Різдвяні традиції

Різдвяно-зимові святкування в Україні зосереджені довкола трьох християнських свят – Різдва, Св. Василя та Водохреща. У кожному куточку країни ці різдвяно-релігійні свята відзначають по-різному.

«Сучасна різдвяно-зимова традиція святкувань чітко оперта на церковний календар довкола трьох релігійних свят – Різдва, Василія, Йордану. Вона не завжди була такою, але під впливом християнства змінилася, - розповів ZAXID.NET доцент кафедри української фольклористики ім. акад. Філарета Колесси Львівського національного університету ім. І. Франка Андрій Вовчак. – На Поліссі, Волині, Гуцульщині, Бойківщині, і на наших теренах – Опіллі (те, що ми називаємо Львівщиною) люди досі пам’ятають колядки, які не плутати з «колядами» - творами церковного походження, темою яких є народження Ісуса Христа. Колядки співають господарям, хлопцеві, дівчині на аграрні теми, про хліборобську працю, про те, як орють землю, засівають. Якщо придивитися до них уважніше, то побачимо, що це весняні теми, що розповідається про роботи, які виконують навесні. Це і дало підстави вченим вважати, що маємо справу зі зміщенням старого народного календаря. Раніше, в дохристиянську епоху, колядками, щедрівками розпочинали господарський рік, який, цілком логічно, мав розпочинатися з весни, тоді, коли і наставав період землеробської праці».

Традиція змістилася, але залишилися її ідея – на початку року напророчити багатий врожай і достаток. Для прикладу, на наших теренах на святвечір (6 січня) аж до 1960-70-х років до хати заводили «полазника» - теля або іншу худобу, аби рік пройшов у достатку. « Раніше худоба асоціювалася тільки з багатством; якщо є вона – значить господар багатий», - пояснив фольклорист.

6 січня після Святої вечері, на західних теренах України чекали колядників. Колядували переважно хлопці і чоловіки. Господарі запрошували їх до хати.

На Гуцульщині колядували довго - 1,5-2 години, пісні співали кожному: господареві, господині, дітям. Інколи колядування тривало цілу ніч: якщо село велике, а заколядувати треба в кожній хаті.

Є населені пункти, де колядують вже на саме Різдво.

Колядку дівчині та Колядку парубкові можна прослухати в кінці матеріалу. Її записали Андрій Вовчак і Тетяна Кот 24 жовтня 2008 року у селі Піщане (колись Татарське) Стрийського району Львівської області від Анни Бабій та Парасковії Кут.

Колядники ходять також із вертепом, інсценізуючи біблійний сюжет про народження Христа. Вертеп буває двох форм: «живий» вертеп, у якому грають люди, і ляльковий, де грають ляльки (якими керують люди). За словами Андрія Вовчака, вертепові завжди притаманна актуальність, навіть злободенність. Одна з причин у тому, що його виникнення пов’язане з середовищем інтелігенції. Зокрема, студентської молоді (вважається, що саме спудеї – одні з тих, хто розповсюдив вертеп). Інтелігенція брала участь у житті народу, зокрема політичному; відповідно, й реагували на суспільні виклики, і їхня реакція відображалася у вертепі. Персонажі вертепу: Ангели, Чорт, Пастушки, Ірод, Марія, Йосип, Пан, Пані, Циган, Жид та ін. На Львівщині 2005 р. замість Ірода ходив «Янукович», також серед персонажів була і Жінка в білому (що нагадувала Ю.Тимошенко).

« Ще Михайло Грушевський зазначав, що українська новорічна традиція зазнала відчутних впливів грецько-римської культури, зокрема це стосується звичаїв ходження і віншування від хати до хати, коли веселі ватаги колядників, мандруючи від господи до господи, співають колядки і возвеличують ґазду та його сім’ю, за що отримують винагороду. Колядка – це пошанування, це повага. І досі по селах говорять, якщо колядники співають одну колядку або лише кілька куплетів – це мало. Людині десь підсвідомо хочеться більше уваги», - розповів Андрій Вовчак.

Як розповів ZAXID.NET уродженець с. Коростів (Сколівського району Львівської області) Василь Паращак, як і в кожному селі Бойківщини, у них теж своя традиція святкування Різдва.

«Святкування розпочинається 6 січня. Весь день більшість коростівчан утримуються від вживання молочних та м’ясних страв. Багато хто зовсім нічого не їсть, поки не сяде до Святої вечері. Цей піст вважається захистом від всяких злих намірів недоброзичливців, а також захистом від змій протягом року (мешканці вірять, що змії не траплятимуться на їхньому шляху). 6 січня нічого нікому не можна позичати чи давати з хати. Вважалося, якщо чоловік першим у хату прийде 6 січня – значить рік буде вдалим. Якщо жінка – ні», - розповів Василь Паращак.

