Україна НЕСОБОРНА. Виклики Сєвєродонецька

IQЮрій Тюрдьо, 14 березня 200858042

Банальне «квартирне питання», привілеї, посади «приручили» більшість «переселенців» зі Львова до Києва. Жодних цілей, окрім перелічених, львів'яни у Києві не досягли. Та й чи здатні були?

 

На другому десятиріччі незалежності, особливо після подій 2004 року, ми нарешті зрозуміли, наскільки Україна є різною. Україна насправді - несоборна. А відмінності між українськими регіонами настільки суттєві, що для того, аби створити єдину, міцну країну, ми повинні спочатку розмежуватися.

Зрозуміло, що мова не йде про сепарацію, відділення окремих областей. Це нікому не потрібно і навіть шкідливо для самого регіону. Скажімо, та ж Донецька область хоч сьогодні може заявити про сепарацію. Її навіть можна «загорнути» в яскраву обгортку для кращого товарного вигляду. Але ніхто не візьме й задарма цей величезний, але по суті своїй депресивний регіон. Донбас без «енергетичного» Луганська, «машинобудівного» Харкова, «фінансового» Дніпропетровська, «суднобудівного» Миколаєва та «портової» Одеси не несе в собі жодної реальної вартості.

 

Реалії Сєвєродонецька

Події в Сєвєродонецьку 1 березня засвідчили, що етап «розбудови державності», розпочатий в 90-х роках, остаточно завершився. Моноетнічної держави з України не вийшло, як це вдалося, скажімо, в Литві чи Естонії. Сєвєродонецьк засвідчує, що еліти Південного Сходу, завершивши етап первинного нагромадження та розподілу капіталу, сьогодні приступили до формування та шліфування ідеологічних основ своєї влади.

На чому базується їх ідеологічний арсенал?

Перш за все, це утвердження України як поліетнічної держави, з однаковим статусом її україномовної та російськомовної частин. Аргументація така: «Мы делаем дело: строим заводы, даем стране уголь, металл, рабочие места, вносим в украинскую казну деньги, потому имеем право требовать». Більшість областей Південного Сходу є самоокупними, зрозуміло, що в значній мірі завдяки сформованій ще в дореволюційні та радянські часи структурі економіки, що базується на енергетиці, важкій промисловості, хімії та машинобудуванні.

Другим важливим постулатом Сєвєродонецька, окрім згаданого захисту російськомовних та «русского культурного наследия», є перерозподіл владних повноважень з центру на місця. В цьому контексті єдиним шляхом продовження конституційної реформи вони вважають внесення змін до Конституції щодо розширення повноважень місцевих органів влади. На виході отримуємо Федеративну Україну.

Південно-східні еліти, окрім соціально-економічних причин, переслідують цілком зрозумілі ужиткові політичні цілі - вони бояться втратити власну електоральну базу. Із здійсненням повномасштабної реформи місцевого самоврядування мета політичного вкорінення в південно-східних регіонах буде досягнута. Плюс на місцях з'являться істотні додаткові кошти для вирішення багатьох регіональних проблем, в тому числі гуманітарного характеру, які сьогодні висунуті «регіоналами» на передову боротьби з «оранжевыми националистами». «Продолжение политики уступок неэффективно и недальновидно. Такая политика приведет к тому, что Партия регионов потеряет свою идентичность, оттолкнет своих избирателей и просто растворится в оранжево-националистическом маргинесе, окружающем Ющенко», - проголосив з трибуни з'їзду один із ідеологів «весняного наступу» «регіоналів».

Політолог Андрій Єрмолаєв, оцінюючи результати з'їзду «регіоналів», говорить, що вони перехопили у «помаранчевих» ініціативу в ідеологічній сфері. «З Сєвєродонецька народилась нова парадигмальна конкуренція - культурний націоналізм з перекосом в етнічний націоналізм і на противагу полікультурна нація з патріотизм», - вважає він. Ми можемо іронічно посміхатися, слухаючи таке визначення, вважаючи його, як мінімум, перебільшенням, але саме в такій схемі координат сприймають та формулюють основи протистояння та ідеологічної боротьби між Південним Сходом та Києвом ті, хто на 2/3 формують ВВП країни. В цій боротьбі Львова і Галичини немає, оскільки вони вважаються такими, що завжди йшли і будуть йти у фарватері політики Ющенка. Південно-східні еліти розуміють свої конкурентні переваги і мають намір ними скористатися.

Нарешті останній аргумент. «Регіонали» ставлять перед собою завдання «відстояти Конституцію та закони України від посягань політичних опонентів». Специфіка призначення третього туру президентських виборів 2004 року, фактична нелегітимність позачергових виборів 2007 року і конституційного процесу 2008 року свідчать про відверте нівелювання судової гілки влади. В результаті таких дій сьогодні поняття легітимності та поваги до інститутів влади і правосуддя зведено до рівня плінтуса.

Заради справедливості варто зазначити, що до цього доклалися обидві сторони: і біло-блакитні, і помаранчеві. Хоча сучасні намагання Ющенка повернути собі більшу частину президентських повноважень Кучми викликають обґрунтовану тривогу.

 

Чи є ініціатива у Галичини?

Що в цій ситуації самовизначення позицій Південного Сходу та Києва робити Львову, ширше - Галичині? Регіон, який з початку 90-х «кинув» усі наявні ресурси, в першу чергу інтелектуальні, кадрові, гуманітарні, модернізаційні, на освоєння та «патріотичне перевиховання» Східної України, сьогодні не лише програє битву, але й війну, фактично втрачаючи власне осердя. Саме так слід оцінювати сьогоднішнє становище Львова та Галичини в загальноукраїнському масштабі. Відверта угодовська та сервілістська позиція представників так званої регіональної владної та політичної еліти призвела до того, що розмови про маргіналізацію, провінційність, залишковий характер розвитку регіону в загальнонаціональному масштабі сприймаються як цілком адекватні Львову та його місцю в Україні. Маючи на початку 90-х років серйозні конкурентні переваги, серед найважливіших - прагнення демократичних змін, висока пасіонарність В.Чорновола і 5-мільйонного населення, промислова інфраструктура, сьогодні фактично єдиним вартісним ресурсом регіону залишається кордон з Польщею. Але і це останнє «віконечко» відносного добробуту мешканців регіону (завдяки контрабанді та можливості виїзду на заробітки) із запровадженням шенгенських віз закривається.

Що далі, де взяти ресурси для модернізації, що може сформувати нові конкурентні переваги краю у порівнянні, наприклад, з індустріальним Сходом України? Гадаю, що одним із таких шляхів знаходження та концентрації ресурсів може стати об'єднання Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщини у єдиний Галицький субрегіон з правами самоврядної автономії в межах України. В перспективі успішної реалізації проекту - спільність інтересів та програм для всієї Західної України. Супровідним до цього може стати формування та реалізація окремого «галицького» політичного проекту, на кшталт «дніпропетровської» «Трудової України» або «Громади», чи «донецької» Партії регіонів.

У цьому контексті варто уважніше придивитися до традиції «галицького автономізму», особливо його останнього прояву - Галицької Асамблеї.

Зі слів одного з учасників цих процесів - Степана Давимуки, «об'єднання ресурсів, потенціалів та зусиль трьох областей Галичини підвищувало їхні шанси на виживання». Він упевнений, що для тісного співробітництва було й значно ширше підґрунтя, ніж лише жорстке веління моменту - це цілий комплекс історичних, культурних, господарських, політичних та економічних мотивів, зокрема: доповнюваність економік областей; єдність економічної та соціальної інфраструктури, що формувалася в Галичині століттями й сплавлена культурними та господарськими традиціями; єдність та синхронність суспільно-політичних процесів в регіоні, висока однорідність та визначеність населення в ставленні до основних соціально-політичних проблем.

Ця спроба самоутвердження зазнала фіаско, передусім, через суб'єктивні причини. Та про це згодом.

 

Важливість традиції

Сама ідея самоврядності Галичини має глибокі історичні коріння. До складу Польського Королівства Галичина у 14 столітті увійшла в якості рівноцінного коронного краю зі всіма атрибутами середньовічної держави, включно на чолі з королем, коронованим Римом в 1253 році, та власною карбованою монетою. Титул «короля Галичини і Лодомерії» носили і австрійські, і австро-угорські імператори від 1772 до 1918 року, а після впровадження австро-угорської Конституції 1867 року було створено Галицький Сейм - парламент Галичини.

