Казкове дитинство

В українському суспільстві побутує думка, що комп’ютери і телевізор – це зле, а книги – неодмінно добре. Але книга може як лікувати, так і руйнувати. Тому дитячі письменники повинні бути особливо відповідальними перед своїми маленькими читачами за те, що пишуть.

«Ксена»-вбивця

Моя приятелька якось розповіла, що під час традиційного вечірнього прочитання книжки її семирічний син заховався під ковдру і попросив далі не читати, бо йому страшно. Якраз у той час мама читала дитині книжку Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі». Там йдеться про сім'ю, яка вирушила на пошуки давньої козацької шаблі, щоб врятувати її, і у цій благородній справі сімейству усіляко перешкоджають чорти. Саме живописної сцени про чортячий бенкет, на який випадково потрапила дівчинка з цієї сім'ї, й злякалася дитина.

Ця ситуація - лише приклад, адже книг про різноманітних мумій, кровожерливих піратів, злих чарівників та інших персонажів, яких дитина, що ще не надто розрізняє вигадку і правду, може злякатись, вистарчає.

 «Письменник, як лікар, повинен керуватися принципом: якщо не можеш допомогти, то принаймні не зашкодь, - наголосила Зірка Мензатюк, письменниця, ситуація з книгою якої описана вище, у розмові із журналістом ZAXID.NET. - Бо світ дитини дуже беззахисний. Дитяча книжка повинна бути як розкрита долоня, яка захищає цю свічечку від холодного вітру, не дає погаснути душевному світлу, яке горить в дитині, цій чистоті, вберегти її».

Тому, на думку письменниці, у дитячій літературі недопустимі ті речі, які фігурують у дорослій. Остання, за її словами, усе більше скидається на «літературу для мух».

«У нас багато книг для тих, хто любить гидке, бридке, - вважає літераторка. -  Напевно є потреба у цьому, хай вона буде, але насамперед література мала б бути світлоносною. Що стосується дитячої літератури, то усіляка бридота там узагалі неприйнятна. Але є ще й інша біда - порожнеча. Іноді книжки «гуркотять порожняком». Навіть якщо сюжет цікавий, що з того, якщо він нічим дитину не збагатить. Світ дитини дуже складний і на неї звалюється дуже багато проблем. Їй треба адаптуватись, увійти в суспільство, навчитись будувати свої стосунки з друзями, батьками, вчителями. У неї виникають конфлікти і дитина це переживає дуже боляче, вона не вміє уладнати ці стосунки. І книжка мала б цьому навчити».

Що стосується «Таємниці козацької шаблі», то, на думку письменниці, її твір є повчальним і корисним дітям, оскільки вчить їх, як переживати невдачі, поборювати перешкоди, а також знайомить із українськими замками і фортецями, а не вигаданими палацами. 

Психологи ж кажуть, що історія, описана у тій чи іншій книжці, справді здатна викликати у дитини різноманітні страхи, проте їх подолати значно легше, аніж страх, зумовлений переглядом фільму чи мультфільму. Річ у тім, що книжка не дає дитині готової «картинки», а дозволяє самій фантазувати, відтак, навіть страшні герої набувають рис, які легше прийняти і «переварити».

«Коли ми дитині розказуємо казку, «кіно» утворюється в її фантазії, підіймаючи власний опрацьований досвід, з яким людина дала вже собі раду, тому він уже не такий страшний, - розповіла ZAXID.NET віце-президент Асоціації практичних психологів Галина Католик. - Якщо ж ми дивимося фільм, нам свої фантазії нав'язують дорослі дядьки, які мали свій досвід і не завжди він був конструктивним. Через фільми вони опрацьовують свої страхи, і для них це плюс, бо таким чином вони компенсують їх. Що робиться з дітьми, які цього досвіду не мали? Для них уся ця інформація травматична. У мене на прийомі була кількарічна дівчинка, яка перший приступ епілепсії мала під час перегляду фільму «Ксена». Для неї це був перший жахливий фільм про жінку не матір, а вбивцю».

Покоління радянських казок

Людина починається з казки. Ці оповіді дитинства мають вплив на формування особистості дитини. Тому головним правилом будь-якої казкової історії повинна бути перемога добра над злом.

«У казці є дуже важливим не те, який у неї сценарій у процесі боротьби добра і зла, а те, чим він закінчується, - зазначила Галина Католик. - Добро завжди повинно перемагати зло, і завжди має бути перспектива для розвитку. На повірку зараз я починаю зустрічати дуже багато сценаріїв, які закінчуються загибеллю головних героїв, чи сценарієм, де перемагає зло. Часто чую від сценаристів чи режисерів, що завжди так було і треба показувати правду, бо не завжди добро перемагає. Але це є сценарій, який ми закладаємо нашим дітям. Якщо у них не буде віри, що добро переможе, то в результаті цивілізація просто згине. Бо існує так зване колективне несвідоме, і воно формується у головах кожного з нас. Діти є на передовій цього колективного несвідомого і його дзеркалом. Уявіть собі, що у кожну клітинку того утворення, що називається нація чи цивілізація, закладається сценарій, що добро переможене. А значить - життя нема, бо добро завжди ідентифікується з життям і розвитком. До чого доведе це колективне несвідоме націю чи цивілізацію? До загибелі, хочемо ми цього чи ні».

Психолог каже, що саме з казок йде «трагедія радянської людини», зокрема тих людей, які зараз кермують країною. Дослідивши шкільну художню літературу радянського часу, психолог помітила, що практично кожен твір у російській й українській літературі, який пропонували вивчати дітям, закінчувався негативом.

«Аж волосся стало дибки - кожен твір закінчувався деструкцією: починаючи з першого і закінчуючи десятим класом, - розповіла вона. - Отже, величезне покоління мало сформований сценарій того, що все, що існує, повинно згинути. Тому не треба дивуватись, що Радянський Союз таки згинув, бо сформувалося колективне несвідоме, яке було спрямоване на знищення. Ми подумали, що Україна щойно розвивається, і ми повинні дати дітям поштовх вперед, віру в майбутнє, в те, що вони можуть перемогти. І почали підбирати нові твори з тієї класики, яка у нас є, бо там є і одне, й інше, у всіх класиків були різні періоди життя. А що таке твір - це віддзеркалення стану самого письменника, його життєвого досвіду і переживань тут і тепер. Митець за допомогою творів буває компенсує свої деструктивні бажання. А у дітей на їх основі формується сценарій життя, цінності, і вони будуть відпрацьовувати той сценарій життя, який ми закладаємо. Адже щоб жити у світі, їм треба мати для цього «знаряддя».

Автентичні казки - найкращі

Хорошим «знаряддям» для створення і посилення потенціалу у дитини психолог вважає автентично українські казки, міфи та легенди. Саме на них радять виховувати дітей, щоб закласти їм «базу», принести досвід свого народу, напрацьований поколіннями. А ще краще, стверджують фахівці, коли дитина виростає на казках свого регіону.

«Ми усі несемо у собі досвід нашого роду, і наш архетип підкріплюється сценаріями, які допасовані до нашого архетипу, - каже Галина Католик. - Це казки, міфи, легенди, які складалися впродовж тисяч років. Ми повинні переживати ті страхи, в нас є така потреба, діти теж складають собі такі казки. Але ті, які не відповідають нашому архетипу, відсіваються і забуваються. А ті, які відповідають, передаються з вуст у вуста, з покоління у покоління і дають нам певні сценарії життя, якими ми будемо користуватися. Ми найкраще засвоюємо ті сценарії, які є автентичні нам. І краще взагалі не читати, а розповідати народні казки, адже розповідь засвоюється набагато краще».

Зрештою, на яких казках виховувати дітей, вирішувати батькам. Тим паче, вибір дитячих книг зараз просто величезний. Інша річ, що не усі вони є добрими, гарно перекладеними, не завше в них є чітке для дитини розуміння добра. Тому перед тим, як дати дитині читати книгу або ж самому читати її малюкові, фахівці радять спершу самому зрозуміти, чи справді те, що ми пропонуємо дитині, піде їй на користь.

Фото зі сайту www.hifinews.ru