Глиняни – одне з найменших за площею міст (5,45 км2), однак воно у почесному списку історичних населених пунктів України. Археологічні дослідження міста сягають найдавнішої епохи – палеоліту, а перша письмова згадка про Глиняни фіксується 1379 роком. Місто найбільш відоме завдяки своїм килимам, які ткали майже у кожній хаті.
Століття тому біля Глинян археологи виявили стоянку давніх мисливців (приблизно 18 тис. років тому) і їхні кремінні знаряддя праці – різці, скребачки, рештки кісток мамонта. Біля цього місця неподалік згодом відкрили цегельню. Власне, поклади глини дали можливість розвиватися гончарству, а у промислову епоху – і цегельному заводу, а також дали назву самому місту. З глини місцеві мешканці будували хати і ліпили посуд.
Глиняни були оборонним та торгівельним містом Галицько-Волинського князівства. Неподалік пролягали торгові шляхи, зокрема відомий Королівський шлях (Via Regia) та Чорний шлях. Останній так називали через часті напади орди. Фонд розвитку Глинян зазначає, з 1506 по 1512 роки татари спустошували Глиняни близько 96 разів. Для оборони на початку XVI ст. місто оточили валами з дерев’яними укріпленнями і ровом. А 1603 року там збудували дерев’яно-земляний замок.
Про те, що місто було відомим і вагомим, свідчать два топоніми у Львові – Глинянська брама біля монастиря бернардинів і Тракт Глинянський, який веде у напрямку містечка.
Монети з Глинянського скарбу (фото з книжки Котляра)
У часи Речі Посполитої Глиняни були місцем збору королівського війська перед походами. У 1964 році у діброві знайшли скарб з 1500 польськими та литовськими монетами, схованими у горщики. Найстаріша монета з Глинянського скарбу датується 1558 роком, наймолодша – 1647, пише Микола Котляр у книжці «Шукачі й дослідники скарбів». Також там були різноманітні речі зі срібла: уламки жіночих прикрас, пряжки, срібні ґудзики, персні, серед яких один чоловічий з печаткою.
Ткацькі вестати у кожній хаті
У Глинянах були млини, пивоварні, розвивалась торгівля і ремесла. Та найбільшої слави Глинянам принесло ткацтво. Ще в середині ХІХ століття місто славилося своїми коноплями, з яких робили «валові полотна» і експортували.
«Упродовж ХVІІ-ХІХ ст. у місті налічувалось понад 500 ткачів. Полотно, вироблене в Глинянах, вивозили до Ґданська. А згодом місцеві ткачі почали спеціалізуватись на знаменитих глинянських килимах, скатертинах, рушниках. 1886 року у місті організували художньо-промислове "Ткацьке товариство", а при ньому – ткацьку школу», – розповіли у міськраді Глинян.
Ткацькі верстати, які свого часу були майже в кожній глинянській хаті (фото ZAXID.NET)
Товариство заснував місцевий священик УГКЦ Филимон Решетилович, а діяльність виробництва підтримувала «Руська каса», яку теж перед тим створив парох. Спершу продукували рушники, хустки, скатертини, штори. А коли не витримали конкуренції з дешевим фабричним товаром з Лодзі, зосередились на килимах.
У 1920 році занепалу після Першої світової війни фабрику купив Михайло Хамула і відновив виробництво килимів. Першу продукцію він продав віденському купцеві, що сприяло рекламі. Згодом фабрика вже мала свої крамниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станиславові, Тернополі, Львові. Михайло Хамула запрошував до співпраці талановитих художників, які напрацьовували ескізи малюнків. Серед них були Павло Ковжун, Олена Кульчицька. Килими з Глинян експонували на світових виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку, їх відзначали золотими медалями.
«Моє підприємство килимів, даючи працю і змогу заробітку українському населенню, надало велику економічну допомогу як малоземельному українському селянству, так і українській інтелігенції, котра через утиски польського уряду ніде не могла знайти праці», – писав Михайло Хамула у книзі спогадів. На його підприємстві 1939 року працювало 500 ткаль і 38 офісних працівників.
Килим «Пава» Павла Ковжуна – зразок українського модерну
До Другої світової тривав і творчий розвиток фабрики, й її участь у міжнародних виставках. Радянська буденність уніфікувала і спростила взори килимів. Згодом виробництво взагалі зупинилось. Зараз на місці колишньої фабрики працює музей ткацтва та килимарства, проводять майстер-класи та екскурсії. Навчально-виробничий комплекс «Мозаїка» створений за грант ЄС, в ньому відтворюють древнє ремесло та традиції. А мистецтво виготовлення глинянського візерункового текстилю 2021 року внесли до нематеріальної культурної спадщини України.
Що подивитись у Глинянах?
У самому НВК «Мозаїка» можна дізнатись історію місцевого ткацтва, побачити килим, який обміняли на хліб в часи голоду, а також ще один, який врятував місцевого мешканця від арешту. Окрім того, містечко має свої пам’ятки.
Дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці збудували 1749 року на місці попередниці. Часто її датують XV ст., коли церква на цьому місці вже стояла. У місті існує легенда про самовідновлення старого запрестольного розп’яття. Його вважають чудодійним, тож місце є паломницьким. Варто зазначити, що ця церква у радянський час була музеєм, її дах був покритий бляхою. Це один з дуже небагатьох хороших прикладів, коли на давній дерев’яній церкві відновили автентичне ґонтове покриття.
Церква Успіння Богородиці (фото ZAXID.NET)
У місті є ще три сакральні споруди XIX ст. – костел Святого Духа, церква Праведної Анни ПЦУ, церква Святого Миколая УГКЦ. В останній зберігають чудодійну ікону з дерев’яної церкви.
Чудодійна ікона розп’яття (фото ZAXID.NET)
Фонд розвитку Глинян напрацював туристично-краєзнавчий проект «Скарби Глинян» з елементами квесту. Під час маршруту учасникам показують татарський міст (фосу), місце палеонтологічної стоянки біля цегольні, історичні криниці, парк, Калічу гору та інші локації, з якими пов’язані міські легенди.
Більше пам’яток – у рубриці «Краєзнавство»
Ми використовуємо