З його слів, перед Святою вечерею у с. Коростів годують худобу, далі всі святково вдягаються, вмивають руки та обличчя в одній мисці, при цьому у воду кидають кілька копійок і пшеницю – на добробут. Опісля вся сім’я в хаті молиться, господар вголос провадить молитву. Далі найстарший та наймолодший чоловіки заносять у хату дідуха, солому (нею вистеляли підлогу; зараз цього майже не роблять) та зв'язаний вінок з колосків вівса, жита чи пшениці. Останній кладуть під миску з кутею. Увійшовши, чоловіки вітають своїх рідних зі святами, бажають благодаті своїй родині. Тоді господиня запалює одну свічку, яка символізує зірку. Всі сідають до столу. Першим кутю, благословляючи, пробує господар, а далі - всі інші.

Кутю готують із пшениці, меду, горіхів, маку. Зазвичай більше нічого не додають. Після куті їдять розсіл (капусняк) або борщ з грибами (всюди по-різному називають). Далі картоплю з рибою, голубці, вареники, горох. У кожної сім’ї свій порядок споживання страв. У «перервах» майже між кожною стравою – колядують. Вставати з-за столу не годиться, це робить лише господиня. Колядують також і по закінченні трапези. Після вечері більшість страв залишають на столі: існує повір'я, що вночі померлі родичі прийдуть вечеряти.

А вже на Різдво (7 січня) хрещені батьки відвідують своїх похресників.

Меланії, свято Маланки, Щедрий вечір, Старий Новий рік, Василя

На Волині, в Центральній Україні та Слобожанщині вечір 13 січня називають Щедрим вечором. А на західних теренах України так званий другий святий вечір 13 січня не святкують, його переносять на Йордан. Також в народі вей день називають Старим Новим роком щедрують, співають маланкові пісні, переодягаються у різних персонажів, створюючи ціле дійство. Як зазначив Андрій Вовчак, народні новорічні традиції тісно переплелись із християнськими.

Цікавими є західноподільські маланкові звичаї, особливо «перебирії» (переодягання). Зокрема, у с. Горошова Борщівського району на Тернопільщині дійство на Маланки стало дуже карналізованим: учасники одягають різний одяг, створюють сценки за участі суспільних персонажів тощо», - зазначив А.Вовчак.

У с. Горошовій та с. Устя ще минулої Маланки серед Газд і Газдинь серед незвичних оку персонажів був колядник-«Зварич», 200-гривнева купюра, піратське судно "БІДА" - мрія Врунгеля, капітана Горобця і сомалійських піратів.

Подібне карнавальне дійство творять у містечку Вашківці Чернівецької області . У цьому містечку персонажам роблять маски з пап’є-маше, відтак усіх персонажів (і те, що вони беруть участь у дійстві) видно здалеку. Так, минулоріч серед дійових осіб був «Путін», «Тимошенко» з тигриком, Гуцули та Гуцулки, Даїшники. « Фестиваль "Переберія", що проходить у с. Вашківці Чернівецької області має мало не сторічну історію. Хлопці та чоловіки переодягаються в жіночі строї та у різних масках купаються в річці, співають пісень, приповідками примовляють, веселять люд», - розповів один з очевидців дійства Євген Кравс .

Зазвичай на Маланку переодягали хлопця. «Раніше хлопці ходили до хат, де жили дівчата на виданні. Це вважалося дуже великим пошануванням. У своїх піснях вони звеличували дівчину. Вважалося ганьбою, якщо до дівчини не зайшли. Так хлопці могли і помститися дівчині, якщо та була гонорова чи чимось не вгодила», - розповів фольклорист.

Ще одним цікавим новорічним обрядом є водіння кози: дід веде Козу на продаж, Козі стає недобре - вона падає, їй шукають Лікаря; приходить Лікар і пропонує цю Козу або лікувати, або зарізати; Коза, звісно, почувши це, одужує. У різних регіонах цей обряд відбувається по-різному. Десь для «хворої» Кози випрошують почастунок - «дайте Козі сала, щоб наша Коза встала», десь коза сама його вишукує, а десь її забирає Смерть.

Як розповів Андрій Вовчак, на Стрийщині під Старий Новий рік ходять вітати Василів. Чоловіки з музичними інструментами йдуть рано-рано «будити» Василя. Його зв’язували перевеслом з сіна. Він мав відкупитися. « Зав’язувати перевеслом – давній звичай. Тут, однозначно, домінує ідея побажання, напророчення здоров’я, врожаю, а також маємо величання, пошанування Василів. Їм співаються пісні радше церковного походження: «А наш Василь хай живе, многа літа хай має», - додав дослідник.

