Корупція – це новий тероризм

У Львові розпочався другий міжнародний безпековий форум, під час якого близько 40 експертів поділяться досвідом і знаннями у формуванні безпеки. Головна тема цьогорічного форуму – «Економіка війни чи війна економік».

Неформальним відкриттям форуму стала прочитана ввечері 24 жовтня лекція британського публіциста, аналітика Центру аналізу європейської політики СЕРА Едварда Лукаса, який відомий своїми публікаціями про російську політику, зокрема перекладеною в Україні книгою «Нова холодна війна».

ZAXID.NET подає повну розшифровку лекції Едварда Лукаса, в якій він говорить про можливість повторення фінансової кризи 2008 року, про «новий вид» тероризму та спільників української корупції на Заході.

***

Сьогодні ми будемо говорити про економіку. Я саме отримав ступінь з економіки в університеті, та все те, що я дізнався за ці кілька років в університеті, стало неактуальним.

Але у 1980-х роках була справжня війна економік – війна, що велася між капіталістичними та консервативними економіками, між Сходом та Заходом. Якщо говорити про Холодну війну, то ми переживали, що радянська система нас переможе, бо вони мали перший супутник, вони запустили першу людину в Космос. Усе це вони робили в рамках тоталітарної системи і могли так мобілізувати свої ресурси, як ми собі не могли б дозволити. І ми переживали. Насправді ЦРУ є чудовим індикатором: якщо ви хочете зрозуміти, що насправді відбувається, то знайдіть, що кажуть у ЦРУ, і беріть до уваги протилежне.

Ми перемогли у цій першій війні економік, що відбувалася під час Холодної війни, і перемогли на двох фронтах. Ми перемогли, оскільки наша система була привабливішою і ми забезпечували кращий добробут населенню. Завдяки цьому ми отримали базову економічну силу, що дала нам можливості робити те, чого не міг робити Радянський союз. Саме тому Михаїл Горбачов зрозумів, що йому потрібно реформувати систему, і як тільки він почав це робити, система почала розпадатися.

Потім прийшов 1991 рік і ми вже думали, що остаточно перемогли, оскільки наша система і наша демократія працювали, а їхня система – це нісенітниця. Френсіс Фукуяма назвав це «кінцем історії». Ми думали, що все буде добре, потрібно тільки далі заробляти гроші. І ми почувалися безпечно, були впевнені, що не матимемо серйозних проблем, якими варто перейматися у майбутньому.

Ми перемогли і думали, що все далі буде добре. Потрібно тільки заробляти гроші

Але це, звичайно, було хибним підходом. Ми сформували економічну систему, яка має серйозні проблеми, яка час від часу дає збій. І коли ця система дає збій, то розплачуються за це платники податків. Зараз люди не вірять, що можна належним чином управляти світовою економікою. Тому що, коли ситуація хороша, то банки зростають, а коли ситуація стає поганою, то за це розплачуються платники податків.

Я маю на увазі фінансову кризу 2008 року, з якої ми не засвоїли всіх уроків. Так виглядає, що ми можемо припуститися такої ж помилки ще раз. Я слідкую за економічними подіями і мене жахає те, як розвивається ринок корпоративних облігацій. Відбувається поділ для того, щоб приховати ризики. Ми знаємо, що відбувається на ринку цінних паперів і на ринку іпотеки. Ми бачимо у США є величезний тиск з метою поміняти впроваджені після фінансової кризи норми для того, щоб у банків був буфер: якщо щось піде не так, щоб банки мали достатньо коштів, аби поглинути ці втрати. Звичайно, банкам це не подобається, оскільки вони не готові взяти на себе великі ризики і не готові відповідати за великі суми.

Це одне занепокоєння. Але є ще нетрадиційні ризики. Я хочу вас заохотити обміркувати нетрадиційні ризики, оскільки є дуже багато різних чинників, які можуть похитнути нашу економічну систему, але ми зазвичай не сприймаємо їх як фінансові ризики.

Наприклад, є думка, що наша система аудиту не працює. Можливо ви чули про кондитерську мережу Patisserie Valerie, в якій провели аудит і результат показував, що там все було добре. Але згодом виявилося, що в Patisserie Valerie було 20 млн фунтів стерлінгів «сірих» грошей. Тобто наша система аудиту може давати збій.

Так виглядає, що ми можемо повторити фінансову кризу 2008 року

Занепокоєння викликає зміна клімату. Можливо, у вас виникає запитання, як це пов'язано з фінансовою системою. Але всі фінансові центри розташовані на узбережжі – Шанхай, Дубай, Нью-Йорк, Лондон і так далі. Що буде, якщо з ними станеться щось схоже на ураган Сенді? Цей ураган завдав катастрофічної шкоди Нью-Йорку. Якщо у нас станеться потужний руйнівний ураган, який просто зруйнує один із фінансових центрів? Або – глобальна пандемія. Ми насправді побачили початки пандемії у Гонконгу 2007 року і такі речі також можуть забрати велику частку ВВП. Що ми будемо робити, якщо почнеться ще одна глобальна пандемія? Ви пам'ятаєте пандемію 1918 року, тоді десь 8% світового ВВП було втрачено.

Інша загроза – це, звичайно, кібератаки. Ми звикли думати, що коли відкриваємо телефон, заходимо в додаток і бачимо гроші на своєму рахунку, то впевнені, що купили акції, впевнені, що фінансова система працює належним чином і ми отримаємо свій прибуток від цих акцій. Ми звикли до того, що все йде належним чином. Але ця система не завжди пристосована до всіх ризиків.

Остання фінансова криза була катастрофічною. У нас нібито був хороший інструментарій, нам вдалося втримати економіку наплаву і ми непогано скоординували зусилля на глобальному рівні. Але цього разу, думаю, не все так гладко пройде, тому що у нас вже немає відповідних інструментів і рівень довіри впав. Але погана новина навіть не у цьому. Це я просто описав поле бою, принаймні так це можна охарактеризувати. Це та ситуація, в якій ми зараз перебуваємо. Погана новина полягає в тому, що є люди, які намагаються використовувати цю слабку систему і застосовують її для того, щоб нападати на нас.

Погана новина в тому, що є люди, які використовують нашу систему для нападу на нас

Я придивлявся до цього, до використання грошей як зброї з боку Росії та Китаю і це не новинка: і Брежнєв, і Мао звичайно б звернулися до таких інструментів, якби могли. Але в той час дві системи [Захід та Схід] були настільки різні, що вони не могли комбінуватися, тому економіка не могла бути значним важелем впливу на Заході. Але зараз ми бачимо величезні китайські та російські компанії, які перебувають у нашій системі, вони числяться на фондовій біржі, вони можуть купувати активи – вони не є нелегальними у нашій системі. І ось це вже підстава почати хвилюватися.

Я слідкую за новинами з 1990-их років. Українці, естонці, латвійці, литовці і поляки знають, що Росія чинила вплив на сусідні країни доволі ефективно ще з початку 90-их. І ці країни нас попереджували, але ми не слухали. Лише зараз починаємо прислухатися. Але ми ще не вміємо бачити проблем, які йдуть на нас. Ми виправили проблеми 2009 року. Пам'ятаєте великі військові тренування Росії, які нас захопили зненацька? Зараз ми маємо власні тренування, є військова мобільність, повітряна безпека.

Також ми починаємо розуміти багато інших моментів: бачимо, що енергетика – це політична зброя. Але 15 років тому ми ще в цьому так не були впевнені. Пам'ятаю, у 2003 році я був у німецькому міністерстві економіки і говорив їм про залежність від Росії, але вони просто засміялися – вони не розуміли, що я говорив. Тоді вони мені казали, якби я горілку купував у Росії, що тут політичного? Зараз завдяки єврокомісару ЄС ми фактично вирішили проблему енергетики. Можу сказати, що у нас ще є справи у Адріатиці, Греції, Болгарії – це для того, щоб конкурувати з «Газпромом». Але насправді головну множину енергетичних проблем вирішено.

Ми вже багато знаємо про інформаційні операції. Ще 10-15 років тому, коли ми говорили про російську пропаганду, люди сміялися. А зараз я бачу скільки зусиль докладається до боротьби з тролями. Принаймні з точки зору діагностики ми покращили свою боротьбу з кібератаками. Ще 10-15 років тому це нам здавалося чимось дуже технічним, таким, що стосується лише комп'ютерних спеціалістів, але зараз ми бачимо, наскільки вразливою від кібератак є ціла держава.

Ми розглядаємо наші проблеми через дзеркало заднього виду, але не дивимося у лобове скло

Усі ці моменти ми бачимо через дзеркало заднього виду, ми ніби собі їдемо і дивимося у те дзеркало і думаємо, що покращуємо наші знання і розуміння того, що з нами зробили. Однак при цьому ми не дивимося у лобове скло, не бачимо того, що йде нам назустріч. І саме тому нам варто замислитися.

Я думаю, ми ще не розуміємо, як гроші є зв'язками операцій впливу. Звичайно, можна говорити про шпигунів, кіберкомпонент, про інформаційні кампанії та інше. Але фундаментальним є те, що якщо Росія чи Китай хоче впливати на цільові країни, то вони використовують для цього гроші. І це те, що ми наразі не розуміємо. Це поле бою, на якому діють інші терміни, інші проблеми. Ми, експерти з безпеки, напевно, не дуже добре знаємося на цих термінах.

Наприклад, що означає підставна компанія, яка різниця між справжньо компанією і підставною, які правила інсайдерської торгівлі? Якщо є росіянин, який продає нафту на ринку, але водночас через своїх друзів він купує і похідні деривативи... На багатьох ринках це не є нелегальним, це дуже спокусливий бізнес. Це свого роду наче знати наперед, що відбудеться на перегонах і правильно зробити ставку. І Росія має можливість формувати ринок і робити на ньому ставки.

Оцей нелегальний бізнес торговельних інвестицій – це щось зовсім нове, що з'явилося після 1991 року. Ми раптом бачимо, що якийсь колишній кагебіст володіє п'ятьма британськими газетами. Ну, це його інвестиція в Британію, що тут такого? Також бачимо, що китайці купують наш порт. Бачимо цілі сегменти інфраструктури, що продаються іноземцям, які можуть мати свої мотиви для використання цієї інфраструктури або для її повторного використання для політичних дивідендів. Наприклад, це стосується «Північного потоку-2», завдяки якому Німеччина перебуває у дуже привабливій позиції як дистриб'ютор газу в Європі. Все це нестандартні шаблони нашого безпекового мислення. І наша система ще не функціонує таким чином, щоб цьому запобігати.

Якщо б я говорив, що нам потрібно говорити про ліквідацію договору, що був колись укладений між США та СРСР, радився, чи варто нам залучати модератора, чи, можливо, говорити з Китаєм? То ви б розуміли, про що йдеться. Саме на цьому знаються експерти з безпеки. Ми можемо говорити про взаємодію, про те, як перевести наші війська у певну локацію за кілька днів, а не за кілька тижнів. Ми можемо говорити про санкції, про те, як затиснути паски Росії за Солсбері, Крим або Донбас. Або ми могли б говорити про витрати на оборону – ми дуже любимо про це говорити. Це наша зона комфорту. Але коли ми починаємо говорити про економіку, то не маємо про це поняття, бо покидаємо зону комфорту.

Можна говорити про шпигунів, інформаційні кампанії, але коли Росія хоче вплинути на когось, то вона просто використовує гроші

Я почав виявляти, як великі американські фірми використовують право захисту клієнтів для того, щоб захищати клієнтів із «брудними» грошима. Є росіяни та китайці, які проводять інвестиції через великі юридичні компанії. Саме ці компанії здійснюють інвестиції, але відмовляються озвучувати від імені кого все це робиться. Але ж ми маємо право знати, з ким ми стикаємося. Я хочу знати, хто володіє цією будівлею, цією компанією – я вимагаю прозорості. Однак якщо пробувати тут натиснути, то можна зіштовхнутися із американською юридичною асоціацією, з якими складно сперечатися. Коли я пробував переконати їх змінити думку, то зрозумів, що йдеться про сотні тисяч доларів доходів для їхніх фірм. Таким чином юридичним фірмам вдається зберегти конфіденційність своїх клієнтів.

Ми до цього не звикли, ми не звикли до розмов з фінансистами, ми не звикли їм казати, що вони повинні думати про те, з ким працювати. Наприклад, компанією En+ володіє російський бізнесмен Олег Дерипаска, який не має права в'їзду в США через те, що він доволі специфічно розправився зі своїми бізнес-опонентами та партнерами. То чому він може зареєструвати свою компанію на лондонській біржі? Чому люди, які зазнають санкцій в одній країні, доволі вільно почуваються в іншій?

Ми починаємо сперечатися із людьми, яких не знаємо, про речі, яких ми не знаємо. Але ці люди мають у цій сфері досвід, знання і лобі. Вони опираються і використовують свої зв'язки з політиками, вони просять політичні партії захищати цей корумпований аспект нашої політичної системи. А ми не маємо таких можливостей. У росіян та китайців є й інші методи, наприклад, хабарі, чорний піар, шантаж, залякування людей. У них є багато інструментів для підтримки цих злочинних бастіонів у нашій системі. І ми не маємо сильної позиції, щоб з цим боротися. То що з цим робити?

Думаю, відповідь лежить перед нами. Якщо ви зачепите одного поганого хлопця, то відповідно ви зачепите всю організацію. Це вже по суті фінансування тероризму. Пам'ятаєте, до 2011 року міністерство фінансів США робило багато для того, щоб боротися зі злочинністю, але по суті вони не боролися із фінансуванням тероризму, вони просто мали підтримувати цілісність американської фінансової системи, вони повинні були впевнитись у тому, щоб все було добре вдома, вони не цікавилися глобальною макроекономікою. А після 2011 року вони ніби непогано боролися із фінансуванням тероризму, а потім вони вирішили застосовувати ту саму тактику для того, щоб боротися із корупцією. По суті, ми б мали застосовувати ті самі підходи, що використовуються для боротьби з фінансуванням тероризму і починати потрібно із розвідки – щоб зрозуміти, хто чим займається.

Із державною корупцією потрібно боротися як із фінансуванням тероризму

Я наведу гіпотетичний приклад. Якщо, припустімо, китайці намагаються зробити щось нехороше у Чорногорії. І вони навіть переконали Чорногорію позичити величезну суму коштів на якийсь інфраструктурний об'єкт, який цій країні не вигідний. І ми бачимо, що національний борг цієї країни починає рости. Насправді б вона могла позичити кошти за набагато нижчими відсотковими ставками у МВФ або в інших фінансових установах, але позичає величезну суму під високий відсоток на безглуздий проект. І якщо ви представляєте якийсь із правоохоронних органів США, то це, звичайно, вас починає тривожити – це як червоний прапорець. Тому що хтось заплатив хабар, гроші з цього хабара використала офіційна особа у чорногорській системі, а потім ця особа ще й вклала кошти у західну фінансову систему. І таким чином починається будівництво у рамках цього підозрілого інфраструктурного проекту.

Але таким питанням доволі складно займатися, оскільки виявиться, що там насправді буде близько 15 фіктивних чи підставних компаній, а, можливо, таких компаній будуть сотні і вони будуть зареєстровані на Кіпрі чи в Ліхтенштейні. І загалом, кому з нашої системи правосуддя є діло до Чорногорії?!

А тепер уявіть собі, якщо це не питання китайської корупції у Чорногорії, а, припустімо, це фінансування терористичної діяльності. Уявіть собі, що у вас у Чорногорії є представники Аль-Каїди чи ІДІЛу, чи іншої терористичної організації. І саме ці люди інвестують кошти. Звичайно, ви б тоді по-іншому підійшли до вирішення цієї проблеми. Тобто така боротьба буде успішною не лише тоді, коли ми будемо притягувати людей до відповідальності і садити їх у в'язниці, а коли ми просто підірвемо терористичну діяльність. І мені здається, що такі ж самі підходи ми повинні застосовувати до державної корупції.

Усе починається з використання розвідки. Ви використовуєте розвідників для того, щоб зрозуміти, що відбулося. Хто взяв хабар, хто запропонував його, хто погодився, куди пішли ці гроші, як передали ці гроші та де вони «осіли» (можливо, вони потрапили на чийсь банківський рахунок)? Потім ви можете піти в цей банк і запросити конкретну інформацію, сказавши: «Ми знаємо, що ви зробили і у вас через це будуть серйозні проблеми. Ви втратите свої зв'язки з банками-кореспондентами у Лондоні та Нью-Йорку». Ми також знайдемо людей у банку, які проводили цю корупційну схему і прийняли ці гроші. Не має значення, чи це голландець, чи британець – він матиме серйозні проблеми, постане перед санкціями, не зможе приїхати в США. А потім ви звертаєтеся до компанії, що запропонувала хабар: «Знаєте що, ви більше не зможете брати участь у торгах на будівельні проекти у ЄС чи Північній Америці?»

Потрібні дві-три операції і люди скажуть: «Йдіть у сусідній двір»

У кінцевому результаті ви зможете притягнути до відповідальності цих осіб. Якщо ви цього не зробите, то будете сприяти клімату безнаказаності. Якщо ви знаєте, що в певній країні є державна корупція, то з цим потрібно щось робити. Якщо, припустімо, ви займаєтеся «Північним потоком» або є членом правління компанії, яка не котирується на біржі, то ви цим не переймаєтеся. Ви ж не прокидаєтеся серед ночі і не думаєте, що це було дуже прибутково, але ризиковано і тому більше не будете такого робити.

Але якщо ми будемо до боротьби з державною корупцією застосовувати ту саму тактику, що й до боротьби з фінансуванням терористичної діяльності, то ці зловмисники не будуть спати вночі – вони будуть перейматися тим, що їх екстрадують до США. Можна боротися з цим кліматом безнаказаності, ви також можете підірвати цю діяльність. Мені здається, що це не так складно. Коли ви проведете дві-три операції, тоді люди почнуть говорити: «А, китайський інфраструктурний проект? Немає тендеру? Немає публічних деталей? Ну, постукайте в сусідній двір, я не хочу мати з цим справу. Краще подивлюся, що буде з сусідом».

Я не розумію, чому ми дозволяємо анонімну власність. Якщо ви подивитеся на акціонерні товариства, то вони були створені з певної причини. Тобто ви створюєте компанію, яка займається певною діяльністю і якщо це успішна економічна діяльність, то, відповідно, ви заробляєте гроші, а якщо неуспішна – то компанія банкрутує. Але ви як людина не банкрутуєте. За всю історію існування акціонерних товариств чи хтось звертався в парламент чи інші державні структури і говорив, що є ще одна складова акціонерних компаній – ви не знаєте, кому вони належать і хто є їх власником? По суті, в нас є ця завіса анонімності і це не обговорюється.

Можуть існувати компанії, що були зареєстровані лише на основі водійських прав. Я люблю критикувати офшорні компанії, зареєстровані на островах або інших місцях. Наприклад, штати Вайомінг чи Делавер – це ті місця, де ви можете зареєструвати компанію із мінімумом інформації і у вас не буде зобов'язання публікувати якісь сертифікати про реєстрацію, тож ви є куленепробивним. Можливо, якщо правоохоронці прийдуть із ордером, то зможуть отримати якусь інформацію. Вони дізнаються, що зареєстрована у Вайомінгу компанія насправді належить компанії, що зареєстрована на Панамах, а та компанія належить якісь із Ліхтенштейну, власники якої є на Кіпрі. А коли вони доберуться до Кіпру, то виявиться, що все повертається до Делаверу – туди, звідки вони й почали. І це не жарт. Я не розумію, чому ми дозволяємо утворювати такий ланцюжок компаній.

У 1989-1990 ми самі себе загнали у замкнуте коло. Тепер час вийти з нього

Якщо ви почитаєте чудову книгу «Земля грошей» [книга Moneyland журналіста The Guardian Олівера Балло], то там автор починає із Межигір'я, гротескного, розкішного маєтку Януковича. Автор дуже добре описує Межигір'я і намагається зрозуміти, кому воно належить. Виявляється, є ціла групка анонімних компаній з незрозумілими власниками у Лондоні. Якщо ви копнете глибше, то виявите три компанії, що тісно пов'язані між собою, але знову ж таки – немає конкретних осіб, які стоять за цими компаніями. Тобто ви не можете звернутись до когось конкретного із питанням звідки в нього така нерухомість в Україні.

У США є дуже хороша річ, яку вони спробували застосувати у Маямі та Манхеттені: ви не можете купити там дорогу нерухомість через фіктивну компанію. Якщо хочете купувати дорогу нерухомість, має бути конкретна жива людина, яка зареєструє це підприємство. Якщо немає цього – це буде тяжке правопорушення.

Люди дуже часто використовують такі фіктивні компанії не для того, аби просто купувати дорогу нерухомість. Тому можна піти ще далі: можна заборонити не тільки купівлю дорогої нерухомості, якщо немає конкретної людини, але й продаж нерухомості. Тобто якщо ви є власником маєтку і хочете його продати, то ви повинні заявити свою особу. А можна піти ще далі: якщо немає конкретної особи, яка стоїть за компанією, то ви не можете нічого взяти в оренду та здати в оренду. Знову ж таки – ви повинні показати своє обличчя.

Якщо, припустимо, за п'ять років не з'явилося жодної живої людини, яка стоїть за цією компанією, то ця нерухомість повертається у державний бюджет. Але тут, звичайно, є юридичний момент у Європі, тому що це є порушенням Європейської хартії прав людини. Мені здається, що це буде важливий фронт нашої безпекової політики впродовж наступних 50 років. Тобто ми повинні вибратися із цього замкнутого кола, яке утворене у 1989-1990 роках, коли ми вважали, що було просто достатньо заробляти гроші, що капітал є чимось нейтральним і нічого поганого в ньому немає. Якщо ви вивчали латинську, то там є вираз pecunia non olet, тобто гроші не пахнуть. Насправді гроші пахнуть, особливо, якщо вони є політично заангажованими або якщо вони пов'язані з Росією або Китаєм.

Ми самі зробили себе вразливими

Ми можемо змінити цю ситуацію, тому що ми визначаємо правила гри для тих партнерів і гравців, які присутні на нашому ринку. І ми також повинні пам'ятати про те, що ми самі це дозволили ще в 1991 році. Я не пам'ятаю, щоб тоді російські танки їздили по Лондону або китайські танки їздили по Волл-стріт, не пам'ятаю, щоб ці танки під'їжджали до фінансових регуляторів і починали вимагати відкриття фінансової системи, погрожуючи обстрілом. Ніхто нас не змушував, ми самі загнали себе в цю ситуацію, ми самі утворили цю ракову пухлину, ми самі є причиною політичної вразливості нашої фінансово-політичної системи. Ми хотіли, щоб наші країни були капіталістичними, вони є капіталістичними. Ми просто хотіли забезпечити функціонування капіталістичного ринку за найпростіших умов, відповідно саме тепер ми повинні вирішувати цю ситуацію. І ми можемо це вирішувати з точки зору стійкості і з точки зору рішучості.

Ми повинні зробити все можливе, щоб підвищити стійкість нашої системи перед ворожими операціями і ворожим корумпованим впливом. Ми це можемо робити шляхом усунення клімату безнаказаності, але ми також повинні пам'ятати про те, що вони інвестували трильйони у наші системи. Можливо, їм подобається російська система або китайська, але не там вони тримають свої гроші. І коли вони будуть думати про наступне покоління, то дуже важливо, щоб ми мали відповідний захист. Якщо ми станемо жертвами гібридної атаки, немає значення, чи це економічна, чи фінансова, чи кібератака – ми повинні бути готовими.

Ми повинні використовувати засоби стримування і такими засобами можуть бути економічні інструменти. Ми повинні подумати, які наші вразливі сторони, і які їхні вразливі сторони. Яку жертву ми готові зробити, який компроміс, і як ми будемо подавати цей посил, тобто як ми їм скажемо: «От ви це зробили, нам це не подобається. Якщо ви будете продовжувати, ми зробимо ось таке і вам буде ще більш боляче. А якщо ви й далі продовжуватимете, то ми діятимемо ось таким чином». Ми повинні використовувати якісь засоби стримування.

Корупція в Україні не існувала б, якби не було спільників на Заході

І останнє, що я хочу зазначити, стосується українців. Люди із Заходу дуже люблять говорити і читати лекції українцям про протидію корупції. Вони приїжджають у Київ і починають говорити: «Українці, ану зберіться, ану візьміть себе в руки, треба протидіяти корупції та хабарам. Подумайте про все це». А українці й так знайомі з цим усім.

І от на чому я хочу наголосити: ця корупція не працювала б, якби не було спільників на Заході. Якби ці корумповані спільники не приймали гроші у тих, хто їх краде в українців, якби ці гроші не знаходили собі місця у західних банках і не перераховувалися західними бухгалтерами...

Тому мені здається, це є жахливе лицемірство з боку Заходу – читати українцям лекції про корупцію, коли ми розуміємо, що корені корупції не там, де беруться хабарі, а там, куди вони інвестуються. Пам'ятаєте, в часи Холодної війни ми говорили «за нашу свободу і вашу», а зараз я б запропонував нову фразу – «за нашу добропорядність і за вашу добропорядність».