Вулиця, що була до заснування Львова, серце княжого міста, передмістя, що корилось лише королю, дільниця вірмен, татарів і євреїв, де через будинок були синагога, церква або монастир, колиска промисловості Львова – все це про вулицю Богдана Хмельницького.
ZAXID.NET разом з екскурсоводом Денисом Булавіним розповідає про перший кілометр цієї вулиці, на якому, як інгредієнти у пляцку галицької господині, поєднались 800 років історії. Прислухайтесь і почуєте гамір торгівлі східними спеціями, тишу монастирів, єврейські вірші, уривки різних мов світу та безперервний рух життя.
Торговий шлях
Історія Львова – це як багатоповерхова будівля, каже Денис Булавін. І на вулиці Богдана Хмельницького, куди не доходять приїжджі туристи, вона починається із мінус першого поверху – з часу, коли Данило Галицький ще не збудував Львів.
Ця вулиця – найстаріша у Львові і єдина, що існувала на сьогоднішньому місці ще до заснування міста. Колись тут проходив Волинський тракт, що поєднував два найважливіші міста регіону на той час – Галич і Володимир. Водночас це був головний торговий шлях регіону, що вів зі Сходу на Захід.
«Вулиця Богдана Хмельницького – не пряма, вона пливе за ландшафтом. Це теж свідчить про її стародавність, бо в середньовічній Європі вулиці підлаштовували під ландшафт. Це вже пізніше філософія містобудування змінилась на чітку орієнтацію вулиць, що видно на площі Ринок і навколо», – пояснює Денис Булавін.
Коли біля цього шляху на горі постав замок, а навколо виник Львів, сучасна вулиця Хмельницького починалась в районі площі Князя Осмомисла і завершувалась церквою святої Параскеви П'ятниці – приблизно за кілометр. Тоді у місті жило близько 2-3 тис. людей (українці, німці, вірмени, татари, євреї), які, утім, мали свою величеньку, як на той час, торгову площу – сучасний Старий Ринок, серце княжого Львова. Цікаво, що вулиці навколо площі також зберегли своє трасування (напрям) ще із княжих часів.
Панорама Львова 15 ст.
Тоді не існувало мурованих кам'яниць та брукованих доріг, місто було дерев'яним, дороги – грунтові. Але головна вулиця була вимощена деревом – залишки цього мощення на глибині 4 м розкопали археологи перед останньою реконструкцією вулиці. Це, за словами Дениса Булавіна, свідчить про її важливість. Також про головну роль вулиці говорять 5 княжих церков уздовж неї – Марії Сніжної, святого Миколая, Іоана Хрестителя, святого Онуфрія та Параскеви П'ятниці. Звісно, їхній первісний вигляд не зберігся, але розташування – те ж, що і 700 років тому.
Найдавніші церква і монастир
Найстарішою церквою Львова вважається храм святого Миколая, що згадується ще в грамоті Князя Лева у 1292 році. Сучасна будівля дійшла до нас із пізніших часів, але великі тесані блоки, фундамент, абриси будівлі – підтверджують стародавність храму, як і археологічні розкопки, що виявили тут давні поховання. Саме тут був духовний центр княжого Львова.
Ще однією важливою локацією княжого Львова був монастир святого Онуфрія, заснування якого також пов'язують із князем Левом. Колись монастир був дерев'яним. Церква святого Онуфрія, яку ми бачимо сьогодні, збудована вже пізніше – всередині 16 ст. – із двох церков, що стояли поряд: власне, святого Онуфрія та святої Анни. Для гармонії добудували третю частину. Імовірно, це зробили за вказівкою князя Костянтина Острозького.
Дзвінниця і монастир мають оборонний характер. У кам'яному вигляді вони виникли у часи, коли кожна споруда мусила бути маленькою фортецею – життя у середньовіччі було складним.
Денис Булавін розповідає, що з монастирем святого Онуфрія, що тепер належить монахам-василіянам, пов'язані дві легенди. Перша говорить про те, що саме до цього монастиря князь Лев переніс із Белзу ікону Божої матері, що за польських часів опинилась у Ченстохові і стала однією з головних святинь поляків. Друга ж легенда розповідає, що тут деякий час мешкав першодрукар Іван Федорович (Федоров), який заснував при монастирі друкарню, а після смерті у 1583 році був похований на монастирському цвинтарі.
«Тут була бібліотека, займались іконописом, книгодрукуванням – приносили культуру в цю дільницю», – розповідає екскурсовод.
Завершувався княжий Львів дерев'яною церквою святої Параскеви, що була збудована у вигляді оборонної фортеці наприкінці 13 – поч. 14 ст. Храм-фортеця був зруйнований під час численних воєн та пожеж. Та у 1644 році його відновив колишній молдавський господар і тесть Богдана Хмельницького Василь Лупул. Зараз на фасаді церкви, яку у 19 ст. реконструювали у бароковому стилі, зберігся його молдавський герб.
Герб Василя Лупула на фасаді церкви святої Параскеви
Денис Булавін розповідає, що молдавська громада Львова також фондувала будівництво Успенської церкви на вул. Руській і жіночий монастир, що колись був на вулиці Гайдамацькій.
Тут закінчувався княжий Львів
Вільна дільниця
За польських часів Львова, коли вже збудували Жовкву (16 ст.), Волинська дорога перетворилась на Жовківську, а дільниця в районі сучасної вулиці Богдана Хмельницького стала називатись Жовківським передмістям, адже тоді вже збудували «новий» Львів – місто в мурах, зосереджене навколо нинішньої площі Ринок. У Жовківському передмісті жили українці, вірмени, євреї, татари.
«Це був менш престижний, ніж місто в мурах, район, але це передмістя не підпорядковувалось магістрату, а напряму – королю. Тож люди тут мали більше свободи, життя було вільніше, але більш небезпечне – не було захисту. Те, що передмістя менше контролювалось владою, приваблювало сюди різних людей. Склад населення – і етнічний, і соціальний – тут завжди був дуже строкатим», – говорить Денис Булавін.
«Мультикультурна традиція співіснування заснована саме нашими князями. Сусіди у нас були більш закриті, а князі – досить open minded, прогресивні, і не було жодних міжетнічних конфліктів та утисків», – додає він.
Вірмени від початку часів
Упродовж 13-17 ст. найпотужнішою громадою Львова була вірменська. Вірмени ще з княжих часів вели торгівлю зі Сходом, з якого самі колись прийшли на ці землі, і завдяки цій торгівлі Львів процвітав.
Як розповідає Денис Булавін, за монастирем святого Онуфрія було дві вірменські церкви: одна – ближче до дороги (церква святої Анни), друга – глибше (храм святого Якова). Ще одна вірменська церква була на сучасній вулиці Замарстинівській. При двох церквах діяли монастирі. Власна культова споруда у ті часи свідчила про серйозний вплив громади на суспільство та її привілейоване становище.
На ділянці, де зараз проходить залізнична колія, був вірменський цвинтар, що ліквідували у 1869 році, коли прокладали залізницю. Найдавніші надгробки перевезли на Личаківський цвинтар, а от у самій дільниці не лишилось жодних згадок про цей великий пласт історії Львова. Вірменські церкви також розібрали за австрійських часів – у 18 ст. Хоча занепад громади у цій околиці почався раніше – коли у 1630 році вірмен змусили прийняти унію з католицькою Польщею.
Підземний перехід через колію, де був старий вірменський цвинтар
«У них забрали душу – храми, і мову – богослужіння перевели на латинську. А колись це була чи не третина княжого Львова. Із 13 до 17 століття вірмени тут були дуже крутими і впливовими», – розповідає Денис Булавін.
Зараз нічого на вулиці Хмельницького не нагадує про вірмен. На приблизному місці однієї з вірменських церков розташоване видавництво «Місіонер», а вірмени Жовківського передмістя розійшлися світом з іншою місією.
Видавництво отців-василіян "Місіонер"
Також у цій дільниці не лишилось згадок про татарську громаду, що мешкала поряд з вірменами і підтримувала з ними дружні стосунки. Хіба що народна пам'ять зберегла цю історію у назві вулиці – Татарська перетинає Хмельницького.
Дух нового часу
Єврейська історія Жовківського передмістя почалась приблизно у 14 ст. і досягла розквіту всередині 18-19 ст., за австрійських часів – саме тоді тут жили єврейські підприємці, у багатьох будинках були вбудовані синагоги, а на площі Старий Ринок реформісти збудували окрему синагогу розміром із пів Оперного театру. Це була синагога «Темпель», яка займала увесь сквер. Будинки довкола неї були двоповерховими, тож вона скидалась на величний палац.
«Ця синагога стала ствердженням того, що цей район є єврейським і євреї тут дуже добре почуваються. Це була чи не найгарніша і найбільша будівля вулиці Богдана Хмельницького. Всередині це було щось середнє між Оперним театром і Домініканським костелом. На жаль, як і більшість синагог, та будівля не пережила німецьку окупацію 1941-44 років», – розповідає Денис Булавін.
Майже навпроти синагоги «Темпель», у будинку під №11 на вул. Богдана Хмельницького, збудованому архітектором Романом Фелінським, з 1913 року діяв єврейський кінотеатр «Сфінкс». Цікаво, що на єврейські свята він також перетворювався на синагогу – дім для молитви. Кінотеатр багато разів переходив до різних власників та змінював свої назви, остаточно він припинив існування лише у 2007 році.
Квиток в кінотеатр "Сфінкс", 1913 рік
Ще одна вбудована синагога – «Мацміях Єшуа» – була в будівлі під №20. Сьогодні це звичайний житловий будинок і жодних слідів від єврейських молитов тут не знайти. Наступна вбудована синагога була навпроти, під №25 – «Шееріт Ісраель». Тут діяло училище – бейт-мідраш, в якому вчився майбутній поет Урі Цві Грінберг. Зараз будинку під №25 не існує – на його місці стоїть новобудова під №27а. Наступна синагога була одразу біля монастиря святого Онуфрія – в будинку під №34. Сьогодні ця будівля – залишена та майже зруйнована. Багато синагог було і далі по вулиці, вже за церквою святої Параскеви, де розпочинався ремісничий і промисловий Львів. Усього в дільниці їх було близько 100.
Денис Булавін пояснює, чому в один час в одному місці існувало так багато синагог – часто це були синагоги галузевих спільнот, що розташовувались в будівлі, де люди жили або працювали, аби вірні мали змогу помолитись кілька разів упродовж дня, не витрачаючи часу на добирання. Сьогодні ж більшість історій єврейського Львова зникла із вулиць міста і виринає на них лише під час екскурсій.
Мій друже, я малий син людства – визнать мушу,
Але уява нам окрилює серця і душі.
Плачем і радощами наша пісня гордовита
Проб'є і стіни, сенс і голос давши світу.
(із вірша Урі Цві Грінберга, переклад Валерії Богуславської)
Рушій прогресу
Якщо в 13 ст. Львів виник при торговому шляху, а потім розквітав завдяки торгівлі, то у 18-19 ст. місто втримало свій статус завдяки синергії селян та мешканців Жовківського передмістя, які, в дусі часу, заснували тут перші промислові підприємства.
На той час вулиця Хмельницького доходила вже до Жовківської рогатки, за якою жила громада Знесіння, що стала частиною Львова тільки у 1931 році.
Жовківська рогатка, 1860-70-ті роки
Тут, на околиці, був один з основних в'їздів у місто, при якому розташовувався ринок, куди селяни привозили свою продукцію. Завдяки їм у цій околиці стали виникати різні підприємства, де переробляли сировину. Так, наприкінці 19 ст. біля рогатки був млин єврейського підприємця Давида Аксельбрада – сьогодні на його місці розташований хлібокомбінат. Трохи далі була фабрика горілчаних виробів Бачевських і горілчане підприємство «Кронік і син». На території першої згодом працював один із найстаріших заводів Львова «Алмазінструмент», а зараз її забудовують житлом. А друге Львову вдалось зберегти – і сьогодні тут «Фабрика повидла».
Ринок на вул. Жовківській (Хмельницького), 1920-ті роки
«Район спочатку був ремісничим, а потім став промисловим. У 19 столітті сюди проклали трамвайну колію, що радикально змінило дільницю. Із другорядної і сумнівної вона стала осередком промисловості – у 19 столітті саме промисловість визначала місто», – розповідає Денис Булавін.
Більшість будинків у цій частині вулиці Хмельницького були зведені для підприємств, офісів або ж це були чиншові кам'яниці для робітників. Та промислове Підзамче – це вже інша історія.
«Так в одній вулиці сконцентрувалась вся історія Львова. Королі тут не присягали, але відбувались не менш важливі події», – підсумовує Денис Булавін.
Вулиця Богдана Хмельницького сьогодні
*Фото авторки та із сайтів Фотографії старого Львова і Центр міської історії
Ми використовуємо