В ім'я свободи та ефективності
IQ

В ім'я свободи та ефективності

Чому обов'язкові дисципліни у вишах можна скасувати

Максим Віхров, 3 лютого 2015 2828 14

Поки увага суспільства прикута до подій на фронті, в освітянських колах розгортається скандал. Йдеться про рішення міністра освіти Сергія Квіта скасувати обов'язкове вивчення у вишах української мови, історії України та української культури, філософії та англійської. Нагадаємо, відповідний наказ Міносвіти  видало ще 2009 року. Тепер статус цих предметів визначатиме керівництво вишів, як цього вимагають стандарти Європейського простору вищої освіти.

Але громадськість сприйняла рішення Міністерства неоднозначно. У найкращих традиціях гуманітарного панікерства Квітові закидають нехтування громадським обговоренням, зазіхання на національну безпеку та руйнацію підвалин наукового знання.«В українських студентів хочуть відібрати мову та історію!» – лементують ЗМІ. «Не можна усуватися від активної інформаційної політики у сфері національної пам’яті!» – твердять у відомстві Володимира В'ятровича. Захисники обов'язкових дисциплін висувають сильні аргументи, проте вони ідуть врозріз з українськими реаліями.

Почнемо з найбільш дражливого питання – мови та історії. Ці дисципліни справді важливі – саме тому складання ЗНО з мови та історії України є обов'язковим для всіх школярів. Однак, вступаючи до вишів, вони знову мусять повторювати те, що вчили впродовж одинадцяти шкільних років. Реальний приріст знання з мови та історії є лише у студентів профільних факультетів. А решта, за рідкісними винятками, просто витрачає дефіцитні аудиторні години на те, щоб вдруге «пробігти» шкільну програму.

Дехто вважає, що вивчення мови та історії має не так практичний, як виховний зміст. На цьому наголошують активісти руху «Простір свободи». На їхню думку, саме брак відповідних знань спричинив до масової підтримки сепаратизму на Сході. Але особистий досвід автора, який народився і до самої війни прожив у Луганську, свідчить не на користь цієї теорії. Осередками українства там були хіба що профільні кафедри в університетах. Всі інші ставали «ватніками» або залишалися патріотами незалежно від того, наскільки добре вони знали мову чи історію.

Тепер про філософію. «Без викладання її ми матимемо натаскано-навчених не дуже чи зовсім не здатних самостійно і творчо думати», – застерігає доктор філософських наук Євген Бистрицький. Я і сам – колишній співробітник кафедри філософії та соціології, тому хід думок пана Бистрицького мені зрозумілий. Але дійсність сильно відрізняється від теорії. У більшості випадків курс філософії «для загального розвитку» просто не працює.

В кращому разі студенти сприймають лекції з філософії як історію про дивакуватих мудреців, а практичні заняття – як можливість потеревенити «про високе». У гіршому – як беззмістовну маячню, яка заважає вивчати профільні предмети. Звісно, поодинокі студенти цікавляться філософією по-справжньому. Однак для більшості курс філософії проходить без жодних наслідків, окрім просиджених штанів. Про причини такої ситуації можна сперечатися, але факт залишається фактом: своїх функцій загальний курс філософії не виконує. Відтак сенсу витрачати на нього освітні ресурси нема.

Окреме питання – про англійську мову, без якої освіта європейського рівня неможлива. Нагадаємо, на сьогодні 75% статей із суспільних та понад 90% з природничих наук публікують англійською мовою. Це значить, що працювати з англомовними матеріалами потрібно вже на першому курсі. Звісно, якщо йдеться про справжнє навчання, а не симулятивне «висиджування» дипломів. Тому навчання іноземній мові – це завдання школи, а не ВНЗ. Обов'язковий курс англійської для студентів також не завадить, але в більшості випадків він читається суто для галочки і не дає реальних знань.

Отже, позбувшись обов'язкових курсів, українські студенти нічого не втратять. Хоча б тому, що завдяки цим курсам нічого і не набували. Втім, про заборону вищезгаданих дисциплін не йдеться. Відтепер їхню долю визначатиме керівництво вишів. Варто нагадати, що кінцевою метою ВНЗ є підготовка кваліфікованих фахівців. А принцип автономії ВНЗ передбачає право самостійно обирати способи досягнення цієї мети. Якщо у якомусь виші зможуть готувати блискучих психологів і без загального курсу історії України – честь і хвала! Якщо ні, то «неякісний ВНЗ приречений на зникнення з освітнього поля України».

Що ж до виховного впливу певних дисциплін, варто визначитися, до чого ми прагнемо. Якщо нам потрібні фахівці європейського рівня, то не можна перетворювати ВНЗ на кузню патріотів, а освітній процес – на ідеологічний вишкіл. Для цього існує безліч інших засобів: ЗМІ, кіно, музика, просвітницькі програми та громадські проекти. Навіть Міністерство інформаційної політики створили. Тим більше, за задумом МОН, національно-патріотичне виховання впровадять ще у школі. А у студента є всього-на-всього п'ять років, аби опанувати майбутній фах. Це багато, якщо дрімати на лекціях, і дуже мало, якщо вчитися по-справжньому.

Крім того, існує таке явище, як гонитва за ставками. Що більше годин – то більша у викладача зарплата. Враховуючи низькі заробітки освітян, вони зацікавлені читати свої курсі всім і якомога довше, незалежно від реальних потреб студентів. Абсурдність цієї ситуації очевидна. При всьому співчутті до викладачів, ВНЗ існують не для того, щоб працевлаштовувати безробітних освітян. Так чи інакше, викладацькі зарплати – проблема керівництва вишів, а не студентів, і вирішувати її коштом останніх неприпустимо.

Тим більше, чверть дисциплін студенти обиратимуть самі. І якщо вони не оберуть, скажімо, історію України, не варто робити з цього трагедію. Часи, коли держава знала потреби громадян ліпше за самих громадян, минули. Скасування обов'язкових дисциплін – це ще один крок геть від радянської спадщини і пострадянського бюрократичного безглуздя.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук