Катажина Грохоля: Пам’ятники ставлять тим, кого критикували

Книги однієї з найвідоміших польських письменниць Катажини Грохолі продаються накладами у кількасот тисяч примірників. Проте така любов читачів не захищає літераторку від критики. Вона каже, що рецензенти до її книг здебільшого ставляться критично. Однак не звертає на це уваги. А на закиди про низькопробність масової літератури відповідає, що найтиражнішою книгою світу є Біблія. Про літературу, славу, друзів та власний погляд на жінок „емблема польської літератури” розповідала у ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.

- За той короткий час вашого перебування у Львові, ви встигли скласти враження про наше місто?

- Львів прекрасний. Хоча наразі мене ще нічого особливо не вразило. Я захоплена прекрасними будинками, балконами, порталами, прекрасною бруківкою, дуже симпатичними людьми. Хотіла б ще побувати тут у казино. Люблю в кожному новому місті відвідувати такі заклади, дивитись, що там робиться, які люди приходять, яка атмосфера. До слова, після відвідин казино у Москві пережила шок. Вхід туди коштував 50 доларів, а в Польщі коштує півдолара. Якби знала про це, то не пішла б. Після цього нас з колегою під готель відвіз прекрасний білий лімузин, такого у Польщі я ніколи не бачила. Але наступного дня наша перекладачка сказала, що це просто щастя, що ми нічого не виграли, бо тоді мене зараз могло б не бути у Львові. Але як би там не було, мене чомусь тягне до цієї розпусти.

- Чи знайомі ви з українською літературою, чи читали твори наших авторів?

- Я читала твір одного українського письменника, але це було три роки тому, і я вже не пригадую ані його імені, ані назви твору, бо маю кепську пам'ять на назви. Пам'ятаю лише, що була вражена кількістю нецензурних слів у цьому тексті. Та загалом мені прикро, що не знаю вашої літератури. Якби точно знала, коли вийшов польський переклад  з української, то купувала б. Але у Польщі така кількість книг, що якщо мені хтось пальцем не покаже, що це є письменник з України або Сербії, то я не зорієнтуюся.

- Ви змінили чимало професій. Працювали санітаркою, коректором, акторкою, керівником митного складу, консультантом в шлюбному бюро... Що спонукало вас почати писати книги?

- Я ціле життя писала. І різні професії мене не „відтягували" від цього, а навпаки -  тільки притягали до писання, бо не могла втриматися від того. Однак моїх творів ніхто не хотів друкувати. Тому мусила по-іншому заробляти на життя. Працювала консультантом, санітаркою... Вже навіть не пам'ятаю всього, що робила. Але тим самим просто мусила утримувати себе.

- Що змінилося, що ваші книги раптом надрукували і прийшов успіх?

- Коли мені виповнилося сорок років, моє життя в черговий раз змінилося. Я розлучилася з дуже недобрим чоловіком і залишилася без дому, без засобів для існування. Втратила все і тоді вирішила, по-перше, збудувати дім з нуля, по-друге, - написати книжку. І коли осмілилася показати її колезі, то він вирішив її видати. З того усе й почалося.

- А потім цю автобіографічну історію з розлученням і життям після нього ви описали в романі „Ніколи в житті"...

- Так. Адже мені навіть не треба було далеко іти й шукати таку жінку, яку описала. Там написано про ті пригоди, які  спіткали особисто мене або моїх приятельок. Мені здалося, що це так цікаво, що шукати щось нове і комбінувати нема сенсу. Мої пси, коти, сусіди описані так, як є насправді. Але коли моя героїня є на 100% мною, то я є нею лише на 10%.

- У цій книзі вашій героїні у важкий період в житті дуже багато допомагають друзі. Як ви трактуєте дружбу, чи вона для вас настільки ж важлива, чи друзі справді так виручають вас у важких ситуаціях?

- Дружба і любов - це дві речі, для яких взагалі варто жити. Бо хоча для щастя потрібні ще й гроші, воно точно не у них. Гроші не здійснюють нічого поза матеріальним. За них не купиш приязність, любові, здоров'я.

- Про вас кажуть, що ви не феміністка і відстоюєте традиційний розподіл ролей між чоловіками і жінками...

- Але я є феміністкою! Просто вважаю, що якщо жінка хоче бути на кухні, самореалізується там, то жоден феміністичний рух не має права змушувати її ставати доктором наук. Жінка в житті мусить робити дві речі: кохати і самореалізовуватись. Тоді щаслива вона, її діти і чоловік.

- З чого для вас починається написання книжки?

- Я мушу мати в голові її закінчення - останнє речення. Повинна бачити, як закінчиться та історія, яка ще не розпочалась. Потім, коли починаю писати, кінець може змінюватися. Але заздалегідь мушу знати усе про героя, мушу робити те, що він, бо не завжди я керую ним, буває, що він мною.

- Багато відомих письменників є „зв'язаними" контрактами з видавцями. Приміром, мусять видавати книги конвеєром - писати бодай одну в рік...

-  Я у певний момент життя також була так „зв'язана" і зрозуміла, що не вмію писати „під диктант". Звичайно, добре, якщо присутні видавничі умови, бо є свого роду батогом. Але я взагалі не можу бути „зв'язаною" і працювати під примусом. Це зле для мене і того, що я пишу. Проте зараз маю власне видавництво і опинилась у ще гіршій ситуації, бо сама собі є директором.

- Що видаєте у себе? Вибираючи авторів, орієнтуєтесь, передусім, на власні смаки?

- Це дуже важке запитання. Моє видавництво має ще одного співвласника. За два роки ми видавали різних авторів. Однак за той час у мене склалося враження, що є дуже мало таких авторів, за яких могла б стати цілим серцем. А загалом автори мого видавництва не є кращими чи гіршими, моя симпатія до того чи іншого письменника не залежить від того, видаються його книги у мене чи ні. Це, до речі, інколи дещо дратує співвласника видавництва. Бо якщо якась книга мені видається дуже гарною, але вона вийшла не у моєму видавництві, то я з легкою душею рекламую її на телебаченні. Хоча, може, маю зайнятись лише своїми книгами, а решту авторів залишити іншим...

- А які книжки ви читаєте?

- Коли у мене депресія, то із задоволенням сягаю по книги Нори Робертс. Це прекрасна американська письменниця-романістка. Але моєю найулюбленішою книжкою є „Майстер і Маргарита" Булгакова. Можливо, я навіть заздрю йому за те, що це він написав, а не я. Та загалом читаю, властиво, усе. Від біографії Сталіна до творів кримінального характеру. Можливо, не усе воно вартує того, щоб його читати, але я звикла до читання. Люблю цю справу.

- Вас називають „емблемою польської літератури", ваші книги б'ють рекорди продажів, за їх сюжетами знімають кіно...

- Так, слава є прихильною до мене. Ось, наприклад, я не мусила чекати п'ять годин на кордоні, коли їхала до Львова. Мала відповідного листа від генерала і мене пропустили поза чергою, затримавши при цьому весь рух на кордоні. Почувалася тоді як королева. А на базарі в містечку біля Варшави, де я мешкаю, одна пані продає мені яйця вдвічі дешевше, ніж вони коштують. Ото й усі вияви слави. Але усе решта без змін.

- А якісь негативні аспекти слави ви відчули?

- Я знаю, що в Інтернеті розміщено дуже багато різних неприємних речей, як і приємних, зрештою, але я того не читаю. У дуже поважних польських виданнях рецензії на мої книжки були дуже негативними. Якийсь пан присвятив цілий вечір, щоб написати п'ятисторінкову рецензію про те, що я є ідіоткою і пишу книги для ідіотів. Та я вважаю, що якщо він присвятив мені кілька годин свого часу, то щось його таки мало дуже заболіти у моїй книзі. Бо якщо я пишу щось настільки зле, як він каже, то навіщо тратити час на те, щоб це читати? Тому я не акцентую на цьому уваги, як на чомусь негативному. Просто одні мене люблять, інші - ні. До речі, негативні рецензії найчастіше пишуть чоловіки. Але як каже мій приятель-психотерапевт, я пишу книги, які повинні читати чоловіки, щоб знати, з чого складається жінка. Щодо критики, то дотримуюсь такого правила: слухай уважно, що говорять критики, бо вони скажуть тобі те, чого не скажуть друзі, але пам'ятай, що пам'ятники ставлять тим, кого критикували. Я пишу не для критиків, і вони не мають впливу на моє письмо і моє життя.

- А чи мають вплив на вашу літературу читачі, адже ви є для багатьох з них взірцем. Чи це вас якось обмежує?

- Так. Я є обережною у тому, що пишу. Якщо мене читає півмільйона людей, то мушу на це зважати, розумію, що на мені лежить відповідальність. Намагаюся, наприклад, не вживати нецензурних слів. Почуваюся відповідальною і намагаюся не займатись промоцією злих речей. Так само не створюю своїх героїв злими людьми. Вони мусять бути добрими. Адже світ і так є не дуже приязним місцем.

- Ви пишете так звану масову літературу, яку багато хто вважає низькопробною. Що відповідаєте на такі закиди у ваш бік?

- Відповідаю, що книгою, яка найкраще продається у світі і має найбільші наклади, є Біблія. Я б не хотіла оцінювати якість літератури через призму того, якими накладами вона продається. Намагаюся не оцінювати себе, так само, як не оцінюю інших. В Польщі є така тенденція, що коли хтось створює фільм і на його прем'єру збирається десять тисяч людей, тоді кажуть, що суспільство дурне і не зрозуміло його. Натомість якщо на фільм прийде три мільйони людей, то цей фільм вважається дурним і таким, що робиться під запити публіки. Я з цим не погоджуюсь. Вважаю, що речі, які продаються великими накладами, також можуть бути добрими.