Відреставрована таємниця
Культура

Відреставрована таємниця

Львів’янам покажуть відреставровану картину Жоржа де Ла Тура «Платіж»

Катерина Сліпченко, 19 листопада 2132 2

На початку грудня львів’яни зможуть знову побачити одну із найзагадковіших та найцінніших картин, які зберігаються у Львівській галереї мистецтв. Йдеться про картину Жоржа де Ла Тура «Платіж», яка рік провела у реставраційних майстернях. Львівським реставраторам вдалося очистити твір від сторічних нашарувань та відкрити авторський живопис. Чисельні пізніші втручання приховували від глядачів первісний вигляд картини. Проте навіть такою вона десятиліттями викликала захоплення та за неоголошеними рейтингами вважалася (і вважається) одним із найбільших скарбів Львова.

Таємничість огортає все, що пов'язано з життям Жоржа де Ла Тура (1593-1652). Лотаринзький художник, який отримав достатню визнання за життя, після раптової смерті був забутий на два з половиною століття, що забрали в небуття важливі деталі його долі і творчості. Відродження інтересу до творчості Жоржа де Ла Тура почалося в першій половині минулого століття. Невідомі ні подробиці його навчання живопису, ні історія появи його школи послідовників. Мистецтвознавці досі сперечаються про те, хто був замовником його робіт.

Подібна загадковість сьогодні лише підігріває інтерес до колись забутого творця.

«У лихваря» («Платіж») Жоржа де Ла Тура

Напередодні виставки ZAXID.NET поспілкувався із причетними до реставрації картини та спробував відповісти на запитання: хто ж такий, той Жорж де Ла Тур та чому саме від його картин шаленіє світ? Що розповідає його «Платіж»? Над чим цілий рік працювали львівські реставратори?

Але скільки б ми не намагалися говорити про художника, ставити запитання та намагатись отримати відповіді, нічого не замінить безпосереднього спілкування із шедевром. Так що не пропустіть!

Хто такий Жорж де Ла Тур

У світі відомо лише 32 твори Жоржа де Ла Тура, а таких, що мають підпис художника є лише дев’ять (львівське полотно належить саме до таких). Жодна картина художника не датована точно. І кожна є гордістю будь-якої колекції музейної, яким би великим та відомим цей музей не був (наприклад, Лувр і Львівська галерея мистецтв).

Також точно невідомо, скільки картин написав художник. Невідомо, скільки було знищено у пожежі 1638 року у Люневілі. «Жорж де Ла Тур був незаслужено забутий ще у XVII ст. Згодом кому лишень не приписувались його роботи: Веласкесу, Мурільйо, Вермеєру Дельфтському, Луї Ленену, Сурбарану, Рібері, Караваджо, Гонтгорсту etc. «Відкриття» імені живописця відбулось лише у минулому столітті, у 1934 році на знаменитій виставці «Живописці реальності» у Луврі», - розповіла Оксана Козинкевич, завідувачка відділу «Музей європейського мистецтва XIV–XVIII ст.».

Кількість монет дозволяє припустити, що на картині Юда отримує тридцять срібняків. Але це лише одна із версій

«Біографія Жоржа де Ла Тура, справжня terra incognita, має чимало білих плям. Відомо, що у 1593 році в багатодітній сім'ї пекаря в містечку Вік-сюр-Сей народжується хлопчик, на ім'я Жорж. Відомо, що у 1617 році Жорж де Ла Тур одружується. Напевно, тільки тому, що наречена не мала посагу, її віддали за художника, бо ж була знатного походження. Її батько – секретар герцога Генріха ІІ. Родина переїздить до Люневіля. Цьому посприяв Альфонс де Рамбервільї – намісник судового апарату, колекціонер, живописець, який патронував молодого митця», – розповіла дослідниця про життя та творчість художника.

За однією із версій на картині ми бачимо момент сплати податків

Далі Ла Тур отримав привілей, майже неймовірний на той час – звільнення від податків та різних повинностей. Але після смерті герцога, Жорж де Ла Тур змушений шукати будь-який заробіток. Зокрема, він продавав картини від 500 до 700 франків. На початку 40-х він стає одним із найбагатших жителів Люневіля. Виконує багато робіт для маркіза де Ла Форте. Існує легенда про те, що французький король Людовік XIII, коли відвідав Люневіль, був настільки зачарований картиною Ла Тура «Святий Себастьян», що наказав забрати зі своїх апартаментів всі інші картини.

30 грудня 1652 р. Жорж де Ла Тур помер через інфекційний плеврит, лише на два тижні переживши дружину.

