Навіщо взагалі був той Майдан?
IQ

Навіщо взагалі був той Майдан?

Порошенко, Тимошенко і Зеленський є ситуаційними популістами, котрі репрезентують інтереси окремих олігархічних кланів

Евгеніуш Соболь, 20 березня 3181 6

Зразу ж хочу наголосити, що я абсолютно не вірю в перспективу перемоги коміка та актора Володимира Зеленського, котрий нині є лідером в опитуваннях громадської думки. Його високий рейтинг – це результат величезних фінансових вливань олігарха Ігоря Коломойського, котрий насправді його вигадав. Загалом Зеленський може навіть вийти до другого туру, оскільки він став кандидатом-пустушкою, котрий збирає голоси українців, які втомилися від олігархічної системи і розчарувалися в ній. Виборці можуть проголосувати за нього, думаючи, що так показують дулю політикам. Це такий собі виборчий гепенінґ. Думаю, що у найвирішальніший момент у них не підніметься рука, щоб проголосувати за людину, котра абсолютно не готова до управління державою, яка занурилася в економічну кризу і заплуталася у збройному конфлікті на Донбасі. А тому найзапекліша політична боротьба точитиметься між Петром Порошенком і Юлією Тимошенко, котрі займають два наступні місця в рейтингах. Саме хтось з них двох майже напевно стане новим главою держави.

Їхнє протистояння стало настільки брутальним, що зразу ж напрошується питання: «а навіщо взагалі був той Майдан?». Адже, як ми пам'ятаємо, учасникам протесту на зламі 2013–2014 років у Києві, власне йшлося про те, щоб зробити політичне життя в Україні більш цивілізованим, відійти від варварських методів управління країною, які використовував Віктор Янукович. Проте нині насильство знову стало одним з елементів виборчої кампанії. Я маю на увазі заворушення за участі ультраправих «Національних дружин», які відбулися 9 березня у час передвиборчого мітингу Порошенка в Черкасах. В українській пресі можна натрапити на думку, що діяльність цієї воєнізованої організації, яка складається переважно з колишніх добровольців батальйону «Азов», таємно підтримує шеф МВС Арсен Аваков, котрий симпатизує Тимошенко.

Не так давно Тимошенко відмовилася від покладеної навколо голови коси-корони, яка була невід’ємним елементом іміджу «помаранчевої принцеси». Тепер вона презентується з хвостом, який звисає на ліве плече, або зав'язаний на потилиці. Оскільки вона є доволі скомпрометованим політиком, то намагається в такий спосіб переконати виборців, що її особистість зазнала засадничих змін. Варто нагадати, що Тимошенко присутня в українській політиці уже 22 роки. Вона шість разів отримувала мандат депутата парламенту, двічі обіймала посаду голови уряду і один раз – віце-прем'єра. Ще одним елементом її нового іміджу є окуляри в товстій темній оправі. Вони покликані створити враження, що ми маємо справу зі зрілою, начитаною й інтелігентною особою, котра багато чого навчилася в житті й усвідомила свої помилки. А їх було чимало, та найбільше врізалось у пам'ять виборців підписання 2009 року невигідних для України газових угод з Росією.

Кандидатка репрезентувала свою сорокасторінкову програму під назвою «Новий курс України», яка містить головно популістські обіцянки соціального характеру, які перемежовуються з нищівною критикою чинного президента. Маємо радше справу з виборчою стратегією, за допомогою якої Тимошенко позиціонує себе як головна опонентка Порошенка, ніж з політичною програмою в європейському сенсі. Тому складно сказати: сповідує вона праві, ліві чи центристські погляди. Виглядає, що значно правішим за неї є Порошенко, чиї часті апеляції до традиційних цінностей дозволили йому залучити консервативний електорат із Західної України.

Як слушно зауважив один з коментаторів видання Nowa Europa Wschodnia, березневі вибори стануть безпрецедентною подією в новітній українській історії, оскільки вперше серед учасників президентських перегонів, котрі мають шанси на перемогу, немає представника проросійського табору. Однак було б перебільшенням стверджувати, що українська політична сцена сформувалася за європейським взірцем. Насправді Порошенко, Тимошенко і Зеленський є ситуаційними популістами, котрі репрезентують інтереси окремих олігархічних кланів, а дійсно незалежний від цих кіл кандидат, Анатолій Гриценко, має лише восьмивідсоткову підтримку виборців.

Вважаю, що перемога «помаранчевої принцеси» на майбутніх виборах є цілком реальною. Щобільше, ця перемога вписувалася б в окреслені тенденції оздоровлення українського політичного життя. Якщо ми озирнемося назад, то зможемо зауважити, що Помаранчева революція стала вихідною подією для формування чинної системи. Раніше при владі перебували посткомуністичні «апаратники» (Кравчук, Кучма), котрі вміло лавірували між олігархами, але не допускали їх до високих державних посад. Напередодні Помаранчевої революції Янукович, котрого підтримував Ахметов, спробував узурпувати їхні позиції, але прозахідні кола олігархів не дозволили йому цього зробити, фактично призвівши 2004 року до Майдану в Києві. Після розпаду «помаранчевої» коаліції й повернення Януковича, Порошенкові й Тимошенко довелося відійти в політичне небуття, але вже з другим Майданом вони отримали другий шанс, якого зовсім не заслуговували. Учасники помаранчевих подій один за одним залишали політичну сцену: спочатку пішов Ющенко, потім українці вигнали Януковича. Проблема полягала в тому, що другий Майдан не створив нових харизматичних лідерів.

Вважаю, що корупційні скандали в оточенні Порошенка (хоча б той останній – в «Укроборонпромі») можуть перекреслити його шанси на перемогу, хоча, звичайно, безперечним досягненням чинного президента можна назвати те, що він запобіг розпаду держави, який у 2014 році виглядав цілком реальним. Тимошенко безжально вказує на всі промахи свого суперника, перебуваючи у зручній позиції критика, котрий виглядає безстороннім, оскільки не має стосунку до нинішнього правлячого табору. Якщо вибухнуть нові скандали, вона може навіть виграти ці вибори, але це вже буде лебединою піснею олігархічного режиму. Після нього в Україні повинна народитися європейська політична модель.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху,Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво,Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: «A po co w ogóle był ten Majdan?», (Nowa Europa Wschodnia)

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук