Коли «99 центів» коштують 3 мільйони

На тлі нестабільності фондових ринків, падіння цін на цінні метали і девальвації основних світових валют арт-ринок виглядає навіть дуже перспективно.

Цього місяця вкотре було побито рекорд вартості твору мистецтва – 12 листопада на аукціоні Крісті триптих пензля Френсіса Бекона «Три етюди Луціана Фрейда» (1969 р.) продали за неймовірну суму – 142 мільйони доларів! Попередній рекорд цілий рік утримував «Крик» Едварда Мунка. Френсис Бекон (1909-1992), прошу не плутати з класиком філософії,  – британський художник-експресіоніст, самоук, живопис якого підкреслює трагізм існування.  Популярність здобув ще за життя, хоча подобався далеко не усім. «Людина, яка малює ці жахливі картини», – так  одного разу висловилася про живописця Маргарет Тетчер. Так чи інакше, але він встановив новий рекорд – 142 мільйони американських доларів! За такі гроші можна купити потужний концерн, однак невідомий колекціонер оцінив в 4 862 долари кожен квадратний сантиметр беконівського полотна. В загальному ж обсяг світового арт-ринку експерти оцінюють в 25-30 млрд доларів на рік.

Як з’являються такі захмарні ціни на твори мистецтва? Чому багатьма з них спершу затуляють шпарини в курниках, а потім продають за мільйони, як це було  з автопортретом Ван Гога? Навіть топовий маляр Ґергард Ріхтер нещодавно обурювався: «Ціни на сучасне мистецтво абсурдні, як банківська криза!». Здебільшого і художники, і їхні агенти чи галеристи відповідають розмито, не договорено, акцентуючи, що той чи інший митець «був недооцінений, випередив свій час, мистецтво треба розуміти…». Таке враження, що вони хочуть зберегти якусь таємницю – секрет свого «професійного цеху».  Лише мій знайомий галерист Марцін Томись з Варшави дав більш зважену відповідь: «Сьогодні мало, що залежить від того, чи подобається комусь чиясь творчість. Якщо багатієві сподобалася картина, це зовсім не гарантуватиме того, що він готовий викласти за неї круглу суму. Ціноутворення на «вернісажах», в галереях і на мистецьких аукціонах – зовсім різні речі, з різною логікою».  До цього варто додати, що попри глобалізацію мистецтво все ж залишається національним – французи купують французьке, росіяни – російське, бразильці – бразильське. Саме тому в останні двадцять років найбільше зросли ціни на витвори китайських художників, адже сама країна та її еліта збагатилися як жодні інші.  Саме тому українські митці практично не мають шансів «продатися» дорожче за англосаксів, в руках яких нагромаджені найбільші багатства світу.

Однак розуміння цін на живопис – це лише квіточки. В ньому є неповторна (можливо, навіть у своїй «неестетичності») манера автора, унікальність кожного витвору – нехай це буде навіть так зване «сучасне мистецтво», в якому найчастіше відсутня майстерність, а є лише гола ідея (і то не завжди). А ось і ягідки – візьмемо до прикладу фотографію «Рейн 2» Андреаса Гурскі – смуга річки, смуги берегів, смуга хідника… Симпатично, однак кожен може взяти хороший апарат, знайти подібну точку зору над річкою (а при бажанні і конкретно ту саму над Рейном, звідки фотографував Гурскі) і зробити світлину. Проте це не спинило цінителя викласти 2011 року за фото понад 4 млн дол., зробивши «Рейн 2» найдорожчою фотографією «усіх часів і народів».  Можливо, тому що й раніше фотографу вдавалося отримувати за роботи кругленькі суми. Так, 2007-го усім відомий цінитель мистецтв Віктор Пінчук проміняв свої 3,3 млн доларів на його «99 центів» (дві фотографії магазину в форматі «Все по 99 центів»).  І власне тут ми бачимо першу характеристику арт-ринку – не важливо що, важливо під чиїм прізвищем. Тому й справджується – купуй дорого, зможеш продати ще дорожче. Подібно до біржових котирувань, кожен «художник» має свій «індекс» – його ім’я або зростає в ціні, або падає – абсолютно не дивно, якщо арт-експерти відслідковують всі важливі події креслячи по кожному «художнику-бренду» його графік.  Впливає на це присутність в ефірі, відгуки критиків, мистецтвознавців, проведення персональних виставок, присутність в каталогах і т.д. Вже сама поява робіт автора у престижній галереї чи серед лотів авторитетного аукціону – значний плюс. Усією цією розкруткою займається торговий агент, котрий забирає навіть більше половини отриманого, як розповів мені відомий британських художник Даррен Коффілд. Однак без помочі агента, сьогодні художнику не обійтися. Кожному своє – один створює, інший продає. І добре, коли митець може монетаризувати свій талант за життя, адже найчастіше за його розкрутку беруться вже після смерті.

Купляти антикваріат чи  твори мистецтва на аукціонах – не лише інвестиція. Це й величезний азарт, який так  яскраво змальовує Ф. Достоєвський в своєму «Підлітку». Є люди багаті від народження, є ті яким вдалося казково збагатитися – їм також потрібно чимсь зайнятися. Хтось продовжує вести бізнес чи починає вдавати, що ним займається, хтось деградує в стані алкогольного і наркотичного сп’яніння, хтось як на роботу ходить в казино, хтось займається благодійністю, а хтось подається в колекціонери. Цінителі мистецтв добре один одного знають і часто зустрічаються в аукціонних залах – там вони конкуренти, суперники, між якими розгоряється справжня боротьба  за  омріяний лот! Це чистий азарт, при якому вже не так важливо, наскільки неадекватно дорогою є картина чи фотографія.

Та це не єдина причина рекордних цін. У арт-бізнесі є ще темна сторона, про яку говорять дуже рідко. Предмети мистецтва не прийнято оцінювати з точки зору «раціо». То ж і жодні методи податкового аудиту на зразок трансфертного ціноутворення тут не можуть працювати. А це вже ідеальний спосіб для відмивання грошей і корупційних схем. В США ціни на предмети мистецтва почали особливо зростати після Першої світової – в часи особливо стрімкого розвитку організованої злочинності. Деякі галеристи стали такими собі посередниками між мафією і владою – дони купляли картини, які через своїх підставних людей продавали мери міст, судді чи сенатори. При цьому і фалеристу, і художнику діставався мізерний відсоток, проте саме використання такої схеми значною мірою сприяло згвинчуванню цін на ринку мистецтва. Цілком можливо, що подібні механізми з 20-х років використовують і сьогодні, тим паче, що більшість покупців та продавців залишаються невідомими громадськості.

Не варто оминати увагою й ще один чинник зростання арт-ринку і цін на твори мистецтва – в 20-му столітті до приватних колекціонерів (аристократів та буржуа) долучилися державні музеї зі значними коштами, призначеними на поповнення колекцій, а також інвестиційні відділи банків й спеціалізованих фондів. Навіть на Галицькій ощадній касі у Львові (тепер будинок Музею етнографії) уважне око помітить рельєфне зображення палітри та пензлика – це зовсім не випадково. Мистецтво стало інструментом інвестування, до того ж доволі прибутковим. Авторитетний індекс Мая-Мозеса показує, що середньорічний ріст цін на предмети мистецтва в останні півстоліття склав 12,06%, тоді як для цінних паперів аналогічний показник зупинився на рівні 11,7%. Це середній показник, а як вибрати вдалих авторів, то можна і значно ліпших результатів добитися – навіть подвоювати вкладений капітал (як видно з таблиці).  Єдина проблема: «брендів», які коштують мільйони, за якими ганяються колекціонери й інвестори  – не більше кількох сотень на цілий світ. Більшість художників, навіть в розвинутих країнах, змушені підпрацьовувати дизайнерами, рекламістами, проектантами, адже на продажу своїх робіт  їм не вижити. Думаю, саме серед них є справжні недооцінені генії, чиї картини, фотографії, скульптури, власне, і є мистецтвом, а не інвестиційним інструментом. А мистецтво, як відомо, безцінне.

Для довідки:

Найдорожчі художники світу: Френсіс Бекон, Едвард Мунк, Джексон Поллок, Джефф Кунс, Ґергард Ріхтер.

Найдорожчі художники України: Анатолій Криволап, Арсен Савадов, Олег Голосій, Олександр Ройтбурд.