Польща – Україна: наука, політика та взаємні упередження

За останні півроку я написав два тексти, присвячені минулому і сучасному польсько-українських відносин. Один текст мав з’явитися в Польщі, інший – в Україні. Обидва були рецензовані відповідно до вимог й наразилися на критичну оцінку фахівців, котрі їх рецензували в кожній країні. Така ситуація потенційно виникає з трьох причин. Можливо, обидва тексти були просто слабкими з мериторичного погляду – не мені про це судити. Можливо, обидва рецензенти недостатньо зналися на аналізованій мною проблематиці. Це часта проблема у світі науки, особливо в нашій частині Європи, коли важко знайти фахівців, котрі компетентні у відповідній темі і водночас готові до ролі рецензента, особливо у випадку журналів. Така робота не дає ні престижу, ні грошей. Рецензент є анонімним і виконує свою роботу безкоштовно. Трохи ліпша ситуація в разі рецензування книг – імена рецензентів з’являються в публікації, і вони отримують невелику винагороду.

Нарешті, є третя потенційна причина, і я хотів би зосередитись на ній. Отож, коли прочитати обидві рецензії, може скластися враження, що їхні автори живуть у різних світах. Адже їхні бачення польсько-українських відносин цілковито відмінні. Найбільше емоцій збуджує, звичайно, історія, але не тільки.

Український рецензент підкреслює внесок Української повстанської армії в «боротьбу з фашизмом». Він вважає необґрунтованою негативну оцінку діяльності згаданої формації в Польщі, про яку я пишу в тексті. Причому на мене як автора він покладає відповідальність за зазначену критичну думку щодо УПА. Рецензент не погоджується зі сформульованими відмінностями інтересів Польщі й Росії в Україні, оскільки, на його думку, це свідчить про об’єктивацію України.

Окрім того, на його переконання, в Польщі немає українських іммігрантів, оскільки працівники, які приїжджають до нашої країни (Польщі, – ZAXID.NET), потім повертаються до України. Зрозуміло, що ми також маємо справу і з явищем циркулярної міграції між двома країнами, однак кількість українських громадян, котрі залишаються в Польщі, все-таки зростає. Складається враження, що рецензент дорікає мені за те, що я пишу про українців, котрі працюють в Польщі, тому що він риторично запитує: «А хіба поляків в Англії немає?».

Рецензент ставить під сумнів тезу (хоча можна легко знайти її підтвердження в дослідженнях) про те, що українська молодь їде студіювати в Польщі, оскільки хоче отримати кращу освіту і знайти ліпшу роботу. Він не погоджується з твердженням, що українські студенти дуже важливі для польських університетів, оскільки їхній приплив знижує негативні наслідки демографічного спаду. Він відкидає оцінку України як «дисфункціональної держави» – беручи до уваги втрату частини території на півдні і сході, високий рівень корупції, економічну кризу тощо, це окреслення, по-моєму, є цілком виправданим.

Ще курйознішим було застереження українського експерта щодо оцінки еволюції української політичної системи після 2010 року. На його думку, в Україні не сталося тоді, як він пише в рецензованому тексті, «деградації демократії».

Поза текстом самої рецензії її автор попередив моїх українських колег про можливі «формально-правові» наслідки публікації такого тексту і висловив упевненість в тому, що він просто «не на часі».

Польський рецензент по-іншому оцінює мої погляди, хоча його висновки також критичні. На його думку, Польща насправді не підтримує «демократизації» України, тому що реальна мета Польщі (чи, може, її союзників) – введення країни в зону впливу Заходу в широкому сенсі (США, ЄС). «Експорт демократії» – це лише фасад, за яким ховаються геополітичні наміри західних країн. Далі читаємо, що в цьому процесі маргіналізується бандеризація України, коли західноукраїнське бачення історії й ідентичності накидається решті етнокультурно й регіонально немонолітного українського суспільства. Такий підхід узгоджується з гаслом, кинутим одним з публіцистів: «Краще Україна бандерівська, ніж москальська».

Польський експерт закидає мені, окрім того, що я порівнюю акції нищення православних церков у 1938 році зі запланованим УПА винищенням польського населення, що, на його думку, є недоречним і хибним. Руйнування православних церков у 1938 році, – пише рецензент, – незаперечно було злом і помилкою національної політики Другої Речі Посполитої, але церкви зруйновані головно на захід від річки Буг в рамках запланованої (ре)полонізації. До того ж «національним» віросповіданням українських націоналістів було уніатство (греко-католицизм).

На думку рецензента, теза про загрозу з боку Росії, якій мусили протистояти як Польща, так і Україна, – це дублювання публіцистично-пропагандистських заяв, наявних і в українських, і в польських засобах масової інформації.

Рецензент вважає, що до українських іммігрантів у Польщі ставляться дуже добре: вони отримують працю на пільгових умовах, не кажучи вже про додаткове фінансування для українських учнів і студентів, визнання пенсій. Поляки у Великій Британії не мають, на його думку, аналогічних переваг.

Підсумовуючи, польський фахівець закидає мені вчинення самобичування і запевняє, що такий підхід не відповідає інтересам Польщі.

Обидві рецензії – сумні приклади сприйняття Польщі та України частиною кожного зі суспільств. Можна припустити, що це є наслідком зростаючих з 2014-2015 років суперечок між двома країнами, передусім пов’язаних з конфліктом історичних пам’ятей. Відмінність взаємних бачень, впливи стереотипів і важких спогадів про минуле є цілком зрозумілими. Кожне суспільство по-різному сприймає себе і своїх сусідів, їхнє минуле і сьогодення. Наука, однак, не повинна спиратися на поточне мислення. Її завдання – презентувати об’єктивне бачення дійсності. Опираючись на доступний матеріал досліджень, кожен науковець повинен дійти таких самих висновків; оцінка є радше відносним питанням. Той факт, що в описаному випадку польські та українські вчені не погоджуються в найпростіших, здавалося б, питаннях, не свідчить позитивно про стан науки в обох країнах.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Polska – Ukraina: nauka, polityka i wzajemne uprzedzenia (Nowa Europa Wschodnia)