На Старий Новий рік ходять посівальники. Посівати потрібно зранку – на добрий початок. Ця традиція живе в Західній Україні, але вже й починає відновлюватися і в Центральній України, зокрема у Києві.

Маланкову пісню , яку співали під час обходів з Маланкою можна прослухати наприкінці тексту. Її записали Марія Хомляк, Оксана Гринчишин та Ліда Сеніщ 6 липня 2007 року у селі Вигода Борщівського району Тернопільської області від Софії Гуски і Лариси Криворучко.

Уродженець смт Печеніжин Коломийського району (Івано-Франківської області) Юрій Вовкогон розповів, що у них на Маланки відбувається справжній народний карнавал із віддзеркаленням того, що відбувається в суспільстві. « До стандартних персонажів: Маланки, Кози, Пана і Пані, Цигана, Жида, Смерті та Лікаря (на поч. ХХ ст.) додалися після І Світової війни – січові стрільці, а після ІІ Світової – до стрільців приєдналися ще й бандерівці. У 1970-х роках Пан був стилягою або хіпі (бітником), у 80-х металістом. До Лікаря останнім часом доєдналися 5 еротично одягнених медсестричок. Пані під час «совка» перетворювалася на Повію-валютчицю. І Смерть у нас бувала весела, для прикладу, одного разу у неї на спині писало «Смерть варта того, щоб жити. В.Цой». Після подій 11 вересня серед персонажів був «Бен Ладен», а минулого року «Свинячий грип». Загалом кожен куток у селі створював своїх персонажів. А потім мали що півроку обговорювати: чий гурт був найбільш вигадливим», - ділився печеніжинець.

Загалом, за його словами, те, що відбувалося в суспільстві, відображалося і в піснях, зокрема за радянських часів, у святкових піснях звучало й таке:

«Ірод лукавий хотів нас здурити,

Хотів нам червону зірку засвітити.

А нам її не треба,

Хочем зірку із неба».

Бідна вечеря, Йордан, Водохреща

« На наший теренах (на Галичині) – це другий святий вечір, який називають Бідною вечерею, чи Голодною кутею, тому що вечеря не така багата та розмаїта. Мова йде не про те, що в господаря уже бракує коштів, а про закінчення різдвяного циклу. На Волині, в Центральній Україні та Слобожанщині цей вечір також називають третім святвечором.

У цей вечір також щедрують. Народні щедрівки перегукуються з народними колядками. Найпоширеніша тема - любов і шлюбування. У цих щедрівках – багато цікавих символів. Для прикладу, дівчина стереже сад, приходить до неї батечко, просить яблучко, дівчина йому відмовляє, матінка приходить, дівчина і їй не дає плоду, а потім приходить милий – і вона дає йому яблучко. У цих піснях милий ставиться вище, аніж батько з матір’ю, сестри і брати. Ще один сюжет: дівчина йде через кладку і падає у річку. Просить вона батечка, а він не може порятувати, те саме із матір’ю, аж нарешті приходить милий – і рятує її. Це архаїчна символіка – перехід через кладку – символ одруження, зміна стану», - розповів Андрій Вовчак.

Щедрівку на Йордан можна прослухати вкінці тексту. Її записали Андрій Вовчак і Тетяна Кот 24 жовтня 2008 року у селі Піщане (колись Татарське) Стрийського району Львівської області від Анни Бабій та Парасковії Кут.

На Йордан чи Водохреща є традиція на річках вирізувати ополонку у вигляді хреста, поливати її буряковим соком (символ крові Христа). Там і освячували воду на саме свято, звідти набирали її, а потім і ополіскувалися нею.

« У багатьох міфологіях існує така засаднича ідея: якщо не повторювати певну систему обрядів, то світ загине. Сьогодні в Україні, звісно, годі говорити про якийсь міфологічний світогляд, але в народній культурі ми досі спостерігаємо таємну потребу бути співучасником обрядових дійств, особливо календарних, і зокрема таких важливих, як різдвяно-новорічні, адже ними кладемо початок новому періоду нашого життя», – підсумував Андрій Вовчак.

P.S. На сайті "Українскі пісні" , з яким співпрацює кафедра фольклористики, можна знайти різноманітні народні й авторські пісні.

Редакція ZAXID . NET вдячна кафедрі української фольклористики ім. акад. Філарета Колесси Львівського національного університету ім. Івана Франка та доценту цієї кафедри Андрієві Вовчаку за надані матеріали.