«Діти моторол і гіві» в українських університетах

«Діти моторол і гіві будуть вчитися в наших університетах, замість дітей героїв, які захищають Україну на сході», «Зеленський легалізує документи ОРДЛО», «Ми запускаємо троянського коня в наші виші», «Дітей вбивць українців вчитимуться в наших ВНЗ замість наших дітей»… Це ще далеко не найдошкульніші реакції в соцмережах людей, котрі позиціонують себе як українські патріоти, на ухвалення Верховною Радою законопроєкту «Про внесення змін до Закону України “Про вищу освіту” щодо особливостей вступу до закладів вищої освіти осіб з тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Донецької та Луганської областей» (№ 3734).

Документ українські депутати ухвалили 3 липня фактично конституційною більшістю – 310 голосів «за». Підготував його і передав до парламенту Офіс президента України.

Головним опонентом законопроєкту у Верховній Раді виступила фракція Петра Порошенка «Європейська Солідарність». Її члени навіть спробували, блокуючи трибуну, зірвати голосування, але це їм не вдалося.

До речі, наведені вище цитати зі соцмереж, а також схожі висловлювання належать головно перам/пальцям/клавіатурі членів і членкинь «ЄС», а також їхніх симпатиків. Полум’яний виступ у фейсбуці депутатки Ірини Фріз наше видання раніше аналізувало. Уже було сказано, що абсолютно нелогічно, а то й маніпулятивно заявляти, що тільки тепер, завдяки закону № 3734 донбаські сепаратисти та їхні діти зможуть потрапити до чистих справою та помислами українських університетів. Адже насправді така легітимна можливість у них існувала ще з 2016 року, згідно зі законом, ухваленим ВРУ попереднього скликання й підписаним Петром Порошенком. Причому йдеться про можливість вступу до вишу без ЗНО. А можливість для потрапляння абітурієнтів з тимчасово окупованих територій до університетів на контрольованій Києвом території на загальних підставах (тобто зі складеним ЗНО) взагалі не зникала навіть на тлі воєнних дій.

З певною поміркованістю щодо документа висловився лише один депутат-«євросолідарник» Микола Княжицький. Оскільки саме в його пості лунає відносно конструктивна критика, а емоції, хоч і присутні, але не привалюють, то зацитуємо деякі місця з нього.

Наприклад: «Держава має їх (дітей з ТОТ, – ред.) запросити, надати матеріальну підтримку, забезпечити безкоштовними курсами з української мови, підготувати до ЗНО і у разі необхідності надати стипендію на навчання. А не просто визнати їхні дипломи з ЛНР і ДНР і зарахувати у найпрестижніші українські ВНЗ навіть, якщо вчитися вони не готові, мову не знають, підготовки не мають. Ще й створили можливість під їхнім виглядом вступити у ВНЗ купі аферистів з купленими довідками “ЛНР” якоїсь!».

Спробуємо подискутувати з Княжицьким. Для цього залучимо до розмови депутатку, котра є його опоненткою саме в питанні цього законопроєкту – Наталку Піпу з фракції «Голосу», що фактично в повному складі проголосувала за документ. Варто також зазначити, що наша співрозмовниця є секретаркою Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій. Тож кому, як не їй, бути компетентною в окресленому питанні.

Отже, питання перше: чи дійсно запропоновані Офісом президента зміни передбачають визнання дипломів «ЛНР» і «ДНР»? У коментарі для Zaxid.net пані Наталка запевняє, що в означеному законопроєкті не згадано жодним словом про якісь зміни в процесі подання документів. Тобто діє все той же наказ Міністерства освіти № 365 від 15.03.2019, згідно з яким «будь-які документи про освіту, видані у населених пунктах, що розташовані на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, є недійсними».

В Україні вже кілька років діє розроблена Міністерством освіти і науки процедура «проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року». Усе це передбачено ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». І кожен, хто хоч поверхово поцікавився цією проблемою, міг би знайти для себе всі відповіді на складні питання. Тому трохи дивує, що депутати, котрі вже кілька років засідають у стінах ВРУ, цього не знають. Хоча, зрештою, не дивує.

Йдемо далі. Отже Княжицький картає чинну владу, що вона нібито не надає підтримки з підготовки абітурієнтам з ТОТ для вступу. Але хвильку, саме зазначені зміни й передбачають нарешті таку підготовку. Звернімо увагу на запроваджуване законопроєктом нововведення:

«Для осіб, місцем проживання яких є тимчасово окупована територія окремих районів Донецької та Луганської областей, територія населених пунктів на лінії зіткнення, тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, за їх бажанням забезпечується безоплатне навчання зі стипендіальним забезпеченням на підготовчих курсах закладів вищої освіти тривалістю до одного року з наступним вступом до закладів вищої освіти як внутрішньо переміщених осіб у порядку, визначеному Умовами прийому на навчання для здобуття вищої освіти».

Що це, як не власне така підтримка? Так що здавалося б, критики мали б бути вдоволені. Але ні, противники закону накинулися й на цей пункт, мовляв, як це так, ми повинні зі своєї кишені оплачувати навчання «дітей моторол і гіві»? Та ніколи. І тут вже я й не знаю, яких, холєра, аргументів їм ще треба. Хоча насправді знаю, проте не впевнений, що вони будуть акцептовані адресатами. Та все ж наведу.

Наприклад, мій досвід контактів з особами, котрі були змушені полишити свої помешкання на Донеччині, Луганщині та в Криму й перебратися до неокупованої частини України, поки що винятково позитивний. Дончани й луганчани, котрі перебралися до Києва і з котрими мені довелося спілкуватися, склали про себе якнайкраще враження, особливо щодо їхнього патріотизму. Свою любов до України вони так загартували в щоденному протистоянні з превалюючою тамтешньою ватою, що нині дадуть серйозної фори будь-якому львівському націоналістові. Бо патріотизм їхній не показний, не кон’юнктурний, а справжній, виплеканий.

Те саме мало б стосуватися й абітурієнтів з ТОТ, котрі, наражаючи себе на безліч ризиків з боку проросійських бойовиків, цільово йдуть студіювати не до незрозумілих вишів на окупованій території, не до російських університетів, а до України.

Звісно, можуть бути й негативні винятки. Останнім часом у соцмережах постять ролики з випускниками харківського Університету цивільного захисту України, котрі, здобувши дипломи й навики пожежників за кошти українських платників податків, повернулися до рідного, але окупованого Луганська, аби «служити республіці». Ну що ж, і таке може траплятися. Але тут варто враховувати специфіку фаху й бажання випускників повернутися додому. Зрештою, можна мислити позитивно: хай захистять луганські будівлі від вогню, допоки місто не повернеться до України.

Свого часу, ще до війни з Росією, письменник Юрій Андрухович, а за ним і Василь Шкляр висловили досить зухвалу тезу про те, щоб дати мешканцям Донбасу провести референдум, де б вони самі висловилися щодо того, з ким вони хочуть бути: з Україною чи з Росією. Це б, своєю чергою, нарешті поклало край цим шкідливим дискусіям, які розривають державу. Пам’ятаєте, на яке шалене шельмування наразилися ці два літератори за свою пропозицію. Називали їх і зрадниками, і сепаратистами, і служками Москви.

Я не хочу зараз аналізувати, наскільки слушними були тези Андруховича і Шкляра, наскільки вони мали рацію, наскільки це могло запобігти ситуації «російської весни» 2014 року. Хочу лише нагадати, що дуже багато полум’яних критиків цієї тези нині з неменшим завзяттям критикують зміни до Закону України «Про вищу освіту». От тут дійсно пасує той затяганий анекдот про труси і хрестик.

Бо якщо ми націлилися на деокупацію ТОТ, то перше, що ми повинні зробити: виграти боротьбу за серця та уми тамтешніх мешканців, а передовсім – молоді. Якщо ж ми змирилися з думкою про придністровський варіант, з тим, що Росія і не думає віддавати ці території Росії, що ці псевдореспубліки всерйоз і надовго, то невже це значить, що слід відмовитися й від осіб студентського віку, щодо котрих існує шанс перетягнути їх на свій бік? Аж ніяк.

Знову ж з власного досвіду знаю, скількох журналістів з Луганщини й Донеччини вдалося витягнути з-за лінії розмежування і нині вони вірою та правдою служать Україні. Працюють дуже фахово, особливо в царині аналітики про ТОТ, оскільки дуже добре обізнані з тамтешніми реаліями. То чому б не дати такий же шанс студентам звідтіля продемонструвати свою корисність для України?

У чому можна погодитися з критиками законопроєкту? Погодитися з тим, що документ презентовано не зовсім вчасно, він доволі «сирий», не до кінця продуманий. Та ще й запроваджувати зміни покладено на нового очільника Міністерства освіти й науки, щодо якого існує чимало застережень і сумнівів. Дійсно, Сергій Шкарлет – не та людина, що заслуговує на загальну довіру. Доволі підозрілими є його політичні преференції, ще підозрілішим є його науковий доробок. Навіть фінансову нечистоплотність йому закидають у часи, коли він був ректором Чернігівського університету. Особливо його дискредитує зв'язок з Дмитром Табачником та дифірамби, які свого часу він виспівував Вікторові Януковичу.

Так, щодо особи тимчасового виконувача обов’язків міністра освіти існує чимало питань. Але тема цієї статті не стосується його, йдеться про доцільність ухвалення законопроєкту № 3734. Невже й дійсно варто було поспішати з його ухваленням? Із цим питанням знову ж звертаюся до Наталки Піпи, бо вона ж голосувала за документ.

«Існувала важлива причина ухвалення такого законопроєкту саме зараз. Адже цього року 1100 дітей з ТОТ записались на ЗНО з математики, яке, як ми знаємо, відбулося 25 червня. Проте їх бойовики не випустили. Діти добу простояли на смузі розмежування. А день складання ЗНО – лише один в році. Тому й виникла причина оперативно ухвалювати законопроєкт», – розповіла депутатка від «Голосу».

Нагадаємо у двох словах, яка була ситуація до ухвалення законопроєкту. Для абітурієнтів з ТОТ існували дві можливості. Перша: здати разом з дітьми з неокупованої України всі тести ЗНО і вступати до вишів на загальних підставах, тобто без жодних обмежень. Друга: скористатися послугами освітніх центрів «Крим-Україна» та «Донбас-Україна», які створені за обмеженої кількості університетів, до яких можна вступити за спрощеною процедурою. Що значить спрощена процедура, пояснено на сайті Міністерства з питань реінтеграції: «Такі вступники мають складати два іспити державної підсумкової атестації: українську мову та історію України, а також один вступний іспит, який встановлює заклад вищої освіти. Для вступу на спеціальності, для яких передбачено проведення творчого конкурсу, замість вступного іспиту проводиться творчий конкурс». Тобто крики в соцмережах, що абітурієнти з ТОТ вступають на бюджетні місця у вишах без жодного конкурсу, не мають жодних підстав.

Просто розширився список університетів, куди дітям з ТОТ можна вступати за спрощеною процедурою. Адже можливості вступити в бажані виші на загальних підставах, тобто через ЗНО, їх позбавили проросійські бойовики.

Тепер спробуймо відповісти на закид щодо того, що «діти сепаратистів забирають місця у дітей патріотів». «Університет подає заяву на кількість місць, це може бути від 0% до 20%, але не більше. 0% теж може бути. В Україні 61 тисяча бюджетних місць, з них 2500 місць для людей з ТОТ, тобто близько 4%. Загалом в Україні 212 державних ЗВО. Отже згрубша 300 вступників у кожному ЗВО отримає бюджетне місце. З них 12 дітей з ТОТ на один заклад» – ось таку статистику навела Наталка Піпа. Тобто навіть суто теоретично жодного превалювання «дітей сепаратистів» у вишах не могло б бути.

Тож якщо уважно прочитати законопроєкт, розібратися в усіх нюансах, то можна зробити єдиний висновок: усі ці баталії в соцмережах навколо нього – це не більше, ніж міжпартійна боротьба напередодні чергових виборів. Якщо в неї потрапляє чимало «корисних ідіотів», то це винятково їхні проблеми.