Інтеграційна напруга
IQ

Інтеграційна напруга

Чи може Мінськ заблокувати російську транспортну інфраструктуру?

Максим Руст, 16 квітня 1521 1

Останніми місяцями зросла напруга між Мінськом і Москвою. З’являються нові осі суперечок, а окрім «традиційних» торговельних воєн можна спостерігати порушення щораз гостріших політичних питань. Кульмінацією цих суперечок стали нещодавні завуальовані погрози президента Александра Лукашенка про те, що Білорусь на своїх теренах може знерухомити всю російську транзитну інфраструктуру під приводом необхідних ремонтних робіт.

Чергова «суперечка про нафту» не з’явилася нізвідки і є похідною від різних чинників у білорусько-російських відносинах останніх місяців. У грудні 2018 року з’явився так званий «ультиматум Медведєва», на якого білоруська сторона відреагувала дуже нервово. Тоді російський прем'єр-міністр оголосив, що субсидування білоруської економіки залежатиме від інтенсифікації інтеграційних процесів. Офіційний Мінськ тоді навіть сказав про бажання Росії інкорпорувати Білорусь. Кремль, звичайно, заперечував усі подібні інтерпретації, але осад залишився. Особливо якщо врахувати, що цьогоріч минає двадцять років з моменту, коли Білорусь і Росія формально створили союзну державу.

Зі січня цього року Білорусь живе в умовах так званого податкового маневру, запровадженого Росією. Маневр полягає в поступовій ліквідації експортного мита на російську нафту і нафтопродукти, якого раніше не застосовували до Білорусі. За розрахунками експертів, впровадження маневру може призвести до втрат білоруською господаркою 9-11 млрд доларів протягом наступних п’яти років. І це величезна сума для білоруського бюджету за актуального стану економіки. Впровадження Росією цього нововведення стало однією з найголовніших причин енергетичної суперечки в білорусько-російських відносинах минулого року. Білоруська сторона вимагала від Росії компенсації за потенційні збитки. Якщо це не вдасться, то Мінськ гіпотетично може навіть збільшити ставку транзиту для Росії на 23%. Поки що Кремль мовчить щодо цього питання. Окрім того, сторони досі не мають узгоджених цін на газ для Білорусі з 2020 року.

Москва, відчуваючи слабкість переговорної позиції білоруського істеблішменту, систематично зміцнювала свій тиск за останні місяці. Оливи до вогню додали слова російського посла в Мінську Міхаіла Бабіча, який у березні дозволив собі публічно критикувати білоруське керівництво. Висловлювання посла, котрий водночас є спеціальним представником російського президента, ледь не призвели до відкритого дипломатичного скандалу. Білоруська сторона заявила, що «посол відчуває себе в країні кимось більшим, ніж посол». І це в ситуації, коли теоретично обидві країни є найбільшими союзниками, а жоден із послів європейських держав, котрі скептично ставляться до білоруського режиму, не дозволив би собі таких заяв.

Кількість накопичених каменів розбрату зростала. Додатково на початку квітня Росія розширила обмеження на імпорт до країни білоруських продуктів харчування. Формальною причиною називалася невідповідність російським стандартам і боротьба зі «санкційкою» – тобто охопленими російським ембарго європейськими товарами, які ввозять в країну під виглядом білоруських продуктів. Передовсім йдеться про овочі та фрукти. Білоруський президент назвав ці дії Росії «санкціями, недостойними реального партнера». На спеціальній нараді 11 квітня Лукашенко погрожував, що може паралізувати російські трубопроводи та й цілу транзитну інфраструктуру з огляду на її поганий технічний стан. Ця заява могла бути традиційно потрактована як нічого не варті погрози, натомість Кремль відреагував негайно. Речник російського президента Дмітрій Пєсков заявив, що Росія не вводила жодних санкцій і що для врегулювання поточних енергетичних непорозумінь потрібна інша атмосфера і зміна у ставленні білоруського керівництва.

З відповіді білоруського лідера випливало, що російська транзитна інфраструктура вимагала термінового ремонту ще два роки тому. Лукашенко натомість, щоб захистити «братерську Росію» від втрат, наказав не припиняти роботи трубопроводів. Але тепер ситуація змінилася, і якщо справа дійде до критичної точки, відповідні служби можуть припинити функціонування транзитної інфраструктури на період необхідного ремонту. Чи зважиться Білорусь реально на такий крок і чи зможе вона собі це дозволити?

Це малоймовірно. По-перше, одноразове затримання всієї російської інфраструктури хоч неминуче й завдало б російській економіці певних фінансових втрат, але це були б передусім іміджеві втрати. І вони дуже швидко повернулися б проти самої білоруської влади. По-друге, такий крок вплинув би на довіру до Білорусі як партнера Росії. Білоруська економіка і так роками бореться з проблемою поступового скорочення російського транзиту через територію країни. Нині транзит російської нафти становить близько 50 млн тонн на рік, а ще 6-7 років тому він був 75-80 млн тонн. Блокування трубопроводу було б політичним кроком, оскільки реальну потребу в ремонті інфраструктури можна було б розділити на кілька етапів. І, по-третє, у разі реалізації погрози президента Лукашенка Росія може одноразово значно скоротити постачання нафти і нафтопродуктів білоруським підприємствам. Внаслідок цього обсяги збитків для білоруської економіки були б незрівнянно більшими, ніж втрати російської сторони.

Варто пам’ятати, що переважна більшість білорусько-російських економічних конфліктів останніх років, зокрема й енергетичного, фактично мають політичне підґрунтя. У нинішніх умовах декларація білоруського президента повинна розглядатися не як реальна погроза чи залякування Росії, а як заклик до російської сторони прискорити перемовини про вищезгаданий податковий маневр і ціни на газ для Білорусі. Тому найближчим часом не слід очікувати реального блокування російської транзитної інфраструктури. Але на підвищення температури у двосторонніх відносинах можна справді сподіватися. Тим паче, що зараз спостерігаємо зачатки нової інформаційної війни. Щоправда, обидві сторони вдавалися до цього вже не один раз.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху,Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Integracyjne napięcia.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук