Українці уважно спостерігають за виборчими перипетіями в Румунії, громадяни якої ніяк не можуть обрати свого президента. Хоча, може, краще б такий метастабільний стан із президентською гілкою влади й залишався. Бо коли справа доходить до результатів, то нам, українцям, ліпше їх і не бачити.
Нагадаємо в кількох словах, що відбувається. Канонічний перший тур виборів румунського президента відбувся ще 26 листопада. За його результатами в лідери електоральних симпатій несподівано вирвався 62-річний ультраправий кандидат Келін Джорджеску. Для України – це був найгірший кандидат з усіх можливих. Він висловлював скептичну позицію щодо участі Румунії в НАТО і Європейській Унії, виступав за нормалізацію відносин з Росією. А головне – обіцяв припинити військову допомогу Україні. Оскільки Румунія була для України в її боротьбі з агресивною Росією не просто партнером, а ключовою транзитною країною, то сценарій, за якого Джорджеску став би президентом, нам аж ніяк не був до вподоби.
Чи був Джорджеску проросійським політиком чи навіть кремлівським агентом? Імовірно. Принаймні румунським слідчим органам вдалося довести, що Кремль докладав чималих зусиль, аби посприяти обранню цього кандидата.
У будь-якому разі у грудні минулого року Конституційний суд (КС) Румунії анулював результати першого туру президентських виборів, за підсумками якого в лідери вийшов Келін Джорджеску. Відтак було оголошено, що вибори проведуть заново.
Ба більше, у лютому Джорджеску затримала румунська поліція у справі про незаконне фінансування виборчої кампанії. А в березні його позбавили права брати участь у наступних виборчих перегонах.
Українці і противники ультраправої ідеології зітхнули з полегшенням. Утім зарано втішилися. Бо замість літнього Джорджеску на румунську електоральну сцену вийшов 38-річний Джордже Сіміон – лідер ультраправого «Альянсу за об'єднання румунів». І в нього – давні порахунки з Україною. Ще 2011 року Київ оголосив його персоною нон ґрата й заборонив в’їзд на українську територію. Причина? Не просто антиукраїнські висловлювання, а контакти Сіміона з російськими спецслужбами. «Заяви Сіміона спрямовані на міжнародну дискредитацію України та просування уніоністської ідеології, яка ставить під сумнів легітимність державних кордонів України», – пояснили в СБУ причину санкцій проти політика.
Нині ситуація виглядає для України значно песимістичнішою, аніж після канонічного першого туру. Тоді в лідери вибився ультраправий євроскептичний політик, латентно підтримуваний Москвою. Нині ж фаворитом виборів став фактично викритий російський агент, особа офіційно небажана в Україні.
А ще печальніше для нас виглядають результати того й цього перших турів. Джорджеску в листопаді минулого року вийшов у лідери перегонів з 22,95% голосів. Другу позицію тоді зайняла лідерка ліберального «Союзу за порятунок Румунії» 52-літня Елена Ласконі. За неї проголосувало 19,17% румунів. На третьому місці опинився чинний прем'єр-міністр, лідер Марчел Чолаку з 19,15% голосів.
А от зараз Джордже Сіміон здобув прихильність 40,96% виборців. На другому місці опинився мер Бухареста 55-річний Нікушор Дан, який набрав 20,99% голосів. На третьому – 65-літній Крін Антонеску з 20,09% голосів виборців. Тобто два наступних кандидати (які налаштовані цілком прихильно до України) набрали сумарно стільки, скільки набрав один (антиукраїнський) Сіміон.
Тож можемо впевнено сказати, що й Румунія потрапила в загальноєвропейський (чи навіть загальнозахідний) тренд «правого повороту». Зразу ж уточнимо, що слово «правий» треба сприймати радше як правопопулістський. Адже не йдеться про авторитетні консервативні європейські партії. А саме про ультраправі партії, але доречніше їх все ж називати правопопулістськими з огляду на суть і методи їхньої діяльності.
