». Полем бою має управляти людина, яка чітко бачить і усвідомлює всі його особливості. Якщо ж операцію жорстко контролювати «згори», то вона буде провалена, як це було в Дебальцевому чи в Іловайську.

На Вашу думку, саме те, що не було змоги проявити ініціативу на полі бою, стало головною причиною трагедій у Дебальцевому та Іловайську?

Не тільки це, питання набагато складніше. Тренуватися і вишколюватися мусять не лише солдати, а й командування. В англійській мові є вислів: «Якщо єдине знаряддя, яке у вас є, – це молоток, тоді всі завдання виглядають, як цвяхи». В тому й проблема: якщо перед вами шуруп, потрібен не молоток, а інший інструмент. Можна сказати, що Іловайськ чи Дебальцеве були провалом через погану взаємодію між військами і командуванням та через кепську організацію самого командування, яке не мало відповідного фахового рівня.

Воєначальники не виїжджали на поле бою, не діяли мобільно, а залишалися статичними у своїх кабінетах. Коли командування «статичне та кабінетне», воно й рішення приймає відповідні. Я сподіваюся, що система підвищення кваліфікації армійських високопосадовців в Україні зміниться і тренування штабів і командування відбуватимуться на високому фаховому рівні.

Ну і ще великою проблемою для української армії є недостатнє впровадження сучасних технологій.

Ви вважаєте, що постачання американських «Джевелінів» не виправить похибок організаційної структури українського війська, а лише погіршить їх. Чому так? Мова ж йде про високотехнологічну зброю.

Маю на увазі те, що замало змінити лише зброю, слід змінювати і спосіб її використання. Не можна до невдалої системи додати «щось» і сподіватися, що вона запрацює ефективно. Бо не запрацює.

«Джелевін» – це ефективна бойова установка, призначена для знищення танків та бронетехніки. І це означає, що, плануючи використання «Джевелінів», їх слід розміщати на полі бою оптимально правильно. А для цього потрібна ціла система використання такої зброї, слід створити окремі спеціалізовані батальйони чи бригади, оснащені необхідним транспортом.

«Джевелінами» мають управляти спеціально вишколені спеціалісти, але й цього недостатньо. Мало просто навчити людей і повернути у їхні підрозділи.

Спеціально навченим військовослужбовцям слід навчитись використовувати цю бойову установку як цілу систему: як її пересувати, встановлювати, з яких позицій потрібно стріляти і так далі.

Фактично в українській армії вже є «Джевеліни» і є люди, які вміють ними управляти. Але ще треба забезпечити прогрес цих військових із їхнього теперішнього початкового до рівня професіоналів. Крім того, використання «Джевелінів» слід координувати з артилерією, ударними вертольотами, повітряними суднами. Має бути створена спеціальна військова структура, її можна було б назвати «Резерв броне транспорту» чи «Запасний резерв». Без цього використання «Джевелінів» не буде ефективним.

Чи може Київ повернути повний контроль над Донбасом військовим шляхом? Чи є інший спосіб?

Я не є фахівець у галузі політики. Буду говорити лише про військову сферу. Бійці українського війська у прифронтовій зоні на Донбасі досить вправні. І за останні кілька місяців вже відвоювали 15 квадратних кілометрів території, діючи за принципом «кілометр за кілометром». І здатні на більше.

Ваші військові використовують тактику «маленьких укусів» і вони є сильнішими за супротивників. Але можливий варіант, що війну на Донбасі проти України буде вести винятково Росія. І ніхто не зможе спрогнозувати, як тоді розгортатимуться події.

А може, не варто взагалі витрачати так багато зусиль і коштів, втрачати так багато людей заради повернення Донбасу, де дуже велика частина населення має проросійські та антиукраїнські погляди?

Я не вважаю, що більшість населення окупованої частини Донбасу має антиукраїнські погляди. Коли українські солдати на лінії фронту спілкуються з мешканцями сіл, то чують зовсім протилежне: місцеві задоволені, що відчувають підтримку Києва. Звісно, є й такі, які переконані, що Києвом керують нацисти і Бандера все ще живий… Таких переконати, що це не так, практично неможливо. Але більшість людей з Донбасу хоче жити в Україні, а не в Росії. Коли Київ поверне собі контроль за цілим Донбасом і за Кримом, то мешканці цих територій будуть втішені «повернутися в Україну».

А як стосовно Криму? Як повернути окупований Кремлем півострів? А може, Київ вже втратив Крим безнадійно?

Ні, Крим не є втраченим безповоротно. Київ поверне Крим під свою юрисдикцію. Але це питання часу, відповідної політики і стратегії та вдалих акцій.

Якими є відмінності між вояками української армії і російського війська?

Головна відмінність – якісні характеристики солдатів на лінії фронту. Чітко видно, що українські військові є набагато кращими, можна сказати у пропорції 3:1. Це видно під час кожного бою. Якщо йдеться про протистояння «один на один», то українці долають росіян. Відзначу, що для російських солдатів великою проблемою є алкоголь.

У чому Росія краща, то це у використанні технологій у різних сферах. Російські військовики більш технологічно «просунуті». Сучасні технології потрапляють і в українську армію, але не всюди, якісно вони не пронизують всю систему оборони. Вони проникають через волонтерів і громадські організації, які реально постачають на фронт дрони, камери і таке інше. Це велика помилка і навіть серйозний провал Міністерства оборони, яке не здатне відстежувати військові технології і інтегрувати їх у військо.

Беручи до уваги відносно високий рівень технологій російської армії, чи можна вважати війська НАТО повністю готовими до потенційних атак росіян не лише проти України, а й інших держав, наприклад країн Балтії?

Війська НАТО підтримують свій високий рівень і проводять постійні тренування у різних державах, які входять до складу Альянсу. Рівень підготовки підрозділи НАТО є набагато вищим, ніж у росіян. Гадаю, якщо Росія вирішить атакувати НАТО, то отримає «синці на закривавленому носі».

Чи можна вважати, що, попри серйозні помилки і недопрацювання, процес реформування українського війська все-таки йде у правильному напрямку?

Українцям важливо усвідомити, що це довгий процес. Керівництву України потрібно продовжувати діяти. Мета Путіна – здолати Україну. Якщо він цього не зробить – то на своїй батьківщині стане політичним трупом, втратить всю владу і довіру до себе як до «великого лідера».

А для України це означає, що не можна зупинятися на досягнутому, реформування війська слід продовжувати. Ваші військовики мусять постійно тренуватися й ставати кращими. Але на жаль, реформи збройних сил України відбуваються занадто повільно.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук