Причини пенсійної кризи в Україні

Скандальна пенсійна реформа, на яку наважилась нинішня влада, є наслідком кризи, котра охопила систему пенсійного забезпечення в Україні. Проблеми у пенсійній сфері України накопичувались вже тривалий час. Поступово, але неухильно погіршувалось фінансове становище Пенсійного фонду, посилювалась диспропорція між кількістю пенсіонерів та працюючих.

Але сучасні хвороби пенсійного забезпечення – це один із виявів системної кризи, в якому перебуває українське суспільство. І вирішувати їх потрібно комплексно, а не вибірковими методами та за рахунок найменш забезпечених верств населення. Проте схоже, що в уряду Азарова–Тігіпка це розуміння відсутнє. Втім, навіть якби воно було, сумнівно, що сучасні можновладці від Партії регіонів та її союзників наважились би на реальні широкомасштабні реформи. Ініціатори нинішніх пенсійних трансформацій в країні самі є одними з творців поточної патової ситуації в галузі соціального забезпечення.

Соціально-демографічний чинник

Однією з основних причин сучасної пенсійної кризи в Україні є соціально-демографічний чинник. Зміни в соціальній структурі населення, демографічна криза, значні коливання кількості працюючих за останні двадцять років, диспропорція між платниками внесків до Пенсійного фонду та пенсіонерами не могли не позначитись на загальному стані пенсійної системи України.  

В основі надмірного демографічного і соціального навантаження на пенсійну систему України лежить ряд чинників. Починаючи з 1990-х років, через економічну кризу кількість робочих місць в державі серйозно впала (майже на 20%). Економічний ріст, який розпочався з 2000 року, відбувався на зовсім іншій основі і не міг компенсувати втрачені внаслідок закриття великих підприємств робочі місця. А це означало, що кількість платників внесків до Пенсійного фонду суттєво скоротилась. Також стан Пенсійного фонду погіршує те, що значна кількість громадян України працює за кордоном (до 3 млн осіб). Адже вони, як правило, перебувають за межами системи пенсійного страхування України, а значить, з їхніх заробітків не стягуються внески.

Таким чином, фізична кількість працівників, які змушені своїми внесками утримувати на плаву пенсійну систему, серйозно впала. А кількість пенсіонерів навіть зросла. Адже, незважаючи на високу смертність, в Україні паралельно розгортались процеси збільшення числа осіб, котрі мають право на пенсію. Так кількість дострокових пенсій збільшилася удвічі. Також майже вдвічі збільшився перелік категорій громадян, що мають право на пільги у пенсійному забезпеченні. На 5-15 років було знижено віковий ценз для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад 20-ти категорій працівників, а також для виходу на пенсію за вислугу років. Однак безболісно дозволити собі таку соціальну розкіш Україна була просто не в змозі. Ця політика лише привела до дефіциту Пенсійного фонду та до низького рівня пенсійних виплат для більшості громадян.

Якщо вірити інформації, котра оприлюднена у доповіді Аналітично-дорадчого центру Блакитної стрічки «Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні: прогноз-2050», колапс пенсійного забезпечення в Україні без серйозних реформ неминучий. Навіть за оптимістичного сценарію зменшення кількості безробітних та економічного зростання, ефект буде нетривалим. Адже низька народжуваність, вік виходу на пенсію й інші соціально-демографічні чинники сучасності залишаються в дії. Вже з 2015 року співвідношення між кількістю платників пенсійних внесків та пенсіонерами буде з прискоренням зростати на користь останніх. Це значить, що до 2050 року пенсійні внески будуть сплачувати лише 11,6 млн. осіб. А ось кількість пенсіонерів за цей же період, навпаки, зросте до 14,6 млн.

І навіть якщо вдасться повністю подолати неофіційну зайнятість, яка процвітає в Україні, до 2025 року кількість пенсіонерів все одно перевищуватиме кількість працюючих платників внесків. А це значить, що працівникам та ще й з їх невисокими офіційними зарплатами утримувати українських пенсіонерів буде просто не під силу.

Пенсійний вік

Серед чи не єдиних соціальних благ, якими до недавнього часу Україна могла похвалитись  перед Європою – ранній вік виходу на пенсію. Проте, як виявилось, таке завоювання трудящих має досить сумнівні наслідки і виражається в мізерному рівні пенсійних виплат для більшості та купою проблем із наповненням бюджету. Саме на вік виходу на пенсію і розгорнула свою основну атаку правляча коаліція на чолі з Партією регіонів. З формальної точки зору, українці справді мають можливість виходити на пенсію раніше, ніж у більшості розвинутих країн світу. Однак, тут варто враховувати безліч нюансів. 

Зрозуміло, що чинний нині вік виходу на пенсію в Україні не під силу слабкій і переобтяженій проблемами пенсійній системі. З іншого боку, підняття пенсійного віку в країні, де більшість людей ведуть боротьбу за виживання, а не живуть повноцінним життям, є кроком надзвичайно непопулярним. Складається враження, що владу зовсім не хвилюють низькі пенсії громадян. Кабмін Азарова переймається хіба що приведенням бюджету Пенсійного фонду до бездефіцитного рівня. Тобто українцям пропонується погодитись на зростання пенсійного віку без відповідної фінансової компенсації у вигляді суттєвого зростання розмірів пенсій. Крім того, відтермінування часу виходу на заслужений відпочинок негативно вплине на ринок праці. Останній і так страждає від недостатньої кількості робочих місць.

Тіньовий сектор економіки

Проте не лише демографічні чинники є причиною кризи пенсійної системи України. У багатьох країнах світу спостерігаються приблизно схожі демографічні процеси: зростає кількість громадян похилого віку і падає частка економічно активного населення. Щоправда, в цих державах, як правило, вік виходу на пенсію є на кілька років вищий, ніж в Україні. Але й тривалість життя в розвинутих країнах довша, а значить, кількість громадян на пенсійному утриманні є значною.

Те, що якісно відрізняє країни з ознаками «старіння населення» від України: реальний об’єм сектору тіньової економіки. Оскільки в Україні працює фактично лише солідарна пенсійна система, то її стан дуже серйозно залежить від того, наскільки широко вона охоплює працююче населення. Відповідь лежить на поверхні: тіньова економіка не дозволяє покривати потреби Пенсійного фонду України.

Якщо вірити нинішньому віце-прем’єру Сергію Тігіпку, обсяг тіньової зарплати в Україні становить 145 млрд гривень. У своїх оцінках високопосадовець спирається на дослідження Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук. Названа цифра означає, що близько 35% з цієї суми (середній розмір єдиного соціального внеску) оминає державну фінансову систему і не потрапляє до казни Пенсійного фонду. А це не менше 50 млрд грн. Такої суми цілком би вистачило для того, щоб покрити дефіцит Пенсійного фонду. І якщо не підвищити пенсії, то хоча б припинити практику багатомільярдних трансфертів з Державного бюджету.

Крім того, як відомо, в Україні близько 2,5 млн людей офіційно отримують мінімальну заробітну плату. Можна припустити, що майже половина з цих працівників насправді має рівень доходів, які перевищують 960 грн.  Значить,  певна сума заробітку виходить за межі оподаткування і не потрапляє до нужденного Пенсійного фонду. Точно порахувати, скільки ж втрачає пенсійна система від таких працівників з «мінімальною» зарплатою важко. Втім, можна стверджувати, що з кожного такого громадянина Пенсійний фонд недораховується кількасот гривень. Загалом набігає сума не менше 500 млн грн.

Втім, вступаючи у бій з тінню, уряд чомусь забуває про справжню причину такого невтішного стану речей. Тотальне приховування доходів, а відтак – серйозний фінансовий удар по системі пенсійного забезпечення – є наслідком непомірно високого податкового навантаження на роботодавців. Так, в Україні сума платежів єдиного соціального внеску (90% якого залишається саме у Пенсійному фонді) сягає 34,7 – 49% фонду заробітної плати. Робітник же сплачує лише 3,6%, з яких до пенсійної системи потрапляє менше половини. Весь тягар фінансового наповнення Пенсійного фонду України лежить на роботодавцях. Останні ж вдаються до різноманітних способів уникнення такої несправедливої долі, найбільш улюбленим з яких є зарплати в конвертах.

Для порівняння, у більшості країн світу пенсійні внески із зарплати або відносно рівномірно розподілені між роботодавцями та робітниками, або ж частка робітника є більшою. Така картина спостерігається у Польщі (16,26% сплачує роботодавець і 16,26% - робітник), Австрії (10,25% - роботодавець і 12,25% - робітник), Болгарії (10,1% - роботодавець і 18,85% - робітник), Румунії (12% - роботодавець і 23% - робітник), Словенії (15,5% - роботодавець і 8,85% - робітник), Угорщині (8% - роботодавець і 18% - робітник), Чехії (7% - роботодавець і 21% - робітник).

В США наймані працівники та роботодавці сплачують по 7,5% у пенсійний фонд. В Німеччині також існує паритет у сплаті пенсійних внесків (по 20,3%). У Франції робітники і роботодавці поповнюють пенсійний фонд на 16,35% кожен. Якщо ж людина працює сама на себе, то вона самостійно вносить всю суму у пенсійний фонд своєї країни.

Монополізм солідарної системи та VIP-пенсії

Українська пенсійна система й надалі продовжує перебувати під монопольним впливом солідарного пенсійного страхування. Саме в ньому задіяні всі громадяни нашої держави, незалежно від бажання та віку. Альтернатива у вигляді загальнообов’язкової накопичувальної системи чи недержавних пенсійних фондів, в основі яких індивідуальний, персоніфікований підхід, практично не діє. Між іншим, в більшості країн світу саме кошти, акумульовані в накопичувальній пенсійній системі, є вагомим джерелом інвестицій в економіку. Однак в Україні цей механізм майже не використовується.

Але не всі українські пенсіонери приречені жити на скромну пенсію. В Україні є категорії осіб, котрі перебувають у привілейованому становищі. Це так звані VIP-пенсіонери. Сьогодні в нашій державі є близько 14400 осіб, пенсія яких перевищує 7640 грн. Рік утримання таких пенсіонерів обходиться казні у 1,5 - 2 млрд грн.

Найбільш комфортно живеться народним депутатам. Їх пенсія становить в середньому 15500 грн. Таких депутатів-пенсіонерів сьогодні близько 900. Пенсія понад сотні екс-урядовців дорівнює близько 10400 грн. Понад 5,2 тисяч працівників прокуратури отримують в середньому 5700 грн, більше 1000 суддів – майже таку ж суму. Митники-пенсіонери (236 осіб) за свою колишню роботу мають 4400 грн. Та й до 800 колишніх працівників НБУ теж можуть похвалитись пенсією у 4300 грн.

Для порівняння, середня пенсія у шахтарів – 2100 грн, науковців – 1900 грн, військовослужбовців – 1700 грн.

Дефіцит Пенсійного фонду України

Безпосереднім наслідком негативної демографічної ситуації, наявності великого сектору тіньової економіки і недосконалої пенсійної системи став зростаючий дефіцит Пенсійного фонду України. 

В останні роки Пенсійний фонд України перетворився в такого собі монстра, який поглинає величезні бюджетні ресурси та ще й до того всього не забезпечує гідну пенсію більшості українців. Видатки ПФУ наближаються до обсягу Держбюджету. Перелічені ознаки свідчать, що пенсійна система України перебуває в стані глибокої кризи. Однак способи виходу з неї, обрані владою, змушують сумніватись в здатності можновладців мислити комплексно і компетентно. Радше це схоже на спробу вирішити чиїсь проблеми за рахунок і так соціально вразливих прошарків населення.