У вирі глобальних змін
IQ

У вирі глобальних змін

Мінливість зовнішніх умов відкриває для України величезні можливості

Анатолій Рубльов, 19 квітня 2016 1205 0

Намагаючись знайти своє місце у світовій геополітиці, Україна мусить платити за попередні роки вагань і помилок. Поки на нашому кінці континенту панувала така-сяка стабільність, ми вдавали сумирне телятко. Тепер боротися за приєднання до євроатлантичного світу доводиться у надскладних умовах – робити реформи під час війни, інвестувати у стратегічно важливі галузі, рятуючи національну валюту від краху, тощо. Однак це ще дрібниці. Найгірше, що ми шукаємо своє місце у світі, який змінюється на очах. Поки ми перемиваємо кісточки Путіну, світ проходить точку біфуркації. Тому майбутнє України залежить не лише від того, наскільки ретельно ми впровадимо стандарти ЄС, але і від того, що станеться з ЄС та цілим континентом через 5-10-20 років.

Війна в Україні стала сигналом того, що старі угоди більше не діють, відкриваючи простір невизначеності. Стратегія стримування Росії, яку обрав Захід, – лише спроба зберегти старий лад. Однак усім зрозуміло, що повернення до стану 2013-го вже не буде. Ні Україна, ні Росія, ні ЄС вже не зможуть жити так, як жили до анексії Криму. Однак обриси майбутнього поки що дуже невизначені – і перед Україною, і перед ЄС, і перед Росією з’явилися нові виклики, які вимагають кардинальних рішень. Запас міцності путінського режиму вичерпується, і РФ ось-ось увійде в зону турбулентності, з якої може не вийти в її сучасних кордонах, не кажучи про все інше. ЄС, як засвідчив референдум у Нідерландах, мусить знайти новий баланс між національними суверенітетами та спільним інтересом. А також, як показала історія з санкціями проти Росії, пройти випробування на політичну єдність.

Однак війна в Україні – лише одна з багатьох причин (і одночасно наслідків) дестабілізації світового ладу. Так, війна у Сирії, яка триває вже п’ять років, забрав 350 тис. життів та змусила половину всього населення покинути свої домівки. Поряд із цим війна в Сирії вплинула на розстановку сил у світі: Ліван та Йорданія зазнали політичної та економічної дестабілізації (а також ЄС), натомість Іран в найближчій перспективі може стати ключовим гравцем в арабському світі. Певні можливості відкрилися і для Росії, хоча досі не зрозуміло, якими будуть наслідки для неї. В Туреччині знову загострилася курдська проблема – дворічний режим припинення вогню між урядом та повстанцями зірвався ще у липні 2015-го. Тепер масла у вогонь підливають сирійські курди, які зараз готуються проголосити федерацію на півночі Сирії.

Не припиняються війни в Іраку й Лівії, а Ізраїль та Єгипет потерпають від терористичних атак. У Єрусалимі в автобусі підірвався черговий смертник, в Єгипті терористи підривають поліцію та атакують публічні місця. В Афганістані пожвавились таліби: на днях вони атакували столицю країни, а в провінції Кундуз ведуться інтенсивні бойові дії. А наприкінці березня таліби запустили ракети по афганському парламенту. Також таліби діють і в сусідньому Пакистані – наприкінці березня теракт у Лахорі забрав життя 72 осіб. Тимчасом в Ємені ризикують зірватися мирні переговори. Через теракт в Адені країна знову може повернутися до війни між повстанцями-шиїтами та військами вигнаного президента Мансура Хаді, який нещодавно повернувся до країни.

В Нігерії триває війна з ісламістською сектою Боко Харам, в Судані точиться кривава громадянська війна, а в Сомалі засіли ісламісти Аль Шабааб…

Коротше кажучи, війна в Україні – лише один із елементів світової дестабілізації. Згадуючи останні події в Нагірному Карабасі та незнищенних бойовиків на російському Кавказі, не важко уявити, наскільки широко може розповзтися війна. Втім, бойові дії – це просто крайня форма дестабілізації. Якщо теракти в Брюсселі та Парижі лише згуртували громадян ЄС, то наплив біженців зі Сирії та інших країн ставить під загрозу наріжні принципи європейської єдності.

Тому вже зараз світові лідери намагаються знайти новий баланс у світі. І схоже, що він сильно відрізнятиметься від того, який ми звикли вважати довічною даністю. Візит Обами на Кубу – символ прийдешніх змін, але тектонічні процеси відбуваються в інших місцях. Так, у лютому в Каліфорнії пройшов саміт США та Асоціації країн Південно-Східної Азії – черговий крок до формування американсько-азійського партнерства. Японія, яка відносно недавно була затятим супротивником США у Тихому океані, тепер є головним американським союзником в Азії. Поряд із цим свій проект азійського партнерства запускає Китай. Декілька років тому Пекін виступив з двома амбітними проектами – «Економічним поясом Шовкового шляху» та «Морським Шовковим шляхом ХХІ століття», які тепер об’єднані в єдину стратегію «Один пояс – один шлях».

Тимчасом і Сполучені Штати, і Китай перестають розглядати Росію як ключову фігура в Євразії. Навіть на тлі війни в Україні адміністрація Обами більше переймається глобальними кліматичними змінами, ніж протистоянням з помираючим ведмедем. Однак подальше ослаблення Росії може спричинити до її розпаду з малопередбачуваними наслідками для всього континенту. Втім, навіть за умов збереження цілісності Росії вона має всі шанси перетворитися з суб’єкта міжнародної політики на об’єкт – і тоді звична розстановка сил на континенті неминуче зазнає радикальних змін. Судячи з усього, головним претендентом на євразійську спадщину Москви є Пекін. Якою буде відповідь США – невідомо, позаяк Обама ось-ось піде, а яким буде курс нової адміністрації – таємниця за сімома печатями.

Мінливість зовнішніх умов відкриває для України величезні можливості. Не виключено, що за певних обставин роль України може стати неймовірною – іноді фінал партії залежить від одного пішака. При тому шалено зростають і ризики, оскільки Україна перебуває на геополітичному розломі, який стає щораз ширшим. Переломити обставини на свою користь ми поки що не можемо, оскільки й досі є об’єктом, а не суб’єктом світової політики. Все, що ми можемо, – якнайшвидше привести країну до ладу. Безвізовий режим та високі темпи євроінтеграції – це дуже важливо.

Проте у глобальному контексті ставки набагато вищі. Україна більше не може залишатися відсталим, нежиттєздатним уламком СРСР – реформи, які ми запланували на післязавтра, треба провести сьогодні, а краще – вчора. Інакше геополітичні обставини нас просто розчавлять. Тому часу на розкачування у нас нема.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук