Сергій Жадан: Схід України культурно активніший

Поет, перекладач, організатор фестивалів. Сергій Жадан кожен раз непередбачуваний та інший, залежно від середовища та місця, де перебуває, – інколи занадто стриманий, інколи відвертий. Але залишається чесним перед своїм читачем і самим собою у своїх текстах. Завжди у кедах, які стали його своєрідною візитівкою. Спілкуючись із людьми, він жартує, аби розслабити публіку, і стає непередбачувано серйозним під час інтерв’ю. Жадан – постійний гість Форуму видавців у Львові. Каже, що це місто 15 років тому відкрило для нього літературу, відмінну від тієї, яку він знав.

- На цьогорічному Форумі ти презентував свою нову книгу віршів „Марадона"...

- Це нові вірші, які я писав протягом останніх двох років. У мене це перша, власне окрема книга віршів після „Історії культури початку століття", яка вийшла ще 2003 року. Після того нових віршів окремою книгою я не видавав. Так що це моє повернення до поезії, якщо можна так пафосно сказати. Крім того, на Форумі я презентував диск з піснями на мої слова, вийшов аудіоваріант „Депеш Мод" та вистави „Радіошансон".

- Як ти вважаєш, наскільки є доцільним випускати аудіо-книжки, адже це зовсім інші відчуття, ніж коли ти тримаєш у руках книгу?

- Чесно кажучи, я дещо скептично ставлюся до ідеї видання аудіо-книг. Я слабо собі уявляю цільову аудиторію людей в Україні, яким би це було цікаво. Той, хто хоче прочитати, завжди має можливість і час, а орієнтування на якогось такого міфічного представника мідл-класу, який це буде слухати у „Тойоті"... Не думаю, що такі люди взагалі цікавляться книжками і, тим більше, будуть слухати сучасну українську літературу. Але, можливо, я недооцінюю вітчизняного слухача і читача. Мені це нічого не коштувало. Це була ідея дніпропетровців, моїх друзі з „Арт-Вертепу". Вони запропонували - я погодився.

- Зараз багато хто віддає „культурну першість" східним регіонам України, хоча традиційно культурною столицею вважали Львів?

- Я би сказав інакше, що найбільш динамічні процеси дійсно відбуваються на Сході. Це природно, що кожен хоче закріпити за собою першість. Це правильно, бо якщо ти не будеш намагатися закріпити за собою першість, ну то... для чого тобі взагалі тим чи іншим займатися. Якщо дивитися об'єктивно, то, очевидно, на Східній України культурні процеси більш активні. Так чи інакше, Захід України традиційно мав оце потужне культурне, літературне поле. Великою мірою тут важко зробити якийсь прорив. Перш за все, через обмеженість ресурсів, а у нас, на Сході, в цьому сенсі „поле не оране". Там можна робити все, що завгодно. Тим більше, що Схід - це великі урбаністичні центри, а культура твориться у містах, і твориться містом, і споживається містом, і споживається великою мірою саме молодіжною аудиторією. А Харків, Донецьк, Дніпропетровськ - це потужні студентські центри, доволі банальна річ, але вона відповідає дійсності.

- То Львову заважає зробити прорив традиційно сформований культурний простір?

- Будь-яка традиційність може насаджуватися і культивуватися. І якщо місто не має тисячолітньої історії, там не обов'язково ходять дикі люди, які не вміють читати. Просто Схід України - це такий американський варіант. Особливо Харків - типово американське місто. Там завжди був присутній інтенсивний рух, штучний спосіб заповнити прогалини. Якщо згадати найбільш визначний період у житті Харкова - 20-ті роки минулого століття, його столичний період, коли фактично на порожньому місці, у штучний спосіб було створено потужну конкурентноспроможну літературу, яка фактично визначала на сто років вперед розвиток української літератури. Це ж все було штучно створено. Привезені письменники, директиви Компартії України, за рахунок яких було створене цікаве дієве літературне середовище.

Традиції - це добре, але у сьогоднішньому світі, у світі технологій і надзвичайної суспільної, інтелектуальної, комунікативної мобільності, я не думаю, що саме традиції повинні визначати якийсь там статус міста чи інтенсивність процесів.

- Що для тебе є літературний процес у світі, в Україні?

- Взагалі, літературний процес - якась така умовна штука. Немає світового літературного процесу, як немає європейської культури. Якось так звично прийнято кидатися такими означеннями, як-от літературний процес Європи, європейська література. Насправді нічого такого немає. У Франції свій літературний процес, точніше, свої процеси, в Німеччині - свої, у нас - свої.

Є тенденція дуже спрощено сприймати літературу. Одні говорять, що всі генії, інші - все лайно, а є світовий рівень, немає світового рівня... В кожного він свій.

- Тобто, література для тебе обмежується кордонами?

- Не кордонами, скоріше певними середовищами, які, можливо, якось територіально обмежені. Можливо, обмежені національно, обмежені якимись заходами, наприклад, тим таки Форумом видавців. Скажімо, за львівським Форумом можна давати оцінку тому, що відбувається в українській літературі.

Говорити про літературні процеси, зокрема українські, ризиковано...Звісно, ми „інтегруємося" в європейське літературне середовище. Це добре. Здійснюються переклади українських письменників в Німеччині, Польщі, Швеції, відбуваються фестивалі за участі українських авторів, тури наших письменників за кордоном. Це цілком природно і цікаво - спостерігати за такими речами, коли, як це банально не звучить, західний читач відкриває для себе цілком нову літературу. Австрійці говорять, що для них це цілком нове, коли дикі варвари зі Сходу фактично показують їм щось таке, що вони до цього не бачили і навіть не уявляли. Це цікаво, це позитивна оцінка, бо сьогодні здивувати когось у літературі практично неможливо. І якщо українській літературі це вдається, то це свідчить на її користь.

- Ти кажеш, що за львівським Форумом видавців можна простежити за тим, що відбувається в українській літературі. Що показав цьогорічний Форум?

- Можна оцінити, скажімо, що у нас є певна когорта авторів, які, фактично, формують магістральні напрямки літератури. Вони щороку якось відзначаються, задають тон заходу, на них ходить велика кількість публіки. На жаль, ця когорта практично не змінюється.

- А чому, на твою думку, сучасна українська література стала літературою імен? Люди йдуть на літературні заходи лише через те, що там буде той-то або той-то?

- Це не зовсім добре характеризує нашу публіку, читача, який сприймає на віру, не читаючи. Така проблема є, але у нас не прийнято про це говорити, у нас прийнято лаяти авторів за те, що вони пишуть, користуються популярністю, не зникають і не втрачають популярність. А насправді, які можуть бути претензії до автора? Автор робить свою роботу.

Так, звичайно, є мода на письменників, мода на імена, прізвища. Але моді притаманно проходити, і це дуже небезпечна річ. Якщо ти втрачаєш можливість дистанціюватися, можливість адекватного сприйняття, то ти дуже часто стаєш заручником цього всього.

У нас, по-перше, ненасичений літературний ринок, і видавці хапаються за імена, які дійсно щось важать для читацької аудиторії. По-друге, у нас відсутня професійна критика, її просто немає як жанру. А оскільки її немає, то немає кому зробити якийсь більш-менш притомний, об'єктивний, професійний аналіз того, що пишеться. І, відповідно, якщо немає апарату, який має супроводжувати літературу, який має якось обслуговувати корпус нових текстів, ну то читач не орієнтується в тому, що є. Він змушений орієнтуватися на імена, які він знає, а їх небагато. Так, цілком можливо, що з-під пера одного і того ж письменника виходять нерівноцінні книги, але в силу інерції та відсутності критичного осмислення, це все сприймається на одному рівні, що не є добре. Бо складається враження, що у більшості випадків молоді люди, які приходять на літературні вечори, не читають. Вони приходять, слухають, часто в них виробляється упереджене ставлення: почули якийсь вірш, він сподобався, тоді кажуть - дуже хороший автор, або не сподобався - і людина починає цього автора поносити на кожному кроці. Але насправді добре, що є такий діалог з читачем. Цього немає у тій таки німецькій чи польській  літературах.

- Для тебе важливий контакт з твоїми читачами?

- Важливий, хоча в цьому контакті є і негатив, цим візуальним контактом часто все обмежується. В нас все більше публіки, і все менше читачів. Це суто молода аудиторія. Можливо, старші читають, але для них не настільки важливо ходити на вечори. Я не впевнений, що більшість читацької аудиторії сучасної літератури, - це саме молодь. Молоді відвідують вечори, старші просто приходять до книгарні і купують книжки.

- Де в Україні публіка найбільше читає?

- Судячи за обсягами продаж - на Сході, але якщо брати лише художню літературу - це Захід і Київ.

- Скільки зараз твоєму синові років, ти даєш йому читати свої книжки?

- Він 1996 року. Читати...ні, читати не даю, йому ще рано. Коли захоче - сам візьме Я не думаю, що потрібно щось приховувати чи насаджувати.

- Над чим ти зараз працюєш, плануєш щось зробити для театру?

- Зараз більше цікавлюся кіно. Нещодавно закінчив кіносценарій, називається „Тактика дрібного фолу". Наступної весни мають розпочатися зйомки. Це художній ігровий фільм, така чорна комедія про мандрівний цирк, який приїжджає з Ужгорода до Харкова. Зйомки мають бути у Харкові, актори гратимуть  українські, гроші - російські.

Крім того, працюю над антологією сучасної харківської літератури. Це має бути такий дуже „амбітний" проект. За останні 10-15 років у Харкові утворилося цікаве літературне середовище, це не одиниці, а десятки імен - російськомовних і україномовних. Мені видалося, що добре було би об'єднати їх  в хорошу антологію і зробити  представницьку презентацію, щоб про них почули за межами Харкова. Це буде україномовна антологія. Двомовні антології, видані в Україні, були, як правило, провальними. Одні читали лише українську, інші - російську частини, і знову робилося протиставлення Схід-Захід. Я перекладаю російськомовних авторів, щоб ввести їх в український літературний процес. У нас є проблема, коли російськомовні автори позиціонують себе як частину російськомовної літератури, тобто, орієнтуються на Росію, з іншої сторони, є відторгнення цих авторів українським літературним середовищем. Існує розкидання потенціалом, і мовна приналежність є визначальною. Як на мне, це не дуже розумно, оскільки російськомовна література - теж частина нашої літератури.

- Твоє відношення до двомовності?

- Ну, я, звісно, проти двомовності на державному рівні, але я проти насильницької українізації. Як людина, яка живе в російськомовному місті, бачу, що це викликає лише спротив.

- Цього року на Форум до Львова приїхало дуже мало російських авторів...

- Так. Багато хто вважає, що приїзди росіян - це така російська інвазія. Часто націоналізм і патріотизм підміняються русофобією. Чомусь приїзди німецьких чи польських авторів - це нормально, а приїжджають російські - це відразу окупація. Насправді, потрібно знати російську літературу, як і будь-які інші. У нас знову ж відбувається підміна: книгарні, кіоски завалені російським ширпотребом, а літературу „високої полички" мало знають. Ніхто не знає, що відбувається в Росії. У нас десь хтось щось почув і вважає, що це відображає процеси в російській літературі. До них ставляться скептично - приїхали москалі, що вони нас тут будуть вчити. Це, насправді, по-рагульськи виглядає. У росіян існує зацікавленість нами. Російські автори, коли приходять послухати українців, для них це вже іноземна література,  а наші, якщо приходять на вечори росіян, напиваються, кричать, демонстративно не слухають. Це якісь дитячі комплекси.

- Хто з російських авторів мав на тебе вплив?

- Дмитрій А. Прігов, батько російського концептуалізму, для мене це важливий автор. Він помер цього літа. Для мене це був один із найважливіших письменників загалом.

- Як ти вважаєш, наскільки Форум є львівським, чи був би він таким цікавим в іншому місті?

- Навряд чи. Саме оця львівська топоніміка дуже важлива. Будь-які спроби зробити щось подібне у Києві - провалюються. Нібито Київ має більші фінансові  та людські ресурси, але все одно це не спрацьовує. Навіть на таких суто побутових речах - такої кількості клубів, кнайп, залів у центрі міста на дуже обмеженій території, де би можна було провести таку кількість заходів, ніде немає. У Харкові, скажімо, проблема знайти місце для проведення літературного вечора.

- Чому?

- Немає традиції щось проводити. Хоча, коли щось відбувається, то приходить величезна кількість людей.

- Ти був на Франкфуртському ярмарку, чим він відрізняється від нашого?

- Я був ще у Москві на книжковому ярмарку, в Ляйпцігу, у Варшаві. Вони більш комерціалізовані. Звичайно, ярмарки у цілому світі є комерційними заходами, але... Такої потужної мистецької складової, як у Львові, ніде немає. Це таке українське ноу-хау, яке треба берегти.

- Останні два-три роки молоді автори активно беруть участь у Форумі, ти когось вирізняєш?

- Вийшла надзвичайно цікава книга „Цілодобово!" Олега Коцарева, Богдана Горобчука і Павла Коробчука. Це така знакова книга для наймолодшого покоління, і я думаю, що вона для них буде, як для восьмидесятників - книги Неборака, Андруховича, Ірванця.

Взагалі, зараз молодим важко давати оцінку. Треба подивитися, хто з них залишиться за п'ять років. Їх буде значно менше, більшість не витримає.

- Не витримає чого?

- „Байдужості світу". Коли тобі двадцять років і ти пишеш вірші, здається, що це всім потрібно, потім ти бачиш, що це потрібно лише невеликій кількості людей.

- В тебе таке було?

- Звичайно. І потім потрібно, щоб все склалося дуже добре, аби ти не закинув писати. Цим і визначається любов до літератури: щоб у 20-ть писати - не обов'язково любити літературу. Більшість людей пише вірші, бо любить себе. А потім відбувається цей природній відбір. І не завжди залишаються кращі. Часто буває, що талановиті люди обламуються і кидають писати.

- Що ти скажеш про цьогорічний Літературний фестиваль?

- Я би спробував якось ущільнити програму. Вже зараз є проблема, коли акції проводять паралельно. Це розпорошення публіки, з одного боку, хоча з іншого - це можливість нормально послухати. Можливо, був би сенс робити такі загальні вечори. Зустрічі, скажімо, 10 авторів, такий марафон.

Хоча хочу сказати,  що Остап Сливинський, координатор Міжнародного літературного фестивалю, - молодець, бо це назрівало. В останні роки літературна частина вивалювалася з Форуму, не вміщалася, і часто все це набувало стихійних рис. Це правильно - від'єднати фестиваль від Форуму.

- Необхідно, щоб держава підтримувала літературу?

- За нормальних умов це, звісно, потрібно. Я думаю, це повинно стосуватися стипендій, грантів, видавання некомерційної літератури, зокрема - поезії. А в нас, коли йдеться про підтримку, то передбачається, що держава вижене російську літературу з України, впровадить українську мову і буде „башляти" письменникам.

В наших умовах співпраця держави з літературою небезпечна, це відразу перетворюється на контроль. Немає у нас нормальних механізмів співпраці, у нас будь-який контакт перетворюється на диктат.

Але це іміджеві штуки, які потрібні державі. Ми ж постійно декларуємо „європейський курс". Ясно, що владі потрібно робити видимість, що в нас існує повноцінний культурний розвиток і повноцінна культура, тому держава дає подачки. Дуже показовою була цьогорічна участь України у Варшавському книжковому ярмарку. Було таке позорище... Я минулого року робив фестиваль „Цех" - це був мій єдиний досвід співпраці з державою. Ця держава не пристосована до культурних ініціатив. У нас в культурній політиці дрімучий „совок".

- Чому в Києві багато талановитих людей з регіонів розчиняються у загальній масі?

- В Україні у нас така радянська модель, коли всі намагаються виїхати в Київ. Це шлях, коли бажане видається за дійсне, коли ти їдеш ближче до фінансових джерел. Вони дійсно там нівелюються, відбувається асиміляція. Люди часто розчиняються, відбувається знеособлення. Я маю надію, що нарешті почне відбуватись відцентровий процес. Якщо подивитися - кількісно основна маса письменників живе в Києві, хоча літературний там процес насправді дуже слабкий. Там немає потужного літературного поля. Найбільш резонансні вечори у Києві відбуваються, коли туди хтось приїздить. Київські автори не можуть оперувати тими ресурсами, які там існують, очевидно, це свідчить про неприродність статусу столичності. Все відбувається в регіонах, як мені видається. Запоріжжя, Донецьк, Луганськ - ті міста, де мало української літератури, але є великий попит на неї. Я люблю там виступати, там дійсно приходять люди з чистим інтересом, на відміну від київської публіки, яка часто дивиться з таким снобізмом, мовляв, що ти там покажеш.

- Можливо, це перенасиченість?

- Так, тому цікавіше виступати в Запоріжжі чи Полтаві, а не в Києві.

Фото з сайту www.swizhe.in.ua