Пригадуєте, як під час Мюнхенської конференції з безпеки в лютому цього року ще свіжий на той час віцепрезидент США Джей Ді Венс пристрасно бештав країни Європейської Унії, що вони, мовляв, зрадили демократичні принципи. І як приклад наводив саме Румунію і «казус Джорджеску». Якби Венс виступав зараз, то до свого арсеналу критики Євроунії він долучив би ще «казус Марін Ле Пен» і «казус Альтернативи для Німеччини». У всіх трьох випадках були застосовані санкційні механізми до опозиційних ультраправих політиків чи політичних сил.
Із критикою такої практики «тиску на опозицію», звісно, виступила й Москва в особі чільних політиків і прикормлених пропагандистів. Але не тільки. Багато ліберальних «білих пальт» також розкритикували таку «антидемократичну» практику. Такі критики знайшлися в європейських і навіть українських ліберальних середовищах. А також серед росіян-релокантів. Причому останні порівнювали європейські практики «нейтралізації опонентів» з діями путінського режиму. Наприклад, наводили аналогії з репресіями проти «Фонду боротьби з корупцією» Алєксєя Навального чи інших демократичних організацій і громадських діячів. Спробуймо розібратися, наскільки всі ці критики мають рацію.
Відвідавши свого часу багато міжнародних семінарів і конференцій, я закарбував у своїй пам’яті засадничу тезі: демократія – це передовсім процедура. Чи була дотримана демократична процедура щодо Келіна Джорджеску? Принаймні формально – за всіма канонами. Слідчі органи провели ретельне розслідування, виявили достатньо доказів, передали їх суду. Суд, причому не простий, а Конституційний, визнав докази переконливими, а звинувачення обґрунтованими.
Чи є в нас підстави не довіряти КС Румунії? Навряд чи. Це не російський і навіть не український КС. У Росії судді-конституціоналісти здатні ухвалювати лише ті рішення, яких зажадає Владімір Путін. В Україні КС здатен ухвалювати діаметрально-протилежні висновки щодо ідентичних справ (наприклад, щодо чинності урядової коаліції у ВРУ), нехтувати діаметрально протилежні тим, що зміни до Конституції вже увійшли в тіло Основного закону (скасування змін до Конституції України у 2010 році). Наші судді найвищого рангу можуть мати російське громадянство, брати хабарі, поводитися недоброчесно. Румунія ж у цьому контексті вигідно відрізняється від нас. Чи можна стверджувати, що румунський суд є кришталево чистим? Не впевнений. Але й стверджувати протилежне наразі немає підстав.
Тепер з Румунії перемістимося до Франції, де в березні розігралася драма з лідеркою ультраправої партії «Національне об'єднання» Марін Ле Пен. Суд Парижа визнав її винною у привласненні коштів Європейської Унії і, серед іншого, позбавив її права брати участь у виборах. І це при тому, що пані Ле Пен залишається однією з лідерок електоральних симпатій у Франції і фавориток на президентських виборах 2027 року.
Звісно, прихильники конспірологічних теорій, особливо схильні до ультраправого популізму і вразливі до кремлівської пропаганди, зчинили крик, що це явна розправа французької влади над опонентами. Але чи хтось може стверджувати, що французький суд є слухняною маріонеткою Єлисейського палацу, що у Франції діє «телефонне право». Звучить нівроку смішно. Це вам не Росія, не Україна й навіть не Румунія. І варто нагадати, що процес у справі Марін Ле Пен розпочався ще 2016 року, коли президентом був Франсуа Олланд.
Так, пані Ле Пен належить до найпопулярніших політиків країни (інколи виходить і в лідери цього рейтингу), але чи значить це, що закони щодо неї не діють, що суд і слідчі органи мали б заплющити очі на її зловживання? Аж ніяк. Бо, нагадаю, демократія – це процедура, і її треба виконувати дуже ретельно і дуже незаангажовано, з традиційною пов’язкою на очах Феміди. Що, власне, суд і зробив.
Ну і нарешті Німеччина. Федеральне відомство з охорони конституції класифікувало партію «Альтернатива для Німеччини» (АдН) як «переконану правоекстремістську організацію». Цей статус зовсім не означає, як дехто вважав, що партію заборонено чи що її позбавили права брати участь у виборах. Ні, на жаль. На жаль, зокрема й для нас, українців. Бо АдН не лише ксенофобська партія, вона виразно прокремлівська. Її спікери чітко артикулюють кремлівські наративи, зокрема щодо шкідливості військової допомоги Україні, «нетаквсеоднозначності» у питанні винуватця російсько-української війни, необхідності зняття антиросійських санкцій тощо.
То що тоді означає набутий статус АдН? Лише те, що знижуються бар'єри для спостереження за партією за допомогою розвідувальних засобів. Правоохоронні органи отримують право прослуховувати телефони партійців і вербувати інформаторів з партійного середовища.
Так, це рішення було ухвалено в той момент, коли «Альтернатива» вийшла в лідери електоральних симпатій німців. Про що свідчать свіжі результати опитувань громадської думки. Проголосувати за АдН нині висловлюють готовність 26% респондентів. Тим часом рейтинг блоку Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзу (ХДС/ХСС), який переміг на парламентських виборах у лютому, залишився на рівні 25%.
Але чи значить це, що Федеральне відомство з охорони конституції мало знехтувати процедурою й відмовитися від рішення? Аж ніяк. Популярність не може слугувати додатковим імунітетом від незаконних дій. Радше навпаки, оскільки в такому разі зловживання набувають більшої вагомості, а отже, суспільної небезпеки. Своє рішення відомство обґрунтувало «екстремістським характером партії загалом, яка нехтує людською гідністю». У висновку вказується, що «підозри в тому, що партія переслідує цілі, спрямовані проти вільного демократичного порядку, підтвердилися і, по суті, багато в чому перетворилися на впевненість». «Переважаюче в партії розуміння народу за етнічною та родовою ознакою несумісне з основним вільним демократичним порядком», – заявили у відомстві.
Отже, з демократичною процедурою нібито розібралися. Тепер спробуємо піти далі в наших теоретизуваннях. Як уже було сказано, у Західному світі відбувається «правий (читай ультраправий) поворот». В Австрії в електоральні лідери вийшла Партія свободи. Партія з такою ж назвою і такою ж правопопулістською ідеологією перемогла на останніх виборах у Нідерландах. В Італії на останніх виборах перемогла партія «Брати Італії», лідерка якої Джорджа Мелоні стала прем’єр-міністеркою. У Великій Британії праві популісти з партії Reform UK здобули грандіозну перемогу на нещодавніх місцевих виборах, залишивши далеко позаду традиційних консерваторів і лейбористів.
У чому загроза такої тенденції? Наприклад, небезпека для України полягає в тому, що Кремль роками підгодовував партії такого штибу, тому вони здебільшого прихильні до Росії. Є, звісно, винятки – та сама Мелоні – але вони, як ми знаємо, лише підтверджують правило. Тому прихід правих популістів до влади у ключових країнах Європи може поставити у вкрай вразливе положення Україну, коли вона позбудеться і військової, і фінансової допомоги Заходу.
Ідемо у своїх теоретизуваннях ще далі і пригадаймо, що Націонал-соціалістична робітнича партія в Німеччині 1933 року прийшла до влади на суто демократичних підставах – шляхом відкритих і справедливих виборів. Так, потім гітлерівський режим скасував усякі вибори і встановив тотальну владу й контроль. І фактично така ситуація може повторитися нині, бо дієвих запобіжників для такого розвитку подій Західний світ так і не виробив (приклад Угорщини доволі показовий). Бо якось усі вирішили, що ні фашизм, ні нацизм не зможе повернутися на європейську землю. Виявилося, що зарано хлопці-демократи розпружилися. Небезпека існує, вона доволі реальна. Тому терміново потрібно виробляти нові блокувальні механізми, щоб потім не дивуватися: і звідки той Гітлер (Муссоліні, Орбан тощо) міг тут взятися, як ми всі потрапили під його вплив?
Ми використовуємо