Печера у Розгірчому: скеля віком 70 млн років, язичницьке капище та монаша обитель

У Стрийському районі серед лісу на висоті 443 м над рівнем моря є печера, яку в різні періоди використовували для різних ритуалів. Це було язичницьке капище, а в часи Русі – один з найдавніших християнських монастирів. Зараз печера у Розгірчому є туристичним об’єктом.

Скелястий пісковик утворився понад 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Ці відслонення Вигородського пісковика шириною 50 м простягаються лісом майже на 400 метрів.

Дослідник Розгірчого Роман Сулик вважає, що в язичницькі часи скелі могли використовувати для ідолопоклонства. На вершині могла стояти скульптура Світовида. Деякі дослідники датують печерний комплекс Х ст. У XIII-XIV ст. тут з’явилися християнські монахи-відлюдники, які пристосували скелі для обителі. Архівні джерела фіксують перші згадки про існування тут монастиря з другої половини XV ст.

Печерний монастир був схований у лісі (фото ZAXID.NET)

Печерний монастир у Розгірчому рукотворний, створений у природній печері на два поверхи. Раніше кам’яні форми доповнювали дерев’яні конструкції, у скелях є сліди заглиблень, де їх кріпили. Нагору вели видовбані в камені східці. Два приміщення першого поверху використовували як житло і комору, а зверху монахи облаштували храм.

Печерна церква мала вівтарну частину, ніші з обох сторін, де зберігали церковний інвентар. У куті справа від сходу була братська усипальня. Система планування і розміщення певних елементів церкви дали підстави українському науковцю Володимиру Карповичу вважати часом заснування монастиря XIII-XV ст.

Вхід в печерну церкву (фото ZAXID.NET)

Нижні печери видовбували в різні часи. Раніше там було два невеликих приміщення зі спільним зовнішнім входом.

«Менше приміщення, комора, очевидно, служило за келію. Сюди вели двоє дверей, про що свідчать підрубки. Друге приміщення праворуч було знищене при довбанні великої печери. Перед цими двома печерами витесаний в товщі скель невеликий ґанок. Над ним зовні продовбана канавка для відведення води. Третю келію з окремим входом праворуч також знищили при розбудові монастиря. Тепер тут велике приміщення з окремим входом і круглим віконцем над ним. Це була жила кімната. Таким чином, можна припустити, що печерний комплекс зазнав у своєму розвитку ряд перебудов. Час його розквіту припав на XIV-XVI ст.», – пише Ярослав Ісаєвич у збірнику «Стрийщина».

Печери першого ярусу (фото ZAXID.NET)

Ймовірно, засновниками монастиря були ченці, що примандрували із зруйнованого в XIII ст. татарами Києва чи інших міст Київської Русі. Тодішні монахи були анахоретами. Вони вели мовчазний спосіб життя, мало спілкувалися навіть між собою. Харчувалися лісовою рослинністю, грибами. Більшість середньовічних монахів XI-XVI ст. проводили релігійно-духовне життя в печерах. Давні чернечі осередки Галичини були невеликі за розмірами оборонного характеру з дерев’яними церквами чи каплицями, келіями та господарськими будівлями.

Вирізьблене на скелях обличчя, схоже на татарське (фото ZAXID.NET)

Олег Чуйко у науковій статті «Печерні монастирі в культурі Карпатського регіону XIII-XVI ст.» пише, що у карпатському регіоні ранні християнські монастирі виникали біля скельних раніше язичницьких ритуальних комплексів (Дора, Манява, Середній Березів) або біля городищ-святилищ X-XII ст., як в Назавизові і Грабовці. Ці монастирі брали за взірець планувальну схему язичницьких центрів, на місці ідолів і капищ будували церкви. До найстаріших монастирів Бойківщини археолог Ярослав Пастернак відносив печерні комплекси Бубнище, Поляниця, Труханів, Урич, Розгірче і Жулин біля Стрия.

Всередині є наскельні петрогліфи, найдавніші з яких вченим вдалося ідентифікувати 1675 роком. У храмі є кам’яна брила з вирізьбленим обличчям, схожа на половецьку бабу в степу.

Різьблене обличчя всередині храму, схоже на воїна в шоломі (фото ZAXID.NET)

Ярослав Ісаєвич пише, що вибита у верхній печері скелі невелика двопільна церква – це унікальний випадок такого типу архітектури, що збереглися на Галичині, зокрема на Бойківщині: «У своєму розвитку печерний монастир зазнав деяких змін, пов’язаних з його розбудовою, ймовірно, в XIII-XIV ст. Що стосується первісного признання цих скель, то цілком можливе використання їх в поганські часи, що свідчать сліди на скелях, а також виявлене тут у 1990 році землеробське поселення на городищі VIII-VII ст. до нашої ери».

Скелі-ворота (фото ZAXID.NET)

Поруч на вершині хребта є залишки давньоруського городища, але там збереглись лише обриси валів. Крім цієї печери є ще дві малі скелі, за 50 м від неї, які були своєрідним в’їздом на територію монастиря. У віддаленій печері в лісі розшукали наскельні рисунки хрестів. Вона теж входила до монастирського комплексу.