Вороги народу

IQВасиль Расевич, 28 жовтня 20118532225
Вороги народу

Історія з ворогами народу стара як світ. Вороги існували завжди, як і союзники. Ворог, як правило, був зовнішнім завойовником, який приходив загарбувати, грабувати, плюндрувати.

Одинаки не могли ані чинити опору ворогам, ані претендувати на досягнення якоїсь більшої або величнішої мети. Заради удосконалення суспільства, заради рівності й братерства, в ім’я всезагальної справедливості люди повставали, об’єднувалися і вбивали інших людей… Історія пошуків «ворогів народу» є досить глибокою і повчальною. Перш  за все це пошук ворогів серед своїх, тобто у внутрішньому стані. Цьому процесові, як правило, передували глибокі суспільні кризи, які потім вирішувалися через велетенські революційні збурення.

Термін «вороги римського народу» походив від римського права: так іменували тих, кого оголошували поза законом і хто підлягав знищенню. Найбільш яскравою подією в історії «ворогів народу» на початку християнської ери стало оголошення римським сенатом у 68 році н.е. ворогом самого Нерона. Оголошення імператора ворогом народу було екстраординарним явищем, але й сам імператор до цього дуже прислужився.

 

«Великий терор» заради суспільного благоденства і всезагальної справедливості

Наступним і, напевно, класичним прикладом, який заклав також ідейні підвалини під політику «революційного терору» як методу очищення суспільства від внутрішніх ворогів, стала Велика Французька революція. Відомо також, що «двері» кожній революції відкривали великі мислителі епохи. Франція вічно гордитиметься своїми великими просвітниками: Вольтером, Дідро, Руссо. Але чи думав коли-небудь Жан-Жак Руссо, що його ідеї про великий суспільний договір та про суспільну згоду стануть фундаментом для одного з найбільших внутрішніх кровопролить на його батьківщині? Ні, інтелектуали не винні, винуваті політики, які, розуміючи великих «по-своєму», заради благородних ідей втопили в ріках крові мільйони громадян.

Максиміліан Робесп’єр, будучи великим прихильником просвітницьких ідей Руссо, пройшов еволюцію від ідеї «суспільного договору» заради «суспільного блага» до застосування «великого терору» з метою очищення і побудови справедливого суспільства. Він вважав, що внаслідок укладання суспільного договору з’явиться загальна воля, скерована на досягнення загального блага, а тому загальна воля завжди має рацію. При цьому загальна воля не є сумою бажань більшості суспільства, але тільки тих одиниць, що є благочестивими і «володіють правдою». Таким чином, всі противники республіки за Робесп’єром мали тільки один вибір: або поміняти свої переконання, або померти.

Робесп’єр прийшов до висновку, що чим жорстокіше нищитиме республіканський уряд своїх ворогів, тим кращим ставатиме суспільство, а французький народ дедалі більше наближатиметься до «суспільного договору». Робесп’єр був переконаний, що народом може керувати розум, а з ворогами народу можна буде впоратися тільки шляхом великого терору. Це йому належали слова про те, що без терору не можна досягнути суспільного блага, бо без терору добро безсиле. Цю тезу згодом повторив лідер російських більшовиків Володимир Ленін, сказавши, що тільки тоді революція чогось варта, коли вона вміє захищатися. Не був оригінальним у цьому плані й лідер Організації Українських Націоналістів Степан Бандера, коли сказав: «Наша влада має бути страшною», маючи на увазі, що страшною вона буде для ворогів української нації. Знову ж таки, розуміючи під ворогами нації усіх тих, хто не поділяє революційну доктрину і тактику ОУН.

Обравши тактику революційного терору, лідери Великої французької революції вже не могли зупинити розгойданий ними ж маховик великого страху. Коли Робесп’єр виступав у Національному Конвенті в липні 1793 року, то не зміг запропонувати якогось конкретного плану виходу із суспільної кризи, окрім ще більшого загострення терору.  Але цього разу список ворогів народу вже істотно вичерпався, що змусило його закликати арештовувати і знищувати наступних «ворогів революції» - своїх недавніх соратників, радикальних якобінців. А ще більш радикальний Сен-Жюст сказав: «Ми повинні карати не тільки ворогів, але й байдужих, всіх, хто пасивно ставиться до республіки і нічого для неї не робить». З цього моменту революція стала пожирати своїх дітей. Робесп’єр та його революційні соратники закінчили життя на гільйотині, криваве коло замкнулося.

За час Великої французької революції коло «ворогів народу/нації/республіки/
революції», яких треба було неодмінно знищити, значно розширилося. Кожен місяць революції додавав до цього списку нові й нові категорії громадян. З моменту, коли Робесп’єр побачив загрозу для республіканців у наступі прусських та австрійських військ і в активізації роялістів у середині Франції, до ворогів народу додалися: рештки роялістів, ті, хто переховував змовників і аристократів, наклепники на «справжніх патріотів», шкідники, що перешкоджали постачанню продовольства в революційний Париж, ті, що зловживали революційними законами і особливо ті, що сприяли занепадові революційного духу, хто намагався повести революцію «хибним» шляхом. Керуючись революційною логікою, революційний трибунал в Парижі виносив по 50 смертних вироків на день. Спочатку це були роялісти, потім запідозрені в симпатіях до них, наступними виявилися недостатньо революційні громадяни (пасивні), а завершився цей кривавий похід стратою самих лідерів революції.

