Як німець рятує від забуття українську музику

Німецький органіст Міхаель Ґріль – великий знавець та популяризатор української музики.

Міхаел Ґріль – син священика з Верхньої Баварії. Він ще в дитинстві почав грати на органі.

У дитинстві Міхаель Ґріль познайомився з родиною українських винахідників Полюїв, ріднею відомого композитора Василя Барвінського. Полюї відкрили для Ґріля світ української музики.

Міхаель Ґріль вперше виконав твори Барвінського на органі у 1980-их у США, записував платівки, давав інтерв'ю на радіо про українську музику.

Ґріль вів переписку з Миколою Колессою, який нерідко надсилав йому свої твори з проханням зробити з них органні транскрипції.

Днями пан Ґріль завітав до Львова, дав концерт та розповів про збереження творів «композитора без нот».

Хто такий Барвінський?

1948 рік. Ректора Львівської консерваторії та композитора Василя Барвінського та його дружину засуджують на 25 років Мордовських таборів за «державну зраду». Під тортурами композитор підписує документ: «Дозволяю знищити мої рукописи» Ноти спалюють у дворі консерваторії.

Василь та Наталія Барвінські

Провівши 10 років у засланні, втративши там здоров’я, літнє подружжя дочекалося амністії після смерті Сталіна. Барвінські повертаються до Львова. Василь Олександрович розшукує свої рукописи, розпитує, а зрозумівши, що їх знищено, промовляє: «Я композитор без нот». Але через 70 років, до нас повертаються дивом вцілілі ноти галицького генія.

Одним із «чарівників», які повернули ім’я Барвінського із забуття та розповідають про нього світові, єсаме німецький органіст Міхаель Ґріль. Про це він розповів ZAXID.NET.

Чарівний ящик із погреба

Якось мене маленького хлопчика запросили до себе на чай сусіди – родина Пулюїв. Олександр Ганц Пулюй народився 1901 році у Празі, де працював професором Німецької політехніки його батько – Іван Пулюй. Саме Іван Пулюй першим винайшов Х-випромінювання, але не встиг його запатентувати. Тепер весь світ називає ці промені «рентгенівськими», а могли бути «пулюївськими».

Олександр Пулюй був піонером документального кіно в Австрії. Цей інженер цікавився культурою та музикою. Його дружина – графиня Альфреда Гогенталь – була художницею. Він побудував вдома маленький орган, на якому я мав честь грати. Рідна сестра Олександра, Наталія Пулюй, була дружиною композитора Василя Барвінського.

Міхаель Ґріль

Одного разу пан Пулюй приніс з погреба ящик нот, серед них були і твори Барвінського. Олександр разом із дружиною попросили мене зіграти. Я, ще школяр, що виріс на творах Баха і Бетховена, був вражений цією музикою. Це було абсолютно інше!

Моє захоплення Барвінським продовжилося і пізніше, коли я вже сформувався як музикант.

Зв’язок поколінь

Подружжя Пулюїв надихнуло мене виконувати музику Барвінського. У 1980 році ми записали перший диск з мініатюрами Василя Барвінського у Байройті. Це був успіх. Хоча платівка вийшла дуже малим накладом і в більшості була розповсюджена приватно серед поціновувачів української музики – відгуки були схвальні. Люди казали, що відчули, якою є українська музика. Я отримав дуже теплий і дружній лист від Романа Савицького-середнього, відомого дослідника та популяризатора української музики на Заході. У своєму першому листі до мене від писав, що мені вдалось відчути українську душу і зрозуміти та передати емоції композитора.

Ми продовжували робити різні проекти з Пулюями. Я грав не тільки фортепіанні твори композитора, але і з друзями виконував його віолончельні п'єси. Тоді ж мені доводилось чути і про сина Барвінського Івана, який був віолончелістом, емігрував до Кьольна і за загадкових обставин в молодому віці помер. Пізніше, займаючись педагогічною діяльністю, я часто включав українські твори у програму як обов'язкові.

На жаль, Олександр та Альфреда померли з різницею у кілька тижнів у 1985 році. Я мав заповіт від них – продовжувати опікуватися творами Барвінського та його музикою. На гроші, що заповіло мені подружжя Пулюїв, у 1986 році вдалося полетіти до Америки та знайти там Романа Савицького. Це син того самого піаніста зі Львова, який був учнем Барвінського та першим виконавцем багатьох творів композитора. (Мушу наголосити, що є три Романи Савицьких – батько, син та онук. «Мій» Роман – той що середній). Коли ми зустрілися, то вирішили реалізувати так званий Barvinsky Project. До 100-річчя композитора у 1988 році ми провели кілька концертів у Нью-Йорку та кілька записів маловідомих фортепіанних творів Барвінського, зокрема фортепіанної сонати – однієї з найскладніших для виконання. Також записали передачу на радіо в Нью-Йорку про Барвінського.

Де зберігаються рукописи?

Відомо, що більша частина творів Барвінського була знищена. Але те, що зберіглося, треба шукати по приватних архівах.

Наприкінці 1980-х Роман Савицький почав копіювати твори українських композиторів зі своєї бібліотеки та пересилати мені, щоб таким чином гарантувати їхню збереженість. Я знаю, що він також надсилав частину копій до Львівської музичної академії. Було би дуже цікаво порівняти наші каталоги.

Приблизно у той час я познайомився з іншими українськими композиторами, які знали Барвінського, – Миколою Колессою, Андрієм Гнатишиним. У останнього зберігалася ціла колекція творів Барвінського. Не знаю, як саме до нього потрапили ці твори, але підозрюю, що завдяки сину Барвінського, Івану. Ми знаємо про Вірджинія фон Барвінська, з якою можна сконтактувати.

Ще один слід веде до Відня, до фонду Австрійського радіо, в якому можуть зберегтися записи творів композитора.

Відкритий до нового. Микола Колесса

Для мене знайомство з Миколою Колессою було великою честю. Ми листувалися з кінця 1980-х, а на момент нашої особистої зустрічі йому було близько 100 років. Він був присутнім на моєму органному концерті у Львові в 1999 році, після якого запросив мене до себе на чай.

Микола Колесса надіслав мені рукопис свого твору зі спеціальними позначками та попросив проконсультувати в деяких моментах: «Оце місце в моєму органному творі звучить дуже помпезно, мені б хотілося зробити його більш прозорим, порадьте як». Саме цей твір – «Прелюдія та фуга» – я грав на концерті 7 квітня у Львові в Органному залі, прямо з авторського рукопису.

Загалом я отримав два чи три листа від Колесси, він писав про органну музику та органістів у Львові.

Українська органна музика та українське органне виконавство

Українська органна музика на Заході практично невідома. Та й не дивно, оскільки Україна має цілком іншу традицію церковної музики, в центрі якої не орган, а хоровий спів. Але я надіюсь, що молоді українські композитори почнуть активніше писати саме для органа. Я був би цьому дуже радий.

Конкурси, особливо міжнародні – чудовий шлях до популяризації. Всі композитори хочуть брати участь у конкурсі та перемогти. Твори конкурсантів могли б скласти повноцінну програму концерту. Зі свого боку я готовий зіграти їх у себе в Мюнхені, якщо отримаю ноти (Львівський органний зал готує конкурс молодих композиторів, які пишуть для органа. Твори переможців будуть вперше виконані в Органному залі, – ред.)

За підтримки Haliciana Schola Cantorum

Фото: Львівський органний зал