Топографія львівської мультикультурності

Львів – чи є ще десь у світі урбаністичне середовище, настільки порепане строкатістю етнокультурних впливів? Протягом століть ці містичні впливи оплутували пагорби і долини міста, перетиналися, накладалися, взаємознищувалися, взаємопоглиналися, взаємозбагачувалися. Потужніші етноси просувалися у новий Lebensraum тіснячи слабкіші, а з часом слабкіші ставали сильнішими, відновлюючи попередній просторовий паритет і здобуваючи нові терени.

Етнокультурні простори Львова змагалися у часі, просторі і ще в якомусь містичному вимірі, залишаючи по собі глибокі сліди на видимих скрижалях матеріальної культури і невидимих духовних архетипах національної свідомості. Локалізація етнокультурних історичних просторів Львова - надзвичайно цікава, деколи цілком конкретна, а деколи цілковито невловима річ...

Український Львів на початку XXI століття поки що завершується на південних підступах до Зубри, де сихівська вулиця Лісна, забудована фільварками нових українців у стилі євроремонту, перетинає невидиму, нелокалізовану і законодавчо неделімітовану межу міста. А починався український Львів з північного Підзамча. Король Данило оцінив стратегічне положення гори Будельниці, розселивши свій почет і львівське поспільство навколо цієї гори. Український Львів Данила-Лева локалізується з півночі перетином вулиць Богдана Хмельницького і Гайдамацької, із заходу - проспектом Чорновола від залізничного моста до площі Торгової, зі сходу - Замковими горами від вулиці Татарської до (за останніми дослідженнями) вулиць Княжої і Кривоноса, а з півдня - Низьким Замком на місці нинішнього вернісажу (тут до Казимира стояла православна церква Святої Катерини) і вулицею Шевською. Очевидно, що українці мешкали в районі Площі Ринок ще задовго до Казимира III, бо шевців серед тогочасних поляків і німців не було. Давній князівський палац, торговище і церкви Миколая, Онуфрія і Теодора були центом тогочасного культурного життя львівських українців.      

Другим етносом після українців, який залишив вагомий слід у топографії давньоукраїнського Львова, були німці, вихідці із Сілезії - одвічні мандрівники і колоністи, що через брак землі на батьківщині впевнено здійснювали Drang nach Osten, таким чином збільшуючи європейський культурний простір. Князь Лев дарує німецькому війтові Бертольду Штехеру млин на Полтві. З цього впевнено випливає, що тодішні львівські німці вже у XIII столітті керувалися Магдебурзьким правом, бо інакше німецькі міські громади ніде не існували. Німці у давньому Львові селилися навколо свого храму Марії Сніжної на місці теперішніх вулиць Рибної, Мосяжної, Чорноморської і площі Звенигородської. А подарований Левом Бертольдові млин скоріш за все стояв на вулиці Лемківській, давня назва якої Млинова або Млинарська. Північніше від млина тягнулися лани передмість, що належали костелу Марії Сніжної.

Вірмен до Львова привела лиха історична доля: вони були в різні віки утікачами від монголо-татар, турків-сельджуків і турків-османів. Ще від часів короля Данила вірмени заселяли частину Підзамча. Локалізацію поселень вірмен в давньоукраїнському Львові досить легко визначити, бо ще до кінця XVIII століття тут залишалися стояти три давні вірменські церкви, знищені за наказом австрійського уряду: в районі теперішньої вулиці Дмитра Детька - церква Святого Хреста; за 50 метрів на північ від українського монастиря Святого Онуфрія на вулиці Богдана Хмельницького - церква Святої Анни з монастирем; і приблизно на перетині нинішніх вулиць Замкової і Татарської над залізницею - церква Святого Якова. Частина вірменських ґрунтів розташовувалась уздовж русла Полтви між Площею Святого Теодора і монастирем Місіонерів (колишня тюрма на Замарстинівській, тепер юридичний факультет університету внутрішній справ).

Перші документальні записи про євреїв у Львові датуються кінцем XIV століття, хоча найбільш імовірно, що вони вже мешкали у давньоукраїнському Львові. Це могли бути нащадки євреїв із Хазарського каганату, а також вихідці з Криму і Візантії. Наплив євреїв із Європи почнеться дещо пізніше - саме у рік другого захоплення Львова Казимиром III 1349 року, коли польський король гостинно відчинив двері Речі Посполитої для євреїв-вигнанців із європейських країн. Єврейські поселення у Львові князя Лева містилися навколо старої Передміської синагоги на нинішній вулиці Сянській (колишній Божничій), дехто вважає, що найдавніша єврейська синагога у Львові могла розташовуватись  трохи південніше - на місці теперішнього ринку «Добробут». Житла євреїв тягнулися вздовж Полтви (нинішня лінія Проспекту Чорновола) між українською церквою Святого Теодора (площа Св. Теодора), початком вулиці Богдана Хмельницького і площею Осмомисла.

Завойовник Львова Казимир III став першим революціонером урбаністично-культурного простору Львова: він вирішив перенести серце міста на інше місце. Старий український центр тулився до підніжжя Замкових гір і тому не мав оперативного простору для територіального розширення. Натомість багниста рівнина Полтви володіла для цієї мети обширним потенціалом. Але вочевидь топографія була не основною причиною перенесення центру міста на південь. Казимир був мудрим політиком і вирішив одним махом утекти від одвічної проблеми будь-якого завойовника. У ворожому середовищі підкорених українців навряд чи жилося б комфортно переможним прибульцям із заходу. Перетворивши колишній центр міста на передмістя і залишивши за межами нових фортифікаційних укріплень більшу частину старих мешканців-автохтонів, Казимир міг вже на новому місці почуватися спокійно і творити новий польсько-німецький католицький культурний простір. Отож, польський король у стислому сенсі утворив львівський downtown, залишивши за Підзамчем реноме uptown'a.      

Однак «ліберал» Казимир все ж визначив певну «квоту» для вибраних тубільців у закутках новозбудованого Львова. Таким чином місто Лева, що силою потрапило під польську корону, як жодне місто у Речі Посполитій, а може й у цілій Європі, не відрізнялося такою етнокультурною і конфесійною багатоманітністю: тут одночасно мешкало п'ять народів: поляки, німці, українці, вірмени і євреї, кожен з яких становив більше п'яти відсотків загальної чисельності населення. Тут уживалося також і декілька релігій: римо-католики, греко-католики, православні, монофізити, іудеї, а з кінця XVIII століття і протестанти. Мультиконфесійність і мультикультурність, неминуча на містичному перетині геополітичних впливів, в урбаністичному плавильному котлі творила унікальний простір Львова.

Фото з сайту oldcity.eleks.lviv.ua