«Олекса Новаківський»: зустріч із Любов’ю Волошин

8 листопада в рамках Клубу шанувальників Галичини відбулась розмова про Олексу Новаківського із Любов’ю Волошин, директором його художньо-меморіального музею у Львові, Заслуженим діячем мистецтв України, мистецтвознавцем.

Розповідь про Олексу Новаківського продовжує започатковану у 2010 році традицію згадувати у листопадові дні братів Шептицьких та особистості й проекти, до розвитку яких вони спричинилися. Адже 1-го листопада відзначаємо роковини з дня смерті Митрополита, а 17-го святкуємо уродини отця Климентія. Творча біографія художника тісно пов’язана з особою Андрея Шептицького.

Без пересади можна сказати, що такий могучий малярський талант як Новаківський, вихованок Краківської академії мистецтв, лише завдяки старанням Митрополита служить нашій українській нації. Митрополит у найскрутніший час його матеріально піддержав, дав йому захист у своїй домівці при вул. Міцкевича, і Новаківський нині голосить своєю кистю славу українського мистецтва,

- писав у 1926 році о. Юліан Дзерович.

Олекса Новаківський – одна з чільних творчих постатей в українському мистецтві першої третини ХХст., чия праця пов’язує нашу традицію із загальноєвропейським руслом розвитку мистецтва. Святослав Гординський, відомий у світі учень художника, писав, що той був «постаттю, котра як високі вершини визначають характер ландшафту, так присутність Новаківського визначає образ Львова у минулому». Без сумніву, його особистість є вагомою для духовно-інтелектуального клімату нашого міста. На тому, чим цікавий Олекса Новаківський сучасникам, якраз і зосередила свою розповідь Любов Волошин.

Олекса Новаківський є знаковим творцем для львів’ян, адже, передовсім, він зв’язує українське мистецтво зі світовими руслами його розвитку у світі, а саме такими течіями як імпресіонізм, символізм, експресіонізм, неоромантизм. По-друге, він був надзвичайно цікавою та оригінальною особистістю, не подібною на жодного із сучасників на Галичині – ані на Івана Труша із його раціонально-інтелектуальною поставою до життя, ані до Модеста Сосенка, котрий був монументалістом, ані до інших тогочасних митців. Вже живучи у Львові, мав дуже колоритний зовнішній вигляд: романтичну довгу чуприну, широку камізельку, вишиту сорочку та паличку, яка часто ставала причиною жартів. Студенти розповідали, що коли вчитель забував про хворобу, то прекрасно рухався без будь-якого опертя. Але зазвичай мав переконання, що не може вийти з майстерні, бо є дуже хворим. Знаменитий мистецтвознавець Микола Голубець розповідав про ту звичку, що «чим більше він замикався від львівської публіки, тим більший її інтерес до себе викликав».

Унікальним Олекса Новаківський був завдяки хисту передавати не те, що бачив, а те, що незриме: світ філософських, національно-патріотичних вартостей, клімат, що панував впродовж міжвоєнного двадцятиліття у галицькій українській суспільності, інтонації ностальгії за сильною особистістю, яка б могла очолити пригноблений народ. На щастя, Митрополит побачив візіонерський потенціал художника.

Олексу Новаківського важко назвати видатним художником Галичини, хоч він тут працював більшу частину життя. Його творчість репрезентує усю Україну. Походить він із Вінниччини, сім’ї помічника лісничого. А Поділля того часу, хоч і належало тоді царській Росії, але ще мало польські аристократичні традиції, що збереглись у маєтках магнатських родин Грохольських, Собанських, Бжозовських. І це значною мірою спричинило прагнення Новаківського навчатися на Заході, а не їхати до Петербурга, де панували на той час вже застарілі академічні традиції. Після чотирьох років мистецької освіти в Одесі Олекса повертається додому, де випадково перетинається з польським художником Яном Грохольським, рідним братом поміщиці Бжозовської, яка за його рекомендацією погоджується фінансувати навчання талановитого юнака у Краківській школі образотворчих мистецтв, згодом реформованої в Академію, яку він закінчує як один із кращих учнів із золотою медаллю. Таким чином, виходець із східної України потрапляє у центр західноєвропейської культури, адже Краківська академія образотворчих мистецтв на той час була одним із найпотужніших мистецьких вузів у Східній Європі, у її стінах тоді сконцентрувались видатні творчі постаті польського символізму - Яцек Мальчевський, Ян Станіславський, Станіслав Висп’янський. Там нуртували національно-патріотичні настрої, що продовжували ідеали Яна Матейки, водночас формувалися нові естетичні концепції імпресіонізму, символізму, експресіонізму. Цей вир дуже імпонував Олексі Новаківському, який відкривав для себе нові творчі горизонти. Цікаво, що саме в Кракові сформувалась національна самосвідомість художника, покликання служити своєму народові. Тут він познайомився з Богданом Лепким, чиє помешкання на вулиці Зеленій стало осередком зустрічей українського товариства, академічної молоді, тут бували Василь Стефаник, Іван Труш, Михайло Бойчук, Модест Сосенко та інші українці, які навчались в академії на зламі століть.

У Кракові Олекса Новаківський знайомиться зі своїм першим меценатом Йосипом Гогульським, котрий був одружений із Леонтиною з роду Голубовських. Вона мала брата Івана, який навчався у Ягеллонському університеті на юридичному факультеті, та став добрим товаришем і однодумцем художника. У 1909 році Голубовський запрошує митця на відпочинок у село Брошнів на Бойківщині. Тут з-під пензля Новаківського з’являються чудові полотна, які оспівують величну природу Українських Карпат. А в сусідньому урочищі Підлютому знаходилась тоді літня резиденція галицьких митрополитів, де Олекса Новаківський в 1909 році вперше познайомився із Андреєм Шептицьким, котрий навіть купив у нього два невеличкі етюди. А вже два роки потому у Кракові Польське Товариство прихильників образотворчих мистецтв організовує велику виставку випускників Академії, на якій експонувались аж 103 роботи Новаківського як здобувача золотої медалі. У той час Митрополит був у місті на похороні одного з католицьких кардиналів, тому завітав на експозицію, ймовірно, у супроводі Богдана Лепкого. І там він оцінив візіонерський талант Новаківського та прийняв рішення запросити художника до Львова, де бракувало подібного хисту, який би підняв масштабну тематику, важливу для Галичини того часу, що пробуджувалась до національного життя. Незабаром Митрополит написав листа художнику: «Шановний пане! Майстерня готова. Приїжджайте, почнемо працювати». Така пропозиція була винятковим щастям, якого не зазнав жоден з тогочасних галицьких художників.

У 1913 році Олекса Новаківський перебирається до Львова разом із дружиною Анною-Марією, полькою, з якою його єднала велика любов та ніжність. Вона відіграла у його житті й творчості велику роль, виховувала двох синів в українських традиціях, хоч померла дуже рано – у 1925 році. Завжди ходила вбрана у польський народний стрій, з чого інколи кепкували інші польки, кажучи, що «пані ходить вбрана як служниця, а служниця – як пані». Художник часто малював кохану у прекрасних образах, віддячуючи за її доброту та ласку.

   

Олекса Новаківський. «У задумі», портрет дружини

У Львові творчість Новаківського досягає зрілого періоду, який позначений посиленням експресіоністичних тенденцій, його малярська матерія стає неспокійною, вібруючою, образи набувають містичності, і все це накладається на його символічне, візіонерське бачення. В цей період особливо відчутним є перегук із символістською поетикою Яцека Мальчевського, який мав на Новаківського значний вплив. Але його не варто пов’язувати із французькими символістами, які видали свої маніфести, в яких формулювали свої творчі позиції. Новаківський не був теоретиком, він - художник-інтуїтивіст, який пізнавав пензлем та інтуїцією, імпровізуючи. Його полотна наповнені знаками, алюзіями, про які його учні, орієнтуючись на Париж, казали, що то вже є «літературщина». Але сьогодні усі ці його образні алюзії, натяки дуже цікаві нам, вони розповідають про клімат, у якому жив художник, про його час.

У 1923 році Новаківський заснував свою мистецьку школу, яка стала потужним осередком культурно-мистецького життя у Галичині, через неї пройшло багато художників, які згодом набули світового визнання. Проте це широка тема, яка потребує окремої розповіді. У 1924-25 роках школа Олекси Новаківського функціонувала як факультет мистецтв Українського Таємного Університету.

Новаківський намалював безліч портретів Митрополита, проте більшість із них було знищено НКВД у 1952 році, яке вилучало полотна національно свідомих митців у т.зв. «спецфонд», насправді спалюючи їх. Так щезли з лиця землі твори багатьох художників із 1920-30 років, які, щоб уникнути такої ж долі, втікали на Захід, де опинилась і більшість учнів Новаківського. Збереглися лише ті твори, які люди поцупили. Серед прекрасних портретів Андрея Шептицького особливої уваги заслуговує образ «Мойсея» за мотивами Франкової поеми. У цьому творі Мойсей-Митрополит із посохом іде на чолі свого народу, бачачи його далекі перспективи. Окрім того, Новаківський створив чимало графічних портретів духовного пастиря українського  народу. Митрополит був меценатом цілої плеяди прекрасних художників – Михайла Бойчука, Модеста Сосенка, Івана Северина та багатьох учнів Олекси Новаківського. Ціле гроно учнів Новаківського завдяки Митрополитові отримало освіту на Заході, і потім саме вони рухали українське мистецтво вперед. Андрей Шептицький заслужив любов свого народу – щиру і глибоку, адже підтримував усіх, хто просив його допомоги.

Зараз у Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського триває ремонт. Його експозиція скоро відкриється. Виданий путівник по музею. Сьогодні кожен, хто цікавиться історією нашої культури, духом і традиціями Львова мусить відвідати цей цікавий осередок творчого життя нашого міста.