Про книжкових фанатів та вар’ятів

Я вже шостий рік працюю з книгою. Чотири роки тому заснував ТзОВ «Книжкові джерела». І коли порівнювати ситуацію сьогоднішню і шість років тому, то скажу: тоді була, мабуть, краща ситуація.

Коли я почав працювати з книжкою, у мене було 18 позицій, а зараз - понад 50 тисяч. Так, книжкова індустрія розвивається, книг стає більше і якісних. Але раніше у кожному районі Львова була своя книгарня: на Левандівці - «Альфа і омега», на Майорівці - однойменна книгарня, на Любінській - «Чебурашка», «Підписні видання» в центрі, на Книжинського - «Кобзар», «Каменяр», була «Молодість», на Личаківській - «Орти», на Сихові - «Книгарня». За чотири роки у Львові закрили 16 книгарень, може й більше, не дізнавався детальніше. Раніше книгу ми могли краще розмістити, бо був доступ до книгарень. І причина їхнього закриття єдина - гроші. На тих місцях почасти ігрові автомати...

Не можна сказати, що до книги став менший інтерес. Львівський форум дає відповідь на це запитання. Я їжджу усіма книжковими форумами України, але ніде не бачив - ні в Харкові, ні в Одесі - щоб при платному вході на форум люди стояли в черзі під дощем, аби лиш потрапити всередину.

Райони потребують книги

Цього року із Дмитром Сапігою (видавництво «Каменяр») започаткували обласний книжковий фестиваль «Рідне слово - Богом дане». Стартували 30 травня цього року. Вже об'їздили близько 30 населених пунктів Львівщини. Мета фестивалю - донести книжки в наші регіони, показати людям, що вони є, їх видають. Також займаємось популяризацією українських письменників. Ми їздимо з просвітницькою діяльністю - популяризуємо письменників із того району, куди їдемо. Запрошуємо максимум людей, аби вони знали, що такі люди є.

У наших районний центрах, наприклад, у Пустомитах, Жидачеві, Перемишлянах, Мостиськах взагалі немає книгарень. Коли ми приїжджаємо у районні центри, люди біжать до нас за книжкою, вони її купують. У Миколаєві ми робили книжковий міні-форум. На ньому ми виручили майже ті ж гроші, що й на Форумі видавців. І це в районному центрі! Людям потрібна книга, але, на жаль, там її немає де придбати. У районних центрах є невеличкі відділи в універмазі, колись такі були майже в кожному селі. Люди читають книги, ми ж не можемо донести їх до читача.

Система бібліотек, на щастя, збереглася. Як збереглася - це вже подяка тим людям, які там працюють навіть на 0,25 ставки. Ці люди віддані своїй справі. Книгою зараз займаються дві категорії людей - фанати і вар'яти. Однак бібліотека не дає всього спектру нових книг.

Про лозунги і популізм

І ніби є заяви влади про покращення ситуації, але... От, наприклад, є рішення сесії обласної ради про відкриття 30 книгарень на Львівщині. Це рішення було ще в червні, але за цей час ніхто нам не запропонував подивитися ні одного приміщення. Виходить, що це лише декларації. Як Рік української книги в Україні... Ми можемо декларувати будь-що, але якщо заява не підкріплена нічим, то це лише лозунги, часом дуже гарні лозунги. Якщо цього не закладено у бюджет, то будь-який рік можна красиво назвати, однак це нічого не дасть. Є дуже гарні заходи, які запропонував П.Олійник, але плакати хочеться, коли дивлюся, як ці заходи втілюються. Наприклад, «Зробити на львівському ТБ годину книги», але не розписано, чи ця година книги має бути раз в рік, чи кожен день... Коли звернувся на Львівське ТБ, мені сказали: «Шановний, яка може бути година книги, коли у нас бюджет телебачення закритий ще з лютого місяця, ми не маємо прав щось змінювати». Отже, маємо лозунги і популізм.

Про книгорозповсюдження

Книгорозповсюдження в Україні відбувається хаотично. Є видавці, які не мають штату менеджерів, реалізаторів. Такий час, що видати книжку легше, аніж її розповсюдити.

Я спілкувався з одним високим чиновником щодо «Просвіти», він запевнив, що «Просвіта» себе віджила. Я не погоджуюся. Мені здається, що в цей момент «Просвіта» знову повинна діяти, інакше через років 5-6 нам доведеться проводити лікбез.

Міркую, наша влада, чиновники, схаменуться, бо через деякий час їх бумерангом по голові стукне. Пам'ятаєте сюжет зі «Свободи слова», де діти знущалися над вчителем? Ми самі виховуємо таких дітей, тому що такі книги продукуємо. На Форум видавців привезли «Чортівню», її й рекламували. Не «Ангелятко», зауважте. Торік книжкою Форуму стало «Вампірятко». Ми самі на це даємо «добро». Хоч маємо своїх героїв: Котигорошка, Фарбованого Лиса, інших. На цьому виховувалися ми, ніби непоганими виросли.

Про «Просвіту»...

Шикарне приміщення біля пам'ятника Грушевському. На ньому написано «просвітницький центр». Не знаю, кого чи що там просвіщають, та вже кілька років час від часу там з'являється штаб імені Ющенка... Якщо вибори будуть проходити раз в півроку, то приміщення хоча б буде затребуване. Та найчастіше там проходять якісь ремонти.

Вивіску «Просвіти» треба зняти, хай вже висить «Штаб Ющенка», бо це знущання над львів'янами та тими людьми, що справді займалися просвітництвом....

Свого часу у Бібрці 13 членів «Просвіти» зварили живцем в котлі лише за те, що вони були членами «Просвіти». Тому те, до чого довели «Просвіту» сьогодні, є злочином, хоча би перед західноукраїнцями. Бо дійсно «Просвіта» і церква тут втримала мову, націю.

Для дітей зараз справді роблять добрий продукт. І пишеться зараз для них багато. Одна біда - ми не маємо можливостей цю книгу показати. Треба знову відкрити в кожному регіоні Львова книгарню, не кожна людина з Левандівки захоче їхати до мене за книжкою.

Є й цікаві журнали, але вони займають більше місця, аніж книжка, яку можна поставити на корінець. Усе впирається в територію. Нам конче знову необхідні просвітницькі центри, які б діяли.

...і рекламу

Львівський форум має рекламу. Леся Коваль вміє зробити промоцію. Є своя специфіка книжкових форумів в Одесі, Харкові, в Чернігові, але не у цьому проблема. Ми не рекламуємо, не показуємо письменників - над цим треба працювати. Письменник без видавця і видавець без письменника не живе. Ми видаємо книжку, але ніхто не знає, хто її написав.

Разом із Центральною міською бібліотекою ім. Лесі Українки у Львові «Книжкові джерела» започаткували зустрічі із письменниками. Андрій Курков приїхав на зустрічі з дітьми. Після зустрічі з ними вийшов мокрий, але задоволений: дві години різних запитань, включно іноземними мовами, на фортепіано грав для них (бо діти вичитали, що він уміє, довелося доводити, що це правда). З братами Капрановими така ж ситуація була - вони і на гітарі грали, і танцювали, і ребуси розв'язували.

Такі зустрічі корисні і для дітей, і для дорослих, як для письменників, так і для видавців.

Довідка ZAXID.NET

Михайло Ватуляк - директор ТзОВ «Книжкові джерела», голова української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини.

Фото з сайту www.walterindustries.com