Інші блоги автора
- Може, жінки нарешті навчать Міноборони комунікації 23 груд 2021, 16:16
- Діти «Флюгерів» 7 трав 2018, 13:35
- Зловити Ловлю форелі в Америці 29 лист 2017, 21:00
Інколи книжки треба читати тандемом.
«Схід» Анджея Стасюка я почала читати у 8-ранковому потязі Івано-Франківськ-Львів. Біс його зна, чому після неповних 4 годин сну мене так потягнуло до читання. Світло тільки починало торкатись холодних полів Галичини, Стасюк описував, як напередодні Різдва він їхав вздовж польських костелів на Схід, до кордону. Нам з ним було добре. Особливо, коли я нарешті заснула.
Про те, як він доїхав до справжнього Сходу – Монголії та Китаю, читалось вже у Львові. Для мене це читання є особливо інтимним, бо ці краї я знаю з дитинства – з розповідей батька, який там служив, на кордоні з Монголією. І читаючи Стасюка, я щораз подумки порівнювала ці описи з тим, що я і так пам’ятала. Це як повертатись туди, де ти ніколи не був – але де все видається знайомим. І я вдячна пану Анджею, що описаний ним Схід виявився подібним до того, що зростав у мені всі ці 20 років.
«Дороги і люди» Богдана Ославського заводять ще глибше у Схід, у ті «-стани», у назвах яких я завжди плутаюсь. Це читання є щонайменше логічним продовженням подорожі Стасюка. Особливо враховучи, що Ославський у своїх подорожах возив із собою збірку есеїв Стасюка. Йому навіть доводиться кілька разів пояснювати прикордонникам, що це за книжка.
Стасюк більше говорить до себе. В свою чергу Ославський говорить з іншими, але часом – і з самим Стасюком. Обидва, складається враження, їдуть не стільки заради того, щоб щось побачити, скільки для того, щоб побачити себе (Стасюк так точно цього не приховує). Обидва автори торкаються кордонів, розтягуючи межу ойкумени якнайдалі. Обидві книги не є ані репортажами, ані есеями. Водночас, в обох є і те, й інше.
До речі, «Дороги і люди» я почала читати у 7-годинному вечірньому потязі до Франківська - такому самому, де починала читати «Схід», тільки у зворотньому напрямку. Є в цьому якась іронія.
Ми використовуємо