Ще раз про пам’ятники та символи тоталітаризму. Хроніки кризи

„Пам’ятник є пам’ятником. Ми живемо в цивілізації, в якій від якихось важких її стадій і формацій залишилися давні пам’ятники і ніхто їх не зносить. Якщо, наприклад, замислитись над пам'ятником Мініну і Пожарському, який стоїть в Москві.

Зокрема, над поведінкою князя Пожарського до того, як він власне став національним героєм. То все це виглядає доволі тяжко і дивно. Але ж стоїть цей самий пам'ятник.

Ну і нарешті має бути ще одна диференціація пам'ятників. Є солдатська могила і відповідним чином її або не треба чіпати, або перенести її на спеціальне військове кладовище.

А власне інші пам'ятники тоталітарній ідеології потрібно необхідним чином десь зміщувати.

Стоїть посеред Києва пам'ятник Леніну. У далекому 1991 році я бачив, як юрба кинулась на цей самий пам'ятник і спробувала його знищити. Якісь моцні хлопці робили це молотками, долотом... Але після півгодинної роботи потомились, зрозумівши, що це неможливо.

І все ж таки на другий день на сьогоднішньому майдані Незалежності розпочалися відповідні роботи, і цього пам'ятника, який, по суті, є ідеальним зразком пам'ятника доби тоталітаризму, там уже немає. Посеред Києва, на самому кінці бульвару Дружби Народів, ми бачимо пам'ятник «чекістам». Будемо говорити одверто - це місце уже треба звільнити від цього пам'ятника! Має бути створений якийсь регіон, анклав тоталітаризму, де треба звезти ці самі пам'ятники. Саме так, а не інакше.

Десь у лютому-березні 1917 року, як тільки в Києві дізналися про події в Петрограді, київська юрба кинулася до пам'ятника Столипіну і повалила його. В якомусь розумінні, вона правильно зробила. Зрештою, надмірна лояльність до пам'ятників минулого в цьому напрямі завжди буде виглядати доволі дивно.

Часто запитують, а що робити з так званими символами: червоною зіркою і т.п.? Якщо вона стирчить десь посередині міста, то, звичайно, потрібно її прибрати, як це зробили, скажімо, в сучасній Чехії. Без сумніву, ми спізнилися з цим процесом звільнення від пам'ятників та символів доби тоталітаризму. Це слід було робити набагато раніше. Або принаймні так, як це зроблено у дворі Києво-Могилянської академії, де залишили комуністичну символіку тієї доби для нащадків з відповідним написом: «Ці символи ми залишаємо для того, щоб ми всі пам'ятали про тоталітаризм». Я думаю, що це нормальний урок історії для всіх поколінь студентів академії.

Я думаю, що тут, у цьому питанні, взагалі немає предмету для дискусії чи розмови.  Треба впорядковувати власне солдатські пам'ятники, солдатські могили. В разі необхідності, якщо сама топографія цих могил і пам'ятників перебуває в якійсь складній ситуації, вони можуть бути переміщені на спеціальні військові кладовища.

А пам'ятники і символи, звичайно, треба прибрати. Це поза всяким сумнівом.

Знаєте, всі ці події змусили мене згадати одну історію. У 1918 році В.І.Ленін-Ульянов висунув програму так званої монументальної пропаганди. Тобто, йшлося про те, щоб ставити пам'ятники усім попередникам, як вважали тоді більшовики, їхньої ідеології. І величезний ряд постатей, починаючи від Марата і Робесп'єра і закінчуючи діячами ХХ століття, мав постати на площах міст і сіл величезної країни. Правда, по дорозі Ленін «викреслив» пам'ятник Володимиру Соловйову. Вслід за тим ця програма була виконана у формах майже параноїдальних впродовж 20-70-х років минулого століття.

Сьогодні все це слід прибрати".