 

«Червоний терор» заради класової справедливості

Лідери партії більшовиків завжди захоплювалися якобінським терором та багато в чому наслідували його. Відразу по захопленню влади в Росії партія більшовиків була змушена не тільки взятися за боротьбу з класовим ворогом, щоб досягнути революційної мети – встановлення диктатури пролетаріату, але й розгорнула справжні фронтові дії проти недавніх соратників. Ворогами революції оголошувалися всі, хто мав відмінний від ленінського погляд на розвиток подій в Росії. Приводом для початку масованого «червоного терору» послужив заколот лівих есерів та пізніше замах на вождя пролетарської революції Володимира Леніна. Більшовики значно розширили категорії ворогів народу порівняно навіть із якобінцями. Тепер людей розстрілювали лише за підозрою в приналежності до якоїсь іншої сили. В.Ленін писав: «Що більшу кількість представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії вдасться з цього приводу розстріляти – то краще».  Автоматично до ворогів народу зараховувалися всі учасники білогвардійського руху, буржуазія, духовенство, всі, хто міг вчинити хоч якусь протидію диктатурі більшовиків.

Також розкуркулення і колективізація спричинилися до появи кількасот тисяч нових ворогів народу, до них додалися жертви внутрішньопартійних чисток. Сталін зрозумів, що він не зможе зберегти диктатуру однієї партії без масового і всеохопного терору. До конституції 1936 року було запроваджено окреме положення: «Особи, що замахнулися на суспільну, соціалістичну власність, є ворогами народу». Настав час тотального терору, який увійшов в історію під назвою «єжовщина» (1936-1938). Тільки в 1937 році було розстріляно понад 800 тис. осіб із формулюванням «вороги народу». Колегії суддів замінили «трійки», а час від початку слідства і до вироку суду скоротився до 24-х годин. До всіх парторганізацій доводилася рознарядка і ліміти щодо виявлення в їхньому середовищі ворогів народу. З’явилися нові категорії людей: «діти ворогів народу» і «герої-викривачі ворогів народу». Країну охопив масовий психоз. В сталінському СРСР ворогів знаходили і серед вчених і серед лікарів і навіть серед антифашистів. За іронією долі, останнім страченим ворогом народу в СРСР став сам Лаврентій Берія, розстріляний 23 грудня 1953 року.

 

Нацистська репресивна машина. Всеохопний ідеологічний терор

Міжвоєнний період ХХ ст. характеризується встановленням ідеологічних диктатур. В повоєнній Німеччині на передній план вийшла ідеологія Націонал-соціалістичної робітничої партії. Німецькі нацисти вбачали ворогів Німеччини в комуністах, соціал-демократах та євреях. Прийнятий в лютому 1933 року декрет «Про захист німецького народу» заборонив опозиційну пресу, скасував свободу публічних виступів. А 14 липня того ж року були заборонені всі, окрім нацистської, партії. Після розправи над ворогами НСДАП прийшла черга на її революційну ліворадикальну групу - «Штурмові загони» СА. Командир цих загонів Ернст Рьом сподівався на здійснення другої, соціалістичної за змістом революції, але поплатився життям. Нацисти ненавиділи лібералізм.

Через масові арешти всі німецькі тюрми були переповнені, тоді для вирішення проблеми були створені концентраційні табори – справжні фабрики смерті. Через кілька років націонал-соціалісти поширили цю людиноненависницьку систему майже на весь європейський континент.

 

Український тоталітаризм

Мода на фашизм та націонал-соціалізм охопила в міжвоєнний час майже всю Європу. Не оминула вона й середовища українських націоналістів. Українська військова організація, а пізніше Організація українських націоналістів не приховували симпатій до італійського фашизму: він пасував їм і в соціальній частині доктрини, і в національній. Було створено розгалужену мережу підпільних організацій по всій Європі, членами якої були в основному молоді люди, неймовірно розчаровані поразкою в державно-самостійницьких змаганнях. Всю провину за поразку вони покладали на старше покоління, яке сповідувало парламентарні та легітимні методи боротьби за державну незалежність. Своєю новою тактикою молоді вибрали революційний терор. З притаманною для молоді запеклістю, вони бачили в кожному, хто хотів мирно жити і працювати, зрадника національних інтересів і колаборанта. До виявлених «ворогів» вони застосовували єдиний аргумент – вбивство. Взагалі, ОУН ставила перед собою мету підняти українців на всезагальну національну революцію. А для цього потрібно було нікого не лишати в спокої.

Акти індивідуального терору стосувалися не тільки польських державних діячів, але й переконаних українських патріотів, які мали необережність не підтримати революційну тактику ОУН. Історія знову повторилася, цього разу в українському виконанні, оскільки члени ОУН почали знищувати один одного. Розколовшись на революційну групу С.Бандери і більш помірковану А.Мельника, члени цієї організації розпочинають взаємне винищення. Наступна хвиля терору з боку СБ ОУН прокотилася вже в післявоєнний час.  Вона спрямовувалася проти радянських чиновників та партфункціонерів, а також місцевих «колаборантів» . До зовнішніх ворогів додалися свої місцеві, яких СБ ОУН часто трактувала як ворогів української нації.

 

Вороги нації, сучасний контекст

Ми з вами армія, яка має тільки фронт. У нас немає нікого на флангах, нас ніхто не підбирає з тилу. Знаєте друзі, нестрашно, коли стріляють у груди… Страшно коли стріляють у спину. Тому, коли ми з вами підемо до перемоги, у нас в тилу не повинно бути ліберастів, толерастів, ідеологічної агентури ворога. Коли ми підемо у свій ідеологічний похід, в нашому тилу не повинно бути грицаків, андруховичів, мариновичів та іншої клістирної інтелігенції, яка називає борців за національну свободу «фашистами» та «нацистами», каже що ми не толерантні, надто різкі, недемократичні. Ми є такі, які ми є. «Свобода» така, як український народ, і вона буде його захищати.

З виступу Юрія Михальчишина 14 жовтня під час Маршу УПА в Києві.

Сучасне українське суспільство не має, на жаль, організаційно оформленої ліберальної політичної сили. Так само важко дошукатися людини з послідовними ліберальними переконаннями серед відомих українських політичних діячів. Також сучасне українське суспільство не відзначається особливою толерантністю поглядів. Соціологічні дослідження вперто засвідчують високий рівень ксенофобії серед українців. Тоді чому очільники ВО „Свобода” повторюють як мантру тезу про шкідливість «ліберастів» та «толерастів»?

Відповідей на це запитання може бути кілька. По-перше: ліберальна система – це перш за все плюралізм ідей. Ліберальна система – це рівні шанси і рівні можливості, це відсутність національного ексклюзивізму. Лібералізм – це недоторканість приватної власності, приватного життя, свобода особистості. Лібералізм – це громадянське суспільство. В ліберальному суспільстві не можливе монопольне панування однієї ідеології. По-друге: лібералізм – це примат толерантності в суспільстві.

Напевно, саме через ці чинники лібералізм є таким ненависним для партій з тоталітарною ідеологією. Толерантне співжиття в суспільстві не можливе, якщо пробувати практикувати етнічний націоналізм та релігійний ексклюзивізм. Членам ВО «Свобода» не треба міжнаціональної гармонії в сучасному українському суспільстві, їм потрібне законодавче закріплення кровної ексклюзивності українців, саме тому вони вимагають особливих преференцій для «титульної» нації або для якоїсь канонічної конфесії. Вони вдаються до сакралізації ефемерних «національних» цінностей і хочуть нав’язати їх усім без винятку членам суспільства. Хто ж не підтримує такої програми розвитку України, той ворог нації – «лібераст» і «толераст».

Для чого сучасним політичним партіям вносити смуту і розкол в суспільство? Більш за все, напевно, тому, що партійці з ВО «Свобода» не мають реально чого запропонувати сучасному суспільству і вкотре намагаються відволікти увагу від нагальних проблем, втягуючи людей в дискусію довкола застарілих і, як показала історія, шкідливих ідеологічних доктрин. Пошук ворогів, які нібито заважають «Свободі» реалізувати її задуми, є першим сигналом того, що вона вичерпала свій арсенал ідеологічних кліше, а час виборів невпинно наближається. Отже, треба буде представити реальні плоди своєї діяльності. Саме тому треба знайти винуватців провалу власної політики. Зараз вони намагаються перекласти провину на «ліберастів» і «толерастів». Хто наступний у списку ворогів? Логіка історичних подій підказує, що наступними будуть окремі радикальні лідери ВО „Свобода”, за умови, що вони є справжніми, а не вдаваними націоналістами-революціонерами.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 225

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Роно 4 листопада 2011, 05:18

    Якщо це друзі, то ліпше мати ворогів. Син Шухевича здав тата НКВД, він і після цього дуже активно працював на на них. Львівське НКВД пів року розгрібало доноси Юрка, так само на НКВД працював Кук, з його доносів повісили 180 упівців, батько "гаранта" Юшенка стукав НКВД, завдяки чому не родився майбутьній "пасічник" у Воркуті.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • львівянин 4 листопада 2011, 00:26

    Гість - а вам не здається "шановний" що ви звичайний хам, точніше звичайний pагуль, який дозволяє собі тикати незнайомі людині ?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Львівянин 4 листопада 2011, 00:22

    "він отримував бандерівські гроші", "гроші, які припинили б спонсорувати для УКУ заокеанські бандерівці". - Paretto я пpосто плакав... від сміху, особливо від виpазу "заокеанські бандерівці" - як колись казали "не всіх дуpних війна забpала". Ще тільки не вистачає такого пеpла як "укpаїнсько-німецькі націоналісти" - в якому ви столітті живете чоловіче ?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук