„Розводи”. Хроніки байдужості

Мені набридло брати цукерки замість копійок. Мене дістало перевіряти, чи точно мені видали решту. Я хочу жити і не перейматися тим, що мене можуть „розвести” на кожному кроці. Мені набридло спостерігати байдужість людей.

Їх принципове та демонстративне невтручання, коли когось грабують чи ображають…

Рекламні „розводи"

Проходячи чи проїжджаючи в маршрутці поблизу біл-бордів, мимоволі читаємо, що там написано. До реклами ставимося майже байдуже, але інколи трапляються винятки... Останнім часом почала все більше вдивлятися у „сніжинки"-посилання. І якщо раніше на них не звертали увагу, то зараз ці зірочки-сніжинки чимало розкажуть...

З нещодавнього. Покупців обіцяли ощасливити „DVD-плеєром лише за 99 грн" із малюсінькою зірочкою, яка змінювала суть реклами: DVD-плеєр коштував 99 грн при купівлі відповідного телевізора.

Ще одна рекламка з біл-борда пропонує „безкоштовний *" шопінг... Прикро інше - я не змогла світло-сірими літерами-павутинками прочитати, за яких умов цей шопінг безкоштовно відбудеться, і чи відбудеться взагалі.

Фаст-фудні „розводи"

Більшість із нас, які заходять у „швидку їжу", полюбляють її з двох причин - відносно швидко і помірно дешево. Однак, якщо раніше у Львові таких закладів було небагато, то зараз їх стільки, що й годі порахувати. І якщо раніше більше дбали про клієнта і про те, щоб він був задоволений, то зараз, коли культура споживання у фаст-фудах прижилася, на такі речі (задоволеного клієнта) увагу майже не звертають.

Для прикладу, на вітрині однієї піцерії написано „Млинець з м'ясом (100 г) 4.05 грн". Купую. На моніторі поруч із млинцем „вискакує" (автоматично) його вага - 166 г, хоча офіціантка Таня (так писало на її бейджі) млинець цей не важила. Зрозуміло, що за млинець я заплатила більше, аніж 4.05. На моє прохання дати мені „стограмовий" млинець добра офіціантка Таня винувато запевнила, що у них нема таких млинців, вони всі однієї ваги. Запитую, чому ж пишуть, що він коштує зовсім не ту ціну, яка на вітрині... Отримую лише потискання плечей...

Ще друзі розповіли про млинці із шинкою в іншому закладі у центрі Львова. Цей кулінарний витвір мав справді ОДИН шматок шинки посередині клаптика тіста розміром 10 х 8 см.

Про такі „розводи" можна розповідати і розповідати, але найбільше мене трафляють...

Цукерки замість решти

Тепер стало модно у продуктових магазинах, особливо в кіосках, давати на решту дешеві цукерочки замість 5, 10 чи 25 копійок. Продавці запевнюють, що не мають копійок, часом кажуть, що покупці не дають монет. Але чимало магазинів-кіосків користають такою нагодою і свідомо тицяють солодку „решту". „А я вам цукерочку на здачу", - черговий раз тицяють мені у руки „тузіка". „А якщо я наступного разу принесу вам цю цукерку замість копійок, приймете?", - на цей раз не відступаю. Бачу здивовані очі...

Раніше я автоматично брала й клала цукерку в кишеню, доки мій знайомий не провів математичний підрахунок, який приведу тут же. Зазвичай, на здачу дають дешевенькі цукерочки - „Ірис", „Барбарис", „Дюшес" - замість 5 чи 10 копійок. Він зважив на електронній вазі одну цукерку (4 г), глянув, скільки коштує кілограм (16.50 грн), і вийшло: 1 000 г / 4 г = 250 штук в кілограмі; 16.50 / 250 = 0,066 грн. Отже, 3.4 копійки залишилось в магазині/кіоску або в кишені продавця із цукерки вартістю 10 копійок.

Віддавати решту цукерками чи недодавати копійки - щоденне явище у магазинах не лише нашого міста. Хоча в управлінні захисту прав споживачів запевнять: така поведінка продавців порушує адміністративні правила торгівлі і карається штрафом. Але ми своєю мовчазною згодою погоджуємося на таку неправомірність.

Зубожілі „туристи"

У „жебраків", які чогось випрошують, з'явилися нові методи „розводів"... Довелося поспілкуватися із хлопчиною, якого за два дні дістали „бідні туристи з Росії та Білорусі".

Перший раз до нього підійшов молодий чоловік із наплічником, повідомив, що є туристом з Москви, запитався чи „разгаваріває він па рускі", і попросив пару гривень на їжу, бо у нього нічого нема. Наступного дня на вул. Коперніка він зустрів бомжуватого вигляду чоловіка років 45-50, який пожалівся, що, придбавши собі щось гаряченького, не встиг доїсти, оскільки наші міліціонери вигнали його з приміщення. Далі показав пару копійок і спитався, чи „двє ваших грівни бальшая сума для вас", бо сам з Білорусі і не розуміється на українській валюті, але від доброї допомоги побратима не відмовився б.

P.S.

Ми настільки звикли до „розводів", що часто нам стає просто байдуже до того, що бачимо. Більше того, своєю байдужістю частково потураємо їм.