Про Солоху

Коли я була підлітком, у школі мене вчили захоплюватися княгинею Ольгою, Анною Ярославною та Роксоланою. Спільна їх чеснота – вдале заміжжя. Правда, Анна Ярославна ще відзначилася тим, що привезла до Франції руське Євангеліє...

«Найславетніша артистка ХХ століття». Не Грета Гарбо, не ББ, не ММ, не Одрі Хепберн, не Мадонна, не Марія Каллас навіть. Це так означив А.Кос-Анатольський Соломію Крушельницьку на її похороні. То він загнув, бо Крушельницька залишила велику сцену 1920 року, а світ 1952 року, і висновок був злегка передчасний.

Минулоріч були 56-ті роковини з дня її смерті. Маленька родинна дата. І виставка в музеї Крушельницької (якщо знаєте, де це, завітайте) також була маленьким родинним пригадуванням про померлу тітку Соломію. Шість листівок з її фотографіями, книжка, свідоцтва про смерть Саломеї та її сестри Ганнусі, два екземпляри «меморіальних меблів» - два плетені крісла з веранди її італійської вілли, не знати яким дивом привезені сюди. Ото і вся виставка, чотири куточка. Відвідувачі: далека родина Крушельницької, персонал музею - родина-священнослужителі великої Соломії, старші професори музики - разом до тридцяти осіб. І четверо молодих людей: співачка, що дебютувала на виставці, її чільний пошановувач з букетом троянд, дівчина у вишиванці і я. Дві останні, видно, фанатки найславетнішої артистки.

Коли я була підлітком, у школі мене вчили захоплюватися княгинею Ольгою, Анною Ярославною та Роксоланою. Спільна їх чеснота - вдале заміжжя. Правда, Анна Ярославна ще відзначилася тим, що привезла до Франції руське Євангеліє, аби французьким королям було на чому присягати, і відкрила школи для дівчат, аби французьким мандрівникам декілька століть опісля було чому дивуватися (хоча містичний зв'язок між спостереженнями Боплана щодо письменності українок та Анною Ярославною мені донині не зрозумілий).

І ще був одинокий мужчина Леся Українка, яку ніхто не кохав, бо вона була тонкої душевної організації. Школа була стандартних гендерних уявлень, і це мені пояснює, чому ж майже усі мої однокласниці повиїжджали няньками за кордон і там активно працюють над реалізацією стереотипу національної гідності українки - вдалим заміжжям. Щоб люди не думали, що в тебе теж тонка душевна організація, та й щоб мама не сварили. А ще - абись ґонорово ходити на шопінг в німецькі супермаркети, а відпустку проводити в Іспанії, до прикладу.

Я страшенно пишаюся тим, що не потребую з голоду й холоду іти шляхом жіночого примірника української гідності. То мене зіпсували гендерні теорії. І ще одна жінка. Жінка, яка померла 56 років тому і яка за життя мала більше прихильників, аніж сумарна кількість суперниць у Роксолани та Ольги. Жінка, яка серед блискіток, квітів, світел та компліментів зберігала рівновагу та стриманість у поведінці. Попівна зі села, скромна студенточка, оперна примадонна Солоха з села Біла.

Ця жінка мала хоробрість поїхати вчитися за кордон, не маючи на те достатніх коштів. Мала сміливість спонсорувати благородних борців за волю батьківщини на власні гроші, зароблені власною працею, не випрошені у супруга чи татка на благодійність. Жінка, яку звинувачують у божевіллі сестри, адже не бажала терпіти її піддатливості мізерним земним пристрастям. Жінка, що була втіленою гідністю, яка бозна-де взялася на цій землі, споконвіку толоченій хтозна-ким. Жінка.

Якщо національна міфологія має націотворчу функцію, чому тоді жіноча міфологія не може переступити меж опозиції Берегині-Рабині? Українки за кордоном, судячи з новин, -  це доглядальниці-прибиральниці, секс-рабині і вічні Берегині типу діаспорійних пань, що розмальовують писанки, та Мирослави Ґонґадзе, що присвячується вихованню дочок та висвітленню подій на Батьківщині в зарубіжній пресі. То все, за винятком сексуального рабства, чудові та гідні заняття, тільки от біднувато з вибором.

Однак, може й краще, що Крушельницьку не міфологізують, обмежились тим, що поназивали її іменем ключові асоціати високої музичної культури. Мене, яко фанатку, жах бере від думки про серіал «Соломія» на кшталт пріснопам'ятної «Роксолани», від спогаду про який млоїть зі встиду.

Крушельницька була дуже автентичною особистістю, тому, мабуть, пафосними штампами звучать коментарі про її скромність, працьовитість, чесність, служіння мистецтву. Як на мене, деякі сучасні українки поділяють з нею уміння розраховувати на себе - і тверезо оцінювати свої можливості. Крушельницька - прикра кар'єристка, що не виходить заміж - тобто відмовляється від засадничого і неуникненного жіночого щастя, потреба якого як дамоклів меч над дівчатами - бо вважає (цілком слушно), що це заважатиме її роботі. І нині  це не така легка життєва позиція - а на початку минулого століття?

Другий емоційно забарвлений момент: до кінця  життя ця вишукана примадонна любить просту українську пісню «Родимий краю». Навряд чи, маючи можливість жити в будь-якій європейській столиці, можна любити село родиме і бідненьку стріху на основі того, що Павлик та компанія красиво говорили на ці теми, а Павликові до Крушельницької листи певного періоду променіли всім спектром патріотичних почувань, хоч, може, аргументація і мала часом перестояний запах зів'ялих троянд. Дух часу? Скільки патріотів залишилося в еміграції, чому ж Крушельницька не протидіє збігові обставин, не виїжджає, а залишається у страховинній новій країні, до якої доєднано її батьківщину? Це автентичність почуттів, на мій погляд. Щось рідкісного, такого, що не піддається примітивним схемам міфологізації.

В її музеї є фотографії, портрети, вирізки з газет і спроби відновити моделі її концертних суконь. Там не знати її смаку, її почерку, її духу. Це родинне святилище людей, які люблять її як Берегиню національної претензії на європейськість, Соломію-символ.

Попівни Солохи, що вибилася в люди завдяки власним зусиллям та характеру, що не зважаючи ні на що залишився стовідсотково і вимогливо благородним, хоч, може, і схибленим дещо на потребу щоденної, щогодинної праці, тяжкої, як тисячолітня праця хлібороба, такої Солохи чогось не дуже люблять на людях. А шкода, а шкода: не найгірша рольова модель для нації в процесі боротьби за виживання, нації з претензіями.

Фото зі сайту gdb.rferl.org