Вкупі з тим фактом, що переважна більшість галицьких міст та містечок з часів раннього середньовіччя користувалися привілеями Магдебургського права, говорити про певну автономію та осібність краю як на макрорівні (крайовому), так і на мікрорівні (самоврядних громад) буде цілком коректно.

Надалі політична боротьба русинського (українського) елементу в Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини, переслідувала головну ціль - розділення краю на польську (західну) та русинську (східну) частини. Львів в цих планах мав стати центром Східної, русинської, Галичини з правом автономного управління.

Ця ж автономістська лінія продовжилась і в часи української революції 1918-19 років. Сьогодні влада у Києві, впроваджуючи свій піар-проект соборництва з його державним святом 22 січня, не згадує, що один із пунктів акту Злуки УНР та ЗУНР передбачав надання Західній Україні автономії в складі об'єднаної України. Західна Україна, згідно Акту Злуки, отримувала окрему назву, свій законодавчий орган, закони та інші правові акти якого на території Галичини мали першочерговий характер.

У 1990 році ідею галицької автономії запропонував «східняк» В'ячеслав Чорновіл.

 

Феномен Галицької Асамблеї

Перша асамблея відбулась у Львові 16 лютого 1991 року в приміщенні Оперного театру і взяли в ній участь депутати трьох обласних рад - Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської. Як згадує тодішній голова Івано-Франківської облради Микола Яковина, «Галицька Асамблея окреслювала форми взаємодії та співпраці радянських органів влади суміжних областей, способи вироблення спільної політики та синхронізації дій щодо розв'язання спільних проблем».

Друга асамблея, яка відбулася 5 вересня 1991 р. в Тернополі, прийняла ухвалу, на виконання якої створили робочу групу із питань розробки законопроектів про організацію виконавчої влади та місцевого самоврядування. Група у складі львівських та івано-франківських юристів напрацювала законопроекти про місцеве самоврядування, місцеві державні адміністрації та правовий статус області, які орієнтували на побудову унітарної децентралізованої держави з розвинутим регіональним і місцевим самоврядуванням.

З метою прикладної реалізації заявлених цілей, галицькі області створили Міжрегіональну координаційну раду, експертні групи спеціалістів (для визначення головних регіональних проблем і шляхів їхнього вирішення). Передбачалося створити на базі регіонального інформаційно-обслуговуючого центру комп'ютерний банк даних. Пізніше ця робота була зосереджена в створеному Галицькому економічному центрі, який очолив Віктор Пинзеник. Результатом роботи центру стала програма переорієнтації виробничих зв'язків з метою різкого підвищення рівня внутрішньої кооперації трьох областей Західної України, конкретні проекти організації нових виробництв тощо.

Попри явний автономістський характер рішень Галицької Асамблеї, усі її діячі та учасники говорять, що ця ініціатива мала виключно «державницький, соборницький характер». Микола Яковина стверджує, що «перша Галицька Асамблея стала подією, що сприяла подоланню взаємних упереджень громадян різних частин України, зміцнювала в масовій свідомості дух соборності України».

Іван Плющ, який тоді за дорученням голови Верховної Ради Леоніда Кравчука взяв участь в роботі форуму, згадує, що «ідею Галицької асамблеї в центрі сприйняли як якусь диверсію. У Києві це розцінювали як форму сепаратизму чи розколу країни». Водночас, за спостереженнями самого Плюща, «Чорновіл таким способом завзято шукав оптимальну форму управління регіоном, яка б дозволяла якомога швидше реалізувати ідеї, спрямовані на демократизацію життя, та затримати економічний розвал».

Чому не вийшло тоді і де запропоновані ідеї сьогодні?

Апологети сучасного формату соборності говорять, що в усьому винні «посилення тенденцій централізації в системі виконавчої влади», «авторитарність відносин між центром і регіонами», «звинувачення у сепаратизмі та розколі країни ініціаторів Галицької Асамблеї». Гадаю, все це лиш відмовки.

За іронією долі, Київ та комуністичний Схід і тоді, і сьогодні виявилися більшими державниками, хоч доволі консервативного ґатунку, аніж націонал-демократична Галичина. Як згадує все той же Іван Плющ, «центр вже не міг Асамблею заборонити, задушити, тому треба було якось скеровувати процес».

На цю політику Києва щодо Галичини наклалися суттєві об'єктивні та суб'єктивні обставини. Після референдуму про незалежність і виборів президента, на яких В'ячеслав Чорновіл програв Кравчуку, отримавши 25% в загальноукраїнському масштабі, стало зрозуміло, що велика політика відтепер буде вершитися у Києві, а не у Львові. Незважаючи на те, що Галичина віддала своєму лідеру більше 70% голосів, Чорновіл важко сприйняв програш. У результаті він вирішив переїхати до Києва і почав шукати відповідного майданчика для реалізації своїх планів. Плющ згадує, що ще в 1990-91 роках «Чорноволу було дуже важко поєднувати проблеми Львівщини і загальнонаціональні питання». Після референдуму Чорновіл і Танюк прийшли до Плюща, що був тоді головою Верховної Ради, з пропозицією, що «Чорновіл повинен переїхати до Києва, і бажано забезпечити йому чільне місце - хоча б члена Президії».

Від цього втратила не лише Львівська область, але й вся Галичина. За Чорноволом в Київ «розбудовувати Україну» потягнулися когорти галичан. До того ж саме в Києві вирішувались питання розподілу влади та власності. Почався процес приватизації та роздержавлення. Банальне «квартирне питання», привілеї, посади «приручили» більшість «переселенців» зі Львова до Києва. Натомість тих цілей, які галичани поставили перед собою у Києві, чи, бодай, декларували як мету «своєї боротьби», досягнуто не було.

Сьогодні зрозуміло, що еліти Південного Сходу України швидше адаптувалися  до реалій сучасної Україні. Їм, на відміну від своїх галицьких колег, яким потрібен лиш «ярлик на правління волостю», є що втрачати. У Сєвєродонецьку-2 не прозвучало жодного натяку на сепаратизм. Зате було задекларовано позицію, яку багато галичан сприйме як виклик.

Питання в тому, як на нього вони реагуватимуть?

 

Довідка ZAXID.NET

Юрій Тюрдьо - львів'янин, історик, політичний експерт.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 42

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Рюрик 8 квітня 2008, 11:05

    А Ви ніколи собі не завдавали питання чому він всеж таки розпався?!(всім ж жилось так чудово,особливо чехам під час Празької весни,а в Польщі працівникам "Солідарності",а протистояння з братнім Китаєм,Афганістан...та ви нагадили, як і США по всьому світі,тому вас і люблять всюди так)Спитайте любого з громадян бувшого СССР(естонця,поляка,німця, чеха,словака...)Може це ви седіли на печі і загрібали жар чужими руками,а перед тим розпалювали вогнище? Думайте про що пишете! А не знаєте то мовчіть і не тріпайтесь!(ЯКЩО ЦІКАВО НАЙДІТЬ МОЮ ДИСКУСІЮ З УКРАЇНЦЕМ В СТАТТЯХ - ЛЬВІВ АНТИРОСІЙ,1,2,3.,)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • bin 6 квітня 2008, 00:58

    [b]Рюрик[/b] [i]...ми боролись проти поляків,угрів,румин,німців,татар, і прти росіян але ми всеж отримали свою незлежність і вже її не віддамо.[/i] Ага, сидели на печи и лапу сосали. Если бы не распался Советский союз так и дальше бы большинство усердно пинало бы и воровало гос. имущество.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Рюрик 25 березня 2008, 15:16

    Ще років 10-15 і все зміниться і вашої чужої мови принаймі на Заході буде значно менше!(ми боролись проти поляків,угрів,румин,німців,татар, і прти росіян але ми всеж отримали свою незлежність і вже її не віддамо)ОДИН БОГ, ОДНА КРАЇНА, ОДИН НАРОД, ОДНА МОВА!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук