Виставкові свята
Культура

Виставкові свята

Що пропонують львівські музеї та галереї на час зимових канікул

Катерина Сліпченко, 29 грудня 2017 1358 2

Численні вихідні у грудні та січні дають можливість надолужити те, що не встигається подивитись, послухати чи прочитати під час інших днів. Тож ZAXID.NET відвідав львівські музеї та галереї, щоб обрати п’ять найцікавіших, на наш погляд, виставок, які варто оглянути під час свят.

***

«Текстилізм» - 2017

Палац мистецтв, до 20 січня

Щорічна виставка секції художнього текстилю ЛОНСХУ є традиційно вишуканою та затишною. Організаторами експозиції традиційно є її ідейниці та учасниці Ольга Парута-Вітрук, Наталка Шимін, Володимира Ганкевич, Оксана Риботицька.

На виставці, яка триває зараз ми можемо побачити роботи на різні теми та у різних техніках. Дехто із художників підтримує традиційний текстиль, шукаючи та знаходячи реалізацію актуальних тем та нових задумів у традиційних техніках. Одними із найбільш вдалих у цьому сенсі є гобелени Олі Парути-Вітрук («Земля», «В очікувані тепла») та Оксани Риботицької («Засіяна земля», «Серпанок»).

Ольга Парута-Вітрук. «Земля»

Інші ж представники цього найтеплішого та найзатишнішого виду мистецтва успішно дають раду з авторськими техніками. Так композиція Володимири Ганкевич «Без назви» є успішною грою форм та фактур і по суті балансує на межі традиції та експерименту. Традиційно у нових техніках та пошуках нових виразних засобів та смислів знаходяться роботи Наталки Шимін та Олени Тіменик. Робота Наталки Шимін «Плине кача» та «Маскувальна сітка» (на центральному фото) Олени Тіменик є мистецьким відлунням подій у країні останніх років. Вони, у дуже різний спосіб, проте сильно та оригінально говорять про те, що болить без упину.

Наталка Шимін. «Плине кача»

Проте роблять це винятково мистецькими засобами. Також Наталка Шимін презентувала у рамках «Текстилізму» представила дві роботи з проекту «Трансформація». Роботи, виконані з бульбашкової плівки для пакування, відтворюють візерунки традиційних українських килимів : в кожний малесенький пухирець вставлений клаптик тканини, а разом усі вони й створюють орнамент, як пікселі складаються в єдине зображення.

Використовує традиційне українське мистецтво, щоправда, у традиційніший спосіб, і О. Миханько у роботі «Борщівка». Загалом роботи різні, а виставка в цілому, без сумніву вартує того, щоб присвятити їй частину святкового часу.

***

«Портрет міста. Львів кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.»

Національний музей (просп. Свободи), до 4 лютого

Чудово організована та змістовна виставка покликана на прикладі творів мистецтва кінця XVIII – першої половини ХІХ ст представити образ Львова в один із найважливіших відрізків його історії – період після першого поділу Речі Посполитої (1772), коли Галичина переходить у склад Австрійської імперії. Місто стає столицею Королівства Галичини й Володимирії, утвореного на теренах колишнього Галицького князівства.

Адміністративна, освітня, релігійна та селянська реформи, які проводять в Галичині австрійські правителі Марія Терезія (1717 – 1780) та Йосиф II (1741 – 1790), змінюють обличчя Львова та його життєвий уклад.

Представлені на виставці види Львова та портрети львів’ян належать тим митцям, які працювали у Львові, бачили місто того часу на власні очі та залишили нам унікальні мистецькі свідчення своєї епохи.

Лука Долинський (1750–1824). Князь Лев Данилович

На виставці репрезентовано твори Йозефа Пічмана, Кароля Швейкарта, Алойзи Рехана, Яна Машковського, Мартина Яблонського, Юліуша Коссака, Карла Ауера, Карла Аренда та багатьох інших.

Окремо варто сказати про експозицію, автором якої є художник Роман Зілінко. Ретроспективний характер дозволяє глядачеві зануритись в атмосферу старого Львова, відчути його дух, настрій, дізнатися про життя його мешканців та їх звичаї, культуру, мистецтво, освіту, політику. Крім того вона є сучасною та дозволяє відійти від традиційних музейних експозицій, що не може не тішити само по собі.

К.Ауер. Львівська ратуша, 1846-1847 рр.

До експозиції ввійшли твори, що належать Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького, Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького, Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника, Львівському історичному музею, Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України та приватним колекціонерам.

***

«Алла Горська: душа українського шістдесятництва»

Національний музей (вул. Драгоманова), до 21 січня

Виставка однієї з найяскравіших особистостей українського мистецтва ХХ ст. 60-ті роки стали для художниці найбільш напруженими. Великі сподівання й такі ж великі втрати, рішучий потяг до боротьби попри тиск будь-яких обставин - усе відобразилось в графічних, а згодом і монументальних творах художниці, вважають організатори.

До експозиції увійде понад 30 творів, створених впродовж цього десятиліття. Серед них портрети видатних діячів української культури, роботи, присвячені сучасникам Горської: В. Стусу, І. Світличному, І. Драчу, В.Симоненку, ескізи до художнього оформлення вистав «Ніж у сонці», «Правда й кривда», «Отак загинув Гуска», ескіз обкладинки збірки поезій Л. Костенко «Зоряний інтеграл».

Танок. Папір, гуаш, 1963-1964 рр.

Вперше у Львові представлені роботи, виконані в техніці дерев’яної мозаїки, що належать до другої половини 1960-х років.

Нагадаємо, Алла Горська (1929 -1970) - українська художниця-шістдесятниця, правозахисниця 1960-х років в Україні. У квітні 1968 року поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. 28 листопада 1970 року Аллу Горську було вбито.

***

Авторський проект Остапа Лозинського «Пуцлі»

«Дзиґа», до 21 січня

Основою проекту стали традиційні ікони на склі , які походять з Гуцульщини, Покуття та Буковини. Ламкість матеріалу, умови зберігання в часто сирих хатах призводили до руйнування основи, певної деструкції та нищення. Уламки ікон, часом з втраченим зображенням можна було знайти на горищах чи коморах. Вони ніколи не викидались, часто закопувались (хоронились) в місцях, де не ходять люди.

Проект покликаний спровокувати емоційний контакт сучасності з історичним контекстом, проаналізувати наскільки крихкими можуть бути віками усталені порядки в сучасному уніфікованому світі. Питання наскільки правильно ми зможемо зібрати ці пуцлі, і за відсутності фрагментів, чим ми їх доповнимо, чи залишимо пустими?, запитує автор.

Уламки ікон ніколи не викидались, часто закопувались в місцях, де не ходять люди

Іконопис на склі є однією із найяскравіших сторінок українського народного мистецтва. Це явище, широко відоме в Центрально-Східній Європі від XVIII століття, поширилось на теренах Українських Карпат від середини ХІХ століття і проіснувало загалом лише декілька десятиліть – до початку ХХ століття. Однак, для усіх шанувальників культури Гуцульщини, Покуття та Буковини іконопис на склі є, мабуть, найвиразнішим її здобутком.

Такі образи, які ще називали «червоними», очевидно, через переважання яскравої дзвінкої червоної фарби на іконах, були дуже поширеними у сільських хатах в околицях Коломиї, Богородчан, Кутів, Косова, Космача, Чернівців, Вижниці. І, що характерно, фактично не побутували у церквах, йдеться в анотації до виставки.

***

«Сучасне польське мистецтво»

Музей Пінзеля, до 15 січня

Виставка сучасного польського мистецтва знайомить з картинами, скульптурою та фотографією представників мистецького простору м. Ельблонг. Вісімнадцять авторів, чиї твори пропонуються увазі глядачів – учасники міжнародних пленерів, симпозіумів, конкурсів, лауреати багатьох нагород, їх праці знаходяться в музейних і приватних колекціях Польщі й далеко за її межами.

Виставку презентує мистецький центр Galeria EL, що відіграє одну з ключових ролей у трансформації польського сучасного мистецтва і служить його популяризації у широкому розумінні. Стиль діяльності Галереї надзвичайно гнучкий і завжди корелюється з найновішими тенденціями авангарду.

Виставку презентує мистецький центр Galeria EL

Колективна виставка – це огляд мистецького доробку, який водночас викликає асоціації зі словами, що є своєрідними символами – такі як «культура», «мистецтво», «діалог», «місія».

Будучи пов’язаними у різний спосіб з містом і регіоном, митці формують образ ельблонзького художнього простору, вносячи свій вклад в культуру краю, маючи власну специфіку і водночас вписуючись в образ національної культури та спадщини багатьох поколінь.

Різноманітна креативна чутливість і часто екстремальне, контрастне та виняткове розуміння світу, представлені у різній стилістичній та художній перспективі, не повинні затьмарювати одну, мабуть, найважливішу ідею – зустріч і діалог. Саме так розповідають про виставку її організатори.

Фото Павла Паламарчука, Національного музею, Остапа Лозинського, Галереї мистецтв

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук