«У кожній львівській квартирі – джерельна артезіанська вода»

Уже на початку наступного року Львів повністю відмовиться від хлорування води у міських водогонах. Принаймні про це вже заявив минулого тижня мер Львова Андрій Садовий. Попри очевидний передвиборчий присмак цієї заяви, втілення такого задуму могло б суттєво покращити якість життя львів’ян. Сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE – директор «Львівводоканалу» Дмитро Ванькович. Вітаю вас.

Вітаю.

Отже, наскільки реалістично втілити цю заяву мера?

Це абсолютно реалістично. Більше того, ми вже приступили до цього завдання.

Яким чином?

Уже весь Франківський район забезпечується водою без хлору. Тобто ми знезаражуємо цю воду гіпохлоритом натрію, який у нас виготовляється зі звичайної солі.

Я би хотів ще уточнити, що таке гіпохлорит натрію. І що заважає одразу в усьому місті змінити цю технологію знезараження?

Насправді це не так просто. Ми кажемо, що це реально – очевидно, реально. Але це не так просто, тому що вся система нашого знезараження побудована – це шість насосних станцій навколо Львова, обладнані спеціальними обладнанням, яке дозує хлор. Хлор, як відомо – це отруйний газ, тому там є система безпеки. Відповідно, щоби перейти з хлору на гіпохлорит, потрібні певні інженерні рішення, які дадуть можливість це зробити.

І що для цього потрібно?

Ми розробили цілу програму з цього приводу, вона буде в кілька етапів. На сьогоднішній день у Сокільниках ми маємо сучасну електролізну установку, яка продукує, станом на сьогодні, вже гіпохлорит. Ми перш за все збільшимо потужність цієї установки, виробництва цього гіпохлориту. Окрім того, на кожній насосній станції, які знаходяться навколо Львова, ми створимо ємкості, цілі дозуючі станції, які дозволять дозувати цей гіпохлорит.

В автоматичному режимі?

В автоматичному режимі, абсолютно правильно. Для того, щоби був контроль автоматики. Бо це дуже важливо – це питна вода, і вона вимагає надзвичайної уваги. При цьому всьому ми забезпечимо можливість дозування хлором на певний період часу перехідний, щоб на всякий випадок ми мали можливість переключитися. Але в більшості випадків це буде другий етап.

Третій етап. Оскільки ми будемо дозувати по всій території Львова, ми будемо змушені возити з Сокільників цей гіпохлорит по насосних станціях. Для того, щоби зняти ризики перевантаження цього виробництва, нам необхідно побудувати ще одну електролізну в Винниках. Після цього ми будемо повністю безпечно, з запасом надійності забезпечувати.

І це все можливо зробити вже на початку наступного року?

У межах пів року ми можемо повністю перейти на гіпохлорит у вигляді дозування на цих насосних станціях. А вже побудова ще одної електролізної – це питання наступних років.

Скажіть, будь ласка, наскільки безпечний оцей гіпохлорит? Бо є багато трактувань, що це там ледь не «білизна» використовується, така їдка речовина.

Я розумію питання. Гіпохлорит – це звичайна кухонна сіль проходить електроліз. Нічого іншого, нічого не добавляється. І виходить гіпохлорит натрію – це дезінфікуючий розчин, який у відповідній концентрації дозується. Це регламентується всіма нашими стандартами – українськими і міжнародними. Він дозволений і навіть рекомендований для дезінфекції води.

Ви сказали, що це вже Франківський район і частина Сихівського, наскільки я розумію?

Частина Франківського і частина Сихівського, яка постачається саме стрийською водою із Сокільників.

А чому про це оголошень не було? В принципі, до хлорування води всі звикли, розуміють, як із цим поводитися – це десятки років. А тут така зміна… Я, відверто, не бачив повідомлень про те, що в частині міста вже інакше роблять.

Насправді це вже зроблено давно, ще під час будівництва стадіону.

Ще в 2012 році?

Ще в 2012 році, так. Це була одна з частин технічних умов будівництва стадіону. І от якраз дирекція будівництва мала зобов’язання інвестувати в гіпохлорит. Місто наполягло на цьому – і це було організовано. Від того часу пройшли ще два роки з часу його встановлення, випробування. Тому ми так помаленьку технологічно з інженерного плану це виводили в режим дозування гіпохлориту.

Значна частина цих джерел водопостачання розташована чомусь дуже далеко від міста – за сто кілометрів. Чому так далеко?

Місто Львів віднесено до маловодних регіонів.

Ми на вододілі.

Власне тому, що ми знаходимося на вододілі. От ми на вершині. Частина йде в Чорне море, частина – в Балтійське море. І саме Львів не має достатньо води для того, щоби забезпечити всіх мешканців міста. Очевидно, що є водоносні горизонти, в якихось локальних місцях можна це робити. Але для того, щоби було стабільне водопостачання міста Львова, це неможливо.

Тому були зроблені розвідка, геологороздвіка, розвідані запаси. І станом на сьогодні насправді найбільшим надбанням міста Львова є достатні запаси води: це стрийський напрямок, це золочівський напрямок, північний напрямок, південний напрямок. З шести регіонів, з шести напрямків постачається вода. І тільки така розмежована, диверсифікована мережа дозволяє забезпечувати стабільне водопостачання міста Львова.

Екологи… Я читав багато критики того, що в нас використовується артезіанська вода з підземних джерел. І що це нереальна розкіш – виливати її в унітаз.

Звичайно, ми стикнулися зараз, особливо в передвиборний час, із сумнівами в тому, що в нас є артезіанська вода. Бо ми поставили питні фонтани на площі Ринок, у центрі багато.

А це та сама вода, що з крана?

У нас в усіх централізованих мережах водопостачання міста Львова – повністю 100% артезіанська вода підземних джерел. Тому в кожній квартирі в нас є джерельна артезіанська вода. І немає ніяких сумнівів – ми це гарантуємо.

Добре. Поясніть: чому артезіанська, чому не з річки? Це ж ощадливіше.

По-перше, в нас немає такої річки, яка би забезпечувала в повному обсязі.

Стрий, Дністер…

Недостатньо. І, по-друге, абсолютно недоцільно брати поверхневу воду. 75% території України забезпечується водою якраз з поверхневих джерел – з річок і озер. І це їхня біда, тому що якість води з поверхневих джерел є надзвичайно поганою – це забруднення, органіка і, відповідно, канцерогенність цього водопостачання надзвичайно висока. Львів належить до цих 25% території України, міст України, які мають щастя мати водопостачання з підземних джерел на 100%.

Тоді чому львів’яни часто скаржаться, що неякісна вода?

І це насправді розкіш – отаку воду мати.

Я вже зрозумів, що це розкіш.

Це справді розкіш, ми маємо прекрасну воду.

Але як у результаті ця якісна артезіанська вода, проходячи через кран, перетворюється – вона іржава, недобра.

Так. Ми маємо зараз виклик: добитися, щоби вода була такої самої якості, як на водозаборі, або навіть кращою, в крані нашого споживача. І на це побудована якраз наша програма «Чиста вода» – або «Час води» ми її назвали в себе на підприємстві. Для того, щоб ми забезпечили (це наш найбільший виклик і найбільше наше завдання) якісну питну воду, щоб вона не відрізнялася якістю в джерелі на водозаборі і так само в крані.

Єдина причина – це наші мережі, які мають дуже протяжність велику і тривалий час експлуатації. От з тим челенджем ми повинні поборотися і його здобути.

Скажіть, будь ласка, як саме ви це збираєтеся зробити? Тому що це загально – «ми хочемо зробити». Ми ж не замінимо одномоментно всі водогони міста.

Абсолютно правильно. У нас насправді дуже велика протяжність мереж. І крім того, що Львів маловодний, ми належимо до водоканалів, які мають найбільшу протяжність мереж в Україні, одну з найбільших. Київ найбільшу має, «Вода Донбасу» – і тоді ми. Близько 2500 кілометрів. Це довша відстань, ніж від Львова до Лондона, то до Манчестера десь.

І?

Очевидно, що ми розробили цілу програму. І відхід від хлору – це перший крок, коли ми замінюємо дезінфектори. Що ми добиваємося тим? Перше – ми відходимо від монополізованого ринку хлору. Бо виробництво хлору монополізоване відомою олігархічною дніпропетровською групою. І в попередні роки вже була ціла напруга доступу, купівлі навіть такого хлору, і ціна його зразу піднялася.

Друге завдання, яке ми виконуємо, – ми суттєво підвищуємо безпеку водопостачання, тому що хлор – це отруйний газ.

І третє – це радикальне покращення якості води. Тобто запаху хлору не буде вже. Це перший етап.

Але іржа лишиться.

Другий етап і наступні етапи. Ми поділили на кілька етапів. В чому ми маємо проблеми з водою? Перше – це сама якість, стан води. І друге питання – це наші мережі. По якості води: ми маємо хорошу артезіанську воду, яка по окремих напрямках має певні відхилення. Наприклад, городоцький напрямок має підвищений вміст заліза – природній підвищений вміст заліза. Тобто ми добуваємо з джерела воду і бачимо там підвищений вміст заліза. Ми вирішуємо це – станція знезалізнення якраз у Городоцькому районі є, функціонує.

Тобто вона знижувати буде?

Ми знижуємо кількість заліза. Друге питання – це всім відомий накип у чайниках, так звана твердість води. Її ми теж маємо не повсюди, а по окремих напрямках. Напрямок золочівський – це підвищена мінералізація води. І трошечки ми маємо Старе Село і Зарудці. Але найосновніше питання – це золочівський напрямок.

Так-от, щодо твердості води. Наша вода по твердості повністю, 100% відповідає європейським стандартам. Європейський Союз не регламентує вміст солей кальцію, магнію, які і створюють цю твердість води.

Принагідно хочу сказати, що Львів виграв конкурс на допомогу німецького уряду, і ми зараз маємо встановлену програму взаємодії між трьома німецькими водоканалами із «Львівводоканалом». Це Берлін, Дрезден і Кельн на інженерному рівні комунікують і консультують нас для того, щоб ми підняли наші стандарти водопостачання до європейських норм. Так-от, німецькі водоканали говорять про то, що в них мінералізація навіть вища, ніж наша – і вони нічого не роблять.

Тобто в них теж накип у чайниках?

Абсолютно правильно. Вони кажуть, що для організму людського ці солі навіть необхідні – солі кальцію і магнію. Зрозуміло, що створюються незручності, коли в чайнику є накип, коли в пральній машині накип. Вони дають рекомендації – що ці солі потрібні для організму людини, але для оперування вашої техніки необхідно старатися не перевищувати 60 градусів температури води – після тих 60 градусів збільшується якраз випадання в осад. І промивати оцтовою, лимонною кислотою. Відповідно, вони дають такі інженерні рекомендації.

Наші українські стандарти передбачають жорсткіші умови. І ми повинні досягнути навіть українських стандартів – для цього ми повинні пом’якшити воду. І от на цих напрямках водопостачання ми передбачаємо пом’якшення води.

Ви передбачаєте – чи вже пом’якшуєте?

Ні-ні, ми не пом’якшуємо – це достатньо коштовне задоволення. І тому ми повинні зробити реконструкцію цих водозаборів, забезпечити пом’якшення, забезпечити дегазацію, бо там є якраз і деякі гази. І тоді якість води по напрямку золочівському суттєво, радикально покращиться. Це наступний етап.

І вже найкоштовніший, великий – це стан наших мереж. Ми визначили, провели аналіз наших мереж, більше 2500 тисяч кілометрів. Очевидно, що не треба всі міняти одномоментно. Ми визначили гостроаварійні мережі – це близько 60-70 кілометрів магістральних водогонів, які нам вкрай необхідно замінити.

Крім того, ми маємо близько 200 кілометрів мереж, які підлягають санації. Тобто вони зберігають несучу конструкцію труби – ми всередину заходимо і робимо санацію для того, щоби унеможливити витоки.

Це очищення чи огляд всередині?

Ні, це не огляд. Це ми проходимо, або затягуємо полімери туди, або…

Латаєте дірки?

Ні, не латаємо дірки. Це ми покращуємо функціональні властивості самого трубопроводу. Тобто або всередині ми протягуємо полімер, і воно тоді буде ще 50 років стояти, або проводимо напилення полімером, або цементуємо. Це європейські технології, які ми застосовуємо вже.

І 300 кілометрів ми маємо просто помити. Тобто там у доброму стані трубопроводи, але накопичилося багато занечищень – ми повинні їх помити.

Те, що ви розказуєте, – це достатньо масштабні роботи і явно довготривалі.

Масштабні.

А мер сказав, що це два-три роки – і ми можемо модернізувати всю систему водопостачання. Це такий оптимізм?

Це оптимізм, очевидно – але при певних обставинах він досяжний.

Обставини які мають бути?

Це фінансування. Очевидно, що наше задоволення і чиста вода в крані потребує фінансування.

А місто, міський бюджет у стані витримати такі витрати…? Ви кредит берете – 38 мільйонів євро.

Давайте так. Я не є спеціалістом із міського бюджету, я оперую зараз підприємством.

Тоді назвіть суму. Скільки вам треба?

У нас пораховані всі суми. Але для повного розуміння треба розуміти, що ми хочемо отримати європейський стандарт води в крані – відповідно, якість життя іншу. Так-от, ми порівнюємо, скільки було потрачено коштів схожими водоканалами, схожими містами. Ми зробили такий бенчмаркінґ разом із нашими партнерами німецькими – і подивилися, скільки потратив Дрезден, скільки потратили Познань, Краків. Значить, у середньому було потрачено від 300 до 400 мільйонів євро за останні десять років. І тільки після цього вони добилися цього стандарту якості води. У нас ми порахували, що очевидно буде суттєво менше – в рази менше. Ми готові досягнути це.

Але ви вже щось потратили – чи ви тільки на початку цього шляху?

Ні, ми оцінили взагалі. Для того, щоби розуміти, ми хочемо кінцевий продукт хороший. І ми оцінили стандарти.

Від існуючого стану?

Від існуючого стану. Бо, наприклад, у Дрездені схожа була ситуація. Вони були в Східній Німеччині – схожі мережі, схожа ситуація. Так само польські водоканали. У нас дуже схожа ситуація.

Очевидно, що ми не стоїмо на місці, ми вирішуємо питання самостійно, ми не чекаємо манни з неба. Ми навіть у рік перекладаємо близько кілометра великого діаметру, від кілометра до двох. І десь 10-15 кілометрів прокладаємо мереж меншого діаметру. Тобто десь до 20 кілометрів ми щороку міняємо. Але цього вкрай недостатньо, тому що це вимагає все-таки суттєвих капіталовкладень. Так само, як і дороги – це співмірні інвестиції.

В кінці минулого року ZAXID.NET проводив незалежне дослідження якості води. І, на диво, ми з’ясували, що «Львівводоканал» замірює якість води, контролює лише на входах у місто. А вже те, що з кранів виходить, фактично ніхто не контролює – тільки на початку навчального року Дерспоживслужба щось там контролює. Але «Львівводоканал» не контролює цієї води всередині міста. Чому, поясніть? Це ж найважливіше – те, що виходить з крану.

Вода не тече по дорогах і не переміщається по повітрю – вона переміщається по трубопроводах. Відповідно, ми контролюємо в контрольних точках, які влаштовані відповідно до технологій. І ми щоденно моніторимо якість води.

Ви хочете сказати, що все-таки всередині міста ви контролюєте?

Ми всередині міста контролюємо, всередині міста щоденно моніторимо якість води. Ми відповідаємо за неї головою. Якщо ми маємо сигнали або скарги громадян про те, що є сумніви в тому, що вода такої чи такої якості або взагалі невідомо, що це за вода, вона може бути взагалі не водопровідна – тоді виїжджає наша лабораторія, бере проби в тому місці, де є сумніви. І ми визначаємо, відповідає вона стандартам чи не відповідає.

Це платна послуга, чи людина може поскаржитися?

Ні, якщо поскаржиться – ніяка не платна послуга. Це ми відповідаємо за свою воду, ми повинні побачити, пересвідчитися, що все гаразд.

І переконати мешканця.

Очевидно.

Зрозуміло, дякую. На жаль, наш час вичерпався. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був директор «Львівводоканалу» Дмитро Ванькович. Мене звати Олег Онисько. Дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.