Дивний «український слід» на «Північному потоці»

26 вересня 2022 року світова громадськість була шокована сенсаційною новиною: три з чотирьох ниток газопроводів «Північний потік-1» і «Північний потік-2» зруйновані. Причому зруйновані найімовірніше внаслідок диверсій – бомбових замахів. Дивина. Хто б це міг вчинити? Адже, як стверджували експерти, країн, здатних провернути таку складну операцію на глибині 70-100 метрів, можна перелічити на пальцях однієї руки.

Москва зразу ж звинуватила Сполучені Штати і Велику Британію. Лондон і Вашингтон, своєю чергою, поклали відповідальність за диверсії на Росію.

Навіщо це США і Сполученому Королівству? Певні резони можна знайти, особливо щодо Америки, якій ніколи не подобався проєкт російсько-німецького газогону дном Балтійського моря. Зруйнувавши його, Вашингтон здобував розширені можливості для експорту до Європи свого зрідженого газу. Не дарма саме на цій тезі побудував своє нібито «розслідування» відомий американський журналіст Сеймур Герш. Лауреат Пулітцерівської премії свого часу викрив масакру, влаштовану американськими військовиками у в’єтнамському селі Сонгмі, розповів про тортури у в'язниці «Абу-Грейб» тощо. 85-річний журналіст не збирався на заслужений відпочинок і вирішив здивувати світ ще однією журналістською бомбою. У своїй статті, опублікованій на початку лютого на його ж особистому сайті, Герш стверджував, що диверсію спільно вчинили Сполучені Штати й Норвегія, які в такий спосіб істотно розширювали свої спроможності експортувати газ до Європейської Унії.

З покликанням на своє інсайдерське джерело Герш стверджував, що нібито американські водолази за підтримки норвезьких колег під час навчань НАТО Baltops у червні 2022 року встановили під «Північні потоки» вибухівку. Через три місяці норвежці нібито активізували детонацію за допомогою спеціального маяка, скинутого в море з гелікоптера, і газогони було підірвано. Причому вся ця диверсійна операція проводилася з ініціативи й під пильним керівництвом президента США Джо Байдена.

Експерти доволі швидко розбили всі аргументи Герша, не залишивши від його писанини каменя на кемені. По-перше, під сумнів було поставлено саме джерело журналіста, яке було єдиним і «всезнаючим». Тобто такий чоловік мав би працювати і в Білому домі, і в Пентагоні, і в Держдепі, і в ЦРУ – щонайменше. Окрім того, у тексті було виявлено чимало часових і технічних нестиковок, які недвозначно доводили, що вся стаття – фейк. Зрештою, Герш останнім часом видав чимало фейкових матеріалів, захопившись конспірологічними теоріями. Це, звісно, не завадило кремлівським політикам і засобам масової пропаганди голосно й наполегливо поширювати тези цієї статті, бавлячись у свою улюблену забаву – антиамериканізм.

Тепер перейдімо до звинувачень на адресу Росії. Вони, зокрема, будувалися на тому, що протягом кількох тижнів перед інцидентом поблизу місця диверсії кружляли судна російського військово-морського флоту. Утім бракувало аргументів щодо мотивів росіян зруйнувати власні ж газогони. Щоправда, висловлювалася одна версія, що таким чином Росія намагалася уникнути штрафів за недопоставку газу до Європи. Однак вона виглядала дещо натягнутою.

І щойно тепер, на початку березня, мотиви росіян набули доволі чітких контурів. Це сталося після публікацій у кількох західних виданнях матеріалів про нібито «український слід» у диверсії на «Північних потоках». Причому всі видання є не просто авторитетними, а топовими на світовому рівні. Нагадаємо, про що в них йшлося.

Наприклад, газета The New York Times з покликанням на джерела в розвідці (не уточнено, якої країни) стверджує, що теракти вчинила «проукраїнська група», до якої входили противники російського диктатора Владіміра Путіна, які мали громадянство РФ чи України. Їхні імена наразі невідомі. Видання зазначає, що вибухівку під газогони могли закласти досвідчені водолази, які, ймовірно, не працювали на військові чи розвідувальні служби України, але в минулому могли «проходити спеціалізовану підготовку у державних структурах». Доказів, що до вибухів причетне найвище керівництво України, розвідка не має.

Далі німецькі телекомпанії ARD, SWR і тижневик Die Zeit розповіли вже з покликом на прокуратуру ФРН про те, що нібито німецькі слідчі встановили судно, яке використовувалося для диверсій на «Північних потоках». Як випливає з публікації газети під заголовком «Розслідування в справі "Північних потоків". Сліди ведуть в Україну» (Nord-Stream-Ermittlungen: Spuren führen in die Ukraine), яхту, яку ймовірно було використано для організації вибухів, орендувала компанія з Польщі, яка належить двом українцям. Причому не уточнено: йдеться про громадян України чи польських громадян українського походження. Судно вийшло до місця скоєння актів диверсії 6 вересня 2022 року зі східнонімецького порту Росток. На його облавку перебував екіпаж зі шести осіб: капітана, двох водолазів, двох помічників та лікарки. Для оренди човна і переміщень Європою вони використовували підроблені паспорти.

Потім яхту зауважили на данському острові Крістіансе, який розташований у районі, де сталися вибухи. За твердженням газети, німецькі слідчі виявили в каюті яхти сліди вибухівки. Хто є замовником диверсії, наразі незрозуміло. Зрештою, у статті попри оголошені деталі важко зрозуміти, що є інформацією від прокуратури, а що інтерпретацією, здогадками, спекуляцією журналістів.

І вишенькою на торті є публікація в британській газеті The Times статті під назвою «Захід замовчував атаку на “Північний потік”, щоб захистити Україну» (West kept quiet about Nord Stream attack to protect Ukraine). Видання стверджує, що організація диверсій була приватною ініціативою якогось українського мільйонера (чи навіть мільярдера). Він нібито своїм коштом оплатив оренду яхти, найняв фахових водолазів, організував їм усі фальшиві документи, придбав вибухові пристрої тощо. І, як спойлерить сама назва статті, розвідувальні служби західних країн знали ім’я цього загадкового спонсора, але не розголошували його, щоб, наприклад, не зіпсувати Україні взаємин з країнами-партнерами (передовсім з Німеччиною), а отже не завдати шкоди військовій допомозі у війні проти російських агресорів.

Особисто мене, як журналіста з багаторічним стажем, дуже здивували формулювання, до яких вдаються названі авторитетні ЗМІ у своїх матеріалах. Передовсім таке словосполучення, як «проукраїнська група». Що воно означає? Що в неї входили українці за походженням, українські громадяни чи просто люди, прихильно налаштовані до України? Погодьтеся, усе це кардинально змінює політичну конотацію події. Чи можна, наприклад, вважати «проукраїнською групою» білоруських партизанів, які влаштовували диверсії на залізниці, які підірвали за допомогою дрона літак А-50 на аеродромі в Мачулищах? Радше так, ніж ні. А чи можемо вважати проукраїнськи налаштованими таких типів з українським паспортом, як Медведчук, Ківа, Азаров, Царьов? Аж ніяк. У цьому контексті формулювання «проукраїнська група», якщо й не губить будь-який сенс, то принаймні нічого не пояснює з точки зору прив’язки до України. Та й чи взагалі можна говорити про «проукраїнськість» групи, якщо її дії були радше спрямовані на міжнародну дискредитацію України? Тому заголовок, наприклад у Die Zeit, що, мовляв, «сліди ведуть в Україну» – абсолютно некоректний.

Експерти вже встигли розкласти по поличках факти, викладені в наведених статтях. За твердженням фахівців, кільком людям на яхті ніяк не вдалося б перевезти до місця операції кілька тонн вибухівки, потрібної для руйнування газогонів, опустити її на потрібну глибину, встановити й підімкнути детонатори та при цьому залишитися непоміченими. Навіть якби вони були суперпрофесіоналами. Зрештою, не зрозуміло, як ці суперпрофі знехтували елементарним правилом безпеки й не прибрали на яхті всіх доказів, зокрема слідів від вибухівки. Окрім того, де б вони в Німеччині придбали таку кількість вибухової речовини, нагадаю, що йдеться про тонни.

Закласти такі вантажі на такі глибини здатні лише спеціалізовані судна, які укомплектовані батискафами чи мінісубмаринами з маніпуляторами. Весь цей процес мають обслуговувати десятки людей, а не два водолази з двома помічниками.

Важко не погодитися з експертом берлінського фонду «Наука та політика» Янісом Клюґе, який на своїй сторінці у твіттері ставить під сумнів доцільність підривати газогони, які й так вже не прокачували газ. «Коротке нагадування про те, що сталося минулого літа: 1) Востаннє Росія транспортувала газ через #NordStream 30 серпня. 2) Тоді Росія (не Німеччина) припинила поставки (не через санкції). 3) Диверсія на вже мертвих газогонах сталася через чотири тижні, 26 вересня», – пише Клюґе.

Отже, повторюся, для мене залишається великою загадкою, чому такі авторитетні видання, в яких фактчекінг поставлений на надзвичайно високому рівні, купилися на такі дешеві маніпуляції.

Немає сумніву, що тут мала місце нахабна російська ІПСО. Схожі операції, спрямовані на міжнародну дискредитацію України, Кремль уже неодноразово проводив. От, приміром, 2002 рік, коли ще президентом був Леонід Кучма. Нагадаю, що у вересні того року Кучма проголосив вступ до НАТО стратегічною метою України, а згодом змусив і ВРУ закріпити цей курс на законодавчому рівні. А вже в жовтні Україна отримала так званий «кольчужний скандал». Йшлося про те, що нібито Україна продала іракському режиму Саддама Хусейна систему пасивної радіолокації «Кольчуга», яка здатна виявляти навіть американські літаки-невидимки, створені за технологією Stealth. Цей скандал надовго посварив Вашингтон із Києвом. Україна позбулася багатьох програм фінансування, ледь не перетворилася на країну-парію для Західного світу. Згодом все ж з’ясувалося, що ця інформація брехлива, але, як то кажуть, осад залишився. У будь-якому разі скандал завдав значних репутаційних та економічних збитків Україні.

Ще одну неприємну для України ІПСО Росія провела 2017 року. Тоді несподівано виник ракетний скандал, який почався з публікації в тій же газеті The New York Times. Видання з покликанням на експерта (причому якогось доволі непевного) стверджувало про причетність України до постачання ракетоносіїв РД-250 до КНДР. А ракетна програма Пхеньяну – вкрай болюча тема для Вашингтона. На щастя, того разу скандал не набув таких обертів, як з «Кольчугами». Навчені досвідом американці досить швидко встановили, звідки ростуть вуха цієї дези.

І от тепер скандал з диверсіями на «Північних потоках». Як кажуть у таких випадках росіяни: «І снова здравствуйтє». Отже, як вже було сказано, тепер стає зрозумілим мотив росіян влаштовувати диверсії на газогонах. Навівши тінь підозри на Україну, вони намагаються позбавити її військової допомоги Заходу, передовсім Німеччини. Що ж, доволі винахідливо.

Цікаво, що в Росії на офіційному рівні заявляють, що не вірять у причетність України. Наприклад, речник Кремля Дмітрій Пєсков, коментуючи інформацію про «український слід» заявив: «Явно, автори теракту хочуть відвернути увагу. Явно, це скоординований вкид у ЗМІ». Тобто Кремль сам заперечує українську причетність до терактів. Чи повинно це нас вводити в оману? Аж ніяк. Радше навпаки. Якби це не була російська ІПСО, то Кремль мав би вхопитися за цю дуже вигідну для нього версію і кричати на цілий світ: «Так, це Україна! Не давайте зброї терористам!». Але ж ні, Росія клеїть дурника, вдає, що не вірить у це, аби підкреслити свою непричетність. Як в тому анекдоті про двох галицьких євреїв: «Це ти навмисно кажеш, що їдеш до Кракова, аби я подумав, що ти їдеш до Львова, а ти тим часом поїхав до Кракова».

Благо тепер західні уряди так легко не дають себе розвести, заявляють, що не варто поспішати з висновками, допоки всі обставини не з’ясовані. Хоча дивує вже бодай те, що, наприклад, німецькі політики взагалі звертають увагу на версію про «український слід» з огляду на всі наведені контраргументи.