Про що розповів Жорж де Ла Тур

Величезною подією стало відкриття у середині ХХ століття твору Жоржа де Ла Тура «У лихваря» (зараз картина експонується під назвою «Платіж») у Львівської картинної галереї (тепер Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького). Олійне полотно надійшло у 1940 році з музею князів Любомирських (до 1930 р. – збірка Л. Домбського). Раніше його авторство приписували різним майстрам. Ім’я істинного автора було названо лише у 1953 році, розповіла Оксана Козинкевич.

Картина позбулася пізніших нашарувань, що дозволило побачити нові деталі

У 1972 р. картина була запрошена на виставку «Жорж де Ла Тур та митці його кола», яка експонувалась у музеї Orangerie (Париж) з 10 травня до 25 вересня 1972 року. Вперше з усього світу разом зібрали 60 творів Ла Тура та митців його кола. Уперше Франція зустрілась із твором з Львівської картинної галереї.

Сюжет твору залишається загадковим і навколо нього дотепер точаться дискусії. Згідно з гіпотезами, це – викуп або воєнна контрибуція, або ж релігійний сюжет, як Юда отримує тридцять срібних монет. За однією з версій, це жанрова сцена, яка зображує бідного чоловіка, який прийшов сплатити податки. Можливо, полотно було інспіроване біблійною притчею «про кмітливого управителя» (Лк. 16:7-8), текст якої читався на месі у восьму неділю після Трійці (П'ятдесятниця), вважає Оксана Козинкевич.

Фрагмент картини «Платіж»

Чи не найскладнішою проблемою є визначення часу створення картини. Дата, яка розташована у нижньому лівому куті композиції, погано збережена і відчитати її практично неможливо. Скоріше за все «Платіж» був створений пізніше другої половини 1630-х років, і той факт, що підпис на ній дуже подібний до того, що є на картині «Шахрай» з Лувру, дозволяє припустити, що обидві картини були написані в досить близький час.

Як картина де Ла Тура опинилася у Львові

Як твір лотаринзького художника Жоржа де Ла Тура опинився у Львові? Існує декілька версій. Відомо, що картина походить з приватної збірки Лукаша Домбського (1751–1824). 26 червня 1929 р. вся колекція цієї родини передається Національному закладу ім. Оссолінських, першим куратором якого був Генрик Любомирський. Він переніс свою збірку з Пшеворська (Польща) до Національного закладу, назвавши його музеєм князів Любомирських.

Фрагмент картини «Платіж»

У 1939 році перед загрозою радянської навали (а з нею арештами, грабунками та депортацією) приватні особи та інституції передавали до Національного закладу ім. Оссолінських та музею князів Любомирських свої колекції через великий ступінь довіри до цих установ.

На жаль, депонування в Національному закладі не забезпечили їх збереження. У 1940 р. збірка закладу була розпорошена поміж музеями Львова, найбільша частина потрапила до Львівської картинної галереї.

Отже, відомо, що значну частину колекції Домбського складала збірка Ігнація Цетнера, белзького воєводи. Після його смерті її успадкувала його донька Анна Цетнер (1764–1814). За рік до смерті вона заповіла майно, в тому числі і колекцію, Лукашеві Домбському, секретареві Станів Галіційських.

Реставраційні роботи тривали майже рік

Беручи до уваги те, що у четвертому шлюбі Анна Цетнер була дружиною князя Шарля Єжена де Лорен Ельбер і Ламбеск (1763–1825), останнього спадкоємця однієї з гілок лотаринзького герцогського дому Гізів, дослідники припускають, що картина була привезена з Лотарингії. Існують документи 1623 та 1624 рр., які сповіщають про купівлю лотаринзьким герцогом Генріхом ІІ картини Ла Тура. Таким чином вона і могла потрапити до колекції Домбського.

Як реставрували «Платіж»

Кореспондентці ZAXID.NET вдалося побачити шедевр де Ла Тура безпосередньо у реставраційних майстернях та поспілкуватися із тими, хто щодня, міліметр за міліметром очищає картину від пізніших нашарувань, відшуковує під потемнілим лаком авторських живопис, з тими, завдяки кому от уже зовсім скоро можна буде побачити «Платіж» у всій його неповторності.

Картину ретельно досліджували, фіксуючи усі найменші деталі

«Ми маємо це полотно, яке є унікальним не тільки для України, адже центральна та східна Європа не мають у власності Жоржа де Ла Тура», ‒ пояснює завідувачка науково-дослідного відділу реставрації галереї Інна Дмитрук-Сорохтей.

«Твір піддавався механічним тертям, ймовірно, під час подорожей. Під підрамником ми знаходили солому, тобто її пакували в різний спосіб, в різний час по-різному. Все-таки з XVII століття картина пройшла великий шлях», ‒ додає реставраторка.

Твір встиг повисіти навіть в лазні та в стайні. І, маючи таку важку долю, він відносно добре зберігся. Проте йому все одно знадобилися і ретельні дослідження, і чимало тонкої, ретельної праці реставраторів.

Картина була здубльована на нове полотно

Щодня команда фахівців відкривала у полотні щось нове, проводячи хімічні, фізичні та біологічні дослідження. Картину досліджували у рентгенівських та інфрачервоних променях, а також в ультрафіолеті, щоб подивитись, що приховують пізніші нашарування.

Також підпис художника, яких важко роздивитися неозброєним оком, добре видно в інфрачервоному світлі.

У картини був змінений формат, її підрізали та ще й загнули по розміру підрамника. Реставратори випрямили полотно та доклали реставраційний ґрунт, який буде відшліфований у рівень з живописом, щоб повернути первісний формат.

«Ми зробили у Києві дослідження деревини, вони показали, що підрамнику від 150 до 200 років. Звичайно, це новий підрамник, адже сам твір XVII століття. Ми виготовили новий підрамник, з деревини, яка має 150 років, ідеально висушена. Також ми перенесли картину на нове полотно, адже оригінальна основа була вже настільки тоненькою, що ми боялися її знову натягувати, щоб випадково не пошкодити», ‒ додає Інна Дмитрук-Сорохтей.

Реставратори застосовують такий прийом як дубляж. В такому випадку старе полотно накладають на нове, міцне лляне полотно.

Також, коли картину забрали з експозиції, стало очевидним, що її вже реставрували. Фахівці нарахували мінімум чотири втручання. Років 200 тому картину уже переносили на нове полотно. Також картина була кілька разів перелакована різними видами лаку. І тільки тоді, коли цю потьмянілу лакову плівку почали зчищати, відкрилась справжня колористика твору.

Тільки тоді, коли цю потьмянілу лакову плівку почали зчищати, відкрилась справжня колористика твору

«Здавалося, що на картині ‒ повна темрява. Проте коли почали зчищати ту лакову плівку, то виявилося, що ми багато не бачили, з’явилися переписи. Адже колись реставрація по суті була просто перемалювання. Все, що картина втрачала, просто домальовувалось анонімними авторами. А от під час розчищення з’явились дуже гарні деталі. Зокрема у тій частині картини, яку ми вважали чорною. Наприклад, під час фотографування в інфрачервоному світлі ми побачили руку на спинці крісла, яку, очевидно, замалював сам де Ла Тур. Чомусь він змінив концепцію. Все розкриття від пізніших нашарувань проводилося пошарово, тільки завдяки цьому ми змогли дійти до авторського живопису», ‒ розповіла реставраторка вищої категорії Лілія Волкова, яка знімала шар за шаром, відкриваючи набагато тонше письмо та багатшу колористику, ніж видавалося раніше.

Наприклад, берет одного із персонажів набув характерного для де Ла Тура бірюзового кольору. Змінилась і форма головного убору, який був збільшений під час пізніших перемалювання. Те, що всі називають беретом, насправді виявилось капелюшком-таблеткою з пір’ям. Цікаво, що всі рисунки пір’я заходять за раму, що підтверджує зміну формату.

Капелюх одного із персонажів набув характерного для де Ла Тура бірюзового кольору

«Ще є одна деталь, яку ніхто ніколи не помічав. Це жест, щодо якого багато фантазують історики мистецтва. Один з героїв однією рукою ніби віддає монети, а з другого боку він ніби не хоче їх віддавати. Ми побачили, що він прикриває якусь, скоріше за все, родинну реліквію. Тобто він віддає монети, а тут біля його руки видно перстень з камінчиком, якого раніше не було видно», – говорить Інна Дмитрук-Сорохтей. «Цей перстень проявився саме у процесі реставрації. Стало видно камінець та початок обідка. У художника такого рівня не могло бути випадкових мазків. І ця невелика деталь міняє трактування сюжету», – додає Лілія Волкова.

Реставраторки розповідають, що мали відчуття, ніби картина звільняється від грубезного панцира. І лише знявши його, почала дихати та грати тими кольорами, якими написав її автор.

Фрагмент картини «Платіж» до реставрації

«Фактично фахівці не знають, як ця картина насправді виглядає. Тому що автор схований за потемнілими лаками, переписами, брудом. Тож після тої операції, яку ми провели, відкрився істинний живопис. Хай він пошкоджений, частково втрачений, але це нарешті справжні де Ла Тур», – вважає Лілія Волкова.

Після реставрації картину покажуть львівському глядачу, а згодом полотно має вирушити на «гастролі» світом.

Фото науково-дослідного відділу реставрації Львівської галереї мистецтв

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук