Художник-патріот Осип Курилас. Зустріч із Андрієм Крижанівським

22 березня у кав’ярні «Штука» учасники Клубу шанувальників Галичини вели бесіду про Осипа Куриласа – одного із найбільш обдарованих представників галицького живопису початку ХХ століття, очільника художньої горстки Пресової кватири легіону Українських Січових Стрільців. Фахівцем, що розповів про життя і творчість митця, був Андрій Крижанівський – енергетик, нумізмат, упорядник та видавець монографії-альбому «Осип Курилас», що вийшла друком у Львові 2008-го року. Чудовим помічником у відтворенні духу часу січового стрілецтва у четверговий вечір стала Галина Гавриш – дружина пана Андрія, заслужена артистка України, солістка Львівського національного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької, яка виконала кілька пісень того періоду.

Осип Курилас народився у 1870 році в Щирці, містечку на Львівщині, у сім’ї освіченого, але вбогого дяка. Щоб якось порадити із дванадцятьма дітьми, батько, як пише Осип у своїх спогадах, віддав його «до дяківської бурси у Львові на паству й волю судьби, щоб син пішов його слідами і здобув собі фах із сяким-таким заробітком». Там виявились здібності хлопця до малювання, для розвитку яких настоятель бурси скерував його до реальної гімназії. Не маючи статків на навчання у ній більше, ніж п’ять років, юнак все-таки не схотів повертатись до дяківського фаху. Бідував Осип Курилас до 1886 року, поки не розпочав працювати за харчі у журналі «Русь», що редагувався отцем Бобровичем. Його праця була дуже доброю, і отець записав «16-річного юнака, у 1896 році на вечірні рисунки у школу мистецького промислу у Львові». Старанний, талановитий, доля була прихильною до нього: вечірні курси переросли в стипендію на навчання впродовж наступних трьох років. По закінченні школи залишається на розмаїті підробітки у Львові, хоч усім серцем прагнув продовжувати мистецьку освіту. Але коштів на це не було. Аж доки не зголосився після 16-річної мовчанки двоюрідний брат Михайло. Розгнівавшись на батька, що вислав його з дому до війська, після отриманого поранення осів у Хорватії, де нажив статку. Врешті наважившись на листа до тата, з відповіді довідався про здібності Осипа та його потребу фінансування освіти. Погодився заопікуватись навчанням хлопця у Краківській академії мистецтв, виділяючи щомісяця 40 гульденів. Документи Курилас склав у 1895 році, коли йому сповнилось 25.

Впродовж навчання у Краківській академії красних мистецтв Осип Курилас здобув 5 срібних медалей та 19 конкурсних нагород, був одним із найкращих студентів. Хоч навчання і захопило його, проте він не втрачав з-під уваги і подій у Львові, де у 1898 році було створене «Товариство для розвою руської штуки». Став членом цієї спільноти, а у 1900 році взяв участь у її Другій виставці. Після закінчення студій залишився у Кракові, малював картини, ілюстрації до книжок. У той час до 35-річчя творчої діяльності намалював найзнаменитіший портрет Миколи Лисенка та зробив різьблену раму для нього.

У 1906 році одружився. Його обраницею стала полька Валерія Скорхан. Але це не стало причиною для Осипа Куриласа, аби перекинутись у римо-католицизм та забути українську. Шлюб відбувся за греко-католицьким обрядом, а те, яким несуттєвим було мовне питання у подружніх стосунках, засвідчує листування: художник міг розпочинати українською, потім переходив на польську, а насамкінець знову повертався до рідної мови. Ходив і до церкви, і до костелу, насолоджуючись співом хорів та звуками оргáнів.

Два роки потому взявся малювати ілюстрації до підручника Миколи Аркаса «Історія України». Виконав портрети І. Котляревського, Т. Шевченка, українських гетьманів, проте через різку критику Михайла Грушевського якості поданого матеріалу друге видання вийшло у світ аж у 1912 році. У передвоєнний період багато і плідно працює: створює чудові малюнки для поштівок, малює картини із «монументальними образами сакрального змісту – властиво, і не канонічних ікон, а витворів мистецтва, з широким застосуванням народної орнаментики та етнографії», - пише у своїй монографії Андрій Крижанівський. Бере участь у виставках у Львові, Кракові, Познані.

Із початком Першої світової війни розпочалась національно-визвольна боротьба українців, завдяки тиску яких австрійський уряд створив у Галичині Легіон Українських Січових Стрільців. Щоб долучитись до справи, Осип Курилас у 1915 році зголошується до австрійського війська у Львові, звідки на запрошення М. Волошина переходить до лав усусів. Андрій Крижанівський розповідає: «Спілкуючись з романтично налаштованою патріотичною молоддю, сорокап’ятирічний О. Курилас переживав другу молодість. Його скерували до мистецької групи У.С.С., т.зв. «Пресової Кватири», головним завданням якої було підняти бойовий дух стрільців. У цьому своєрідному Парнасі доля і патріотизм об’єднали письменників Романа Купчинського, Осипа Назарука, Миколу Угрина-Безгрішного, Миколу Голубця, Антіна Лотоцького, Юрка Шкрумеляка; музикантів і композиторів Михайла Гайворонського, Антіна Баландюка, Левка Лепкого; художників Осипа Куриласа, Івана Іванця, Лева Ґеца, Осипа Сорохтея, Юліана Назарака; фотографів Теофіла Мойсейовича і Василя Оробця». У художній горстці Курилас був найдосвідченішим. Він був залучений до праці над усіма усусівськими виданнями, які готувались до широкого розповсюдження – календарями, листівками. Безцінними ілюстраціями тогочасних подій є його батальні картини, а також портрети старшин Українських Січових Стрільців. Розуміння духу часу, потреб січовиків і почуття гумору – ці риси склали ще одну грань таланту художника. Дружні шаржі, карикатури, іронічні малюнки у виданнях «Самохотник», «Бомба», «Тифусна Однодівка», «Самопал» були промовистішими та більш доречними у воєнний час, ніж словесні розважання. Восени 1918 року брав участь у львівській виставці УСС, яку відвідав Андрей Шептицький.

Карикатура «Мир людям»

На початку 1919 року Осип Курилас разом із дружиною, вслід за керівництвом ЗУНР, перебрався до Станіславова, де доручено йому було розробляти проекти січової шапки, одностроїв та відзнак. Продовжував малювати карикатури на політичні теми у новий «Республіканський Самохотник». Але політична боротьба українців за створення незалежної України зазнала поразки, Східна Галичина увійшла до новостворюваної польської держави, і у травні 50-річний художник повернувся до Львова.

«Від 1919 до 1939 року О. Курилас працював на викладацькій ниві: вів рисунок у мистецькій школі О. Новаківського, був заступником декана мистецького факультету Таємної Львівської Політехніки, а наприкінці вчителем рисунка в українській жіночій гімназії у Львові…». Надзвичайну художню майстерність та уяву виявив Осип Курилас ще й як іконописець. Новаторством у його полотнах релігійного змісту було використання «етнографічного надбання української культури та місцевих пейзажів». Його пензлю належить авторство численних образів та іконостасів на Львівщині, кількох у Польщі, Пн Америці.

Також окремої згадки заслуговують поштівки та книжкові ілюстрації, створені Осипом Куриласом. Розпочав малювати сюжетні листівки художник ще за часів Австро-Угорщини. Зображував і щоденну красу – природи, життя, і урочисту та радісну святковість Великодня і Різдва. У поштових картках було зроблено репродукції картин на січову тематику. Необхідність виховання громадян незалежної української держави породжувала потребу нових підручників, у т.ч. читанок та букварів, ілюструвати які взявся і Осип Курилас. Спершу малюючи кольорові картини, художник відчував розчарування переданням їх у чорно-сірій гамі друкованого формату. Тому з часом змінив техніку: малював пером однієї лінією із використанням штрихового тонування. Автор ілюстрацій новел Василя Стефаника, дитячих журналів видавництва «Світ дитини».

Після 1939 року у житті Осипа Куриласа поменшало світлих барв. На початку Другої світової війни львівське помешкання та майстерня, що знаходились по вулиці Лєона Сапєги, 87 (сучасна Степана Бандери), були зруйновані бомбою, йому довелось перебратись до Щирця. До того ж, тепер те, як і про що малювати, диктували партійні ставленики. Зауваги щодо голоногих доярок («у нас тепер і доярки в капронах ходять») чи корів із завеликим черевом та закороткими ногами мали на меті принизити і зацькувати корифея львівського живопису. Його картини вилучали з музейних збірок, мотивуючи тим, що вони є ідеологічно шкідливими. Замовляючи роботи в митця, після виконання знаходили зачіпку, щоб не приймати їх, натомість вимагали повернення державі усіх коштів, що були затрачені на матеріали. Гонорари затримували і не виплачували, пенсію скасували. У 1944 Осип Курилас повернувся, влада виділила йому приміщення під робітню поруч з помешканням на сучасній вулиці Ярослава Мудрого. Художник «освоював соцреалізм». Щоправда, у деяких роботах того періоду відчутний тонкий сарказм, «йдеться про свідомо гротескне відображення дійсності, гидливий осуд і повну зневагу О. Куриласа до того, що відбувалося у повоєнному Львові». Художник продовжує малювати ікони для церков, зубожілі замовники розраховувались з ним харчами. Впродовж грудня 1948 – травня 1949рр. виконав 30 ілюстрацій до нового видання українського «Букваря». У 1946 році, як засвідчує один із листів, у художника вмикали газ лише з 12 до 6 ранку. Тоді він і працював, тоді і готувалась їжа на наступний день. За рік до смерті давав уроки сусідському 15-річному юнакові за обіцяну на осінь тонну вугілля.

25 червня 1951 року Осип Курилас помер, похований на Личаківському цвинтарі. Рік потому було спалено 164 роботи його авторства, безцінні пам’ятки української історії, які вилучили у спецфонд, створений владою для експонатів, «що не мають музейного значення, і підлягають спаленню в присутності комісії, про що скласти відповідний акт».