Про львівські «перли» і «свиней»

Львівські осередки культурного існування – як мистецьке об`єднання «Дзиґа» чи журнал «Ї» – є лише острівцями у морі пострадянської сірості і провінційного гламуру...

Львів нині - це те дивне місто, де є чимало квалітетних інтелектуалів, але практично відсутнє, або сильно змарґіналізоване інтелектуальне життя. У львівській пресі та в Інтернеті з`являються розумні і важливі статті, але в медіальному просторі відсутній діалог, оскільки ці статті здебільшого становлять собою суму монологів. Чому так? Мені здається, що львівський інтелектуал, висловлюючи свої, без сумніву, важливі і пережиті слова та думки, майже завжди має враження, що залишився незрозумілим, неоціненим і незапотребуваним.

Так часто буває, коли ми кожне своє слово вважаємо «перлами», а тих, перед ким ми ці слова «порозкидали», - «свинями». Справедливості ради треба зауважити, що нереагування на інтелектуалів з боку влади, політикуму і бізнесу, а також повне самоусунення від культурно-освітнього процесу так званого «простого» народу - це, звичайно ж, свинство.

Однак вищезазначена позиція пересічного галицького інтелектуала також давно вже вимагає ревізії. Для початку треба перестати трактувати продукт своєї інтелектуальної праці виключно як «перли». Може варто, за прикладом «великих», розцінювати його як «зерна», котрі можуть потрапити як на благодатну ріллю, так і на твердий камінь. Функцію «зрошення» цієї ріллі мали б відігравати митці, котрі за посередництвом цікавого і повчального образного ряду могли би зробити «послання» інтелектуалів доступнішими і зрозумілішими для людей, освіта, інтуїція і фантазія яких перебуває у дещо дрімучому стані. Однак і вони, вслід за інтелектуалами, останнім часом позамикалися у своїх середовищах і творять «мистецтво для мистецтва», а не для людей. Так утворюється замкнене коло.

Коли я намагаюся зрозуміти, чому львівські інтелектуали «метають перли» замість того, щоби «сіяти зерно», в мене з`являються нехороші підозри.

Справа в тому, що «сіячі зерен» часто залишаються незнаними нащадкам і недооціненими сучасниками. Адже не всім сіячам дано бути жниварями. В той же час як «метачі перлів» - це, зазвичай, егоцентрики. Вони часто стають знаними постатями - чи то легендарними, чи то одіозними. А будь-яку знаменитість у багатьох випадках можна конвертувати у вигоду для себе - не конче для блага суспільства. Тому вони вкрай не зацікавлені в об`єднанні з іншими такими ж «невизнаними геніями». На відміну від «сіячів».

Тож не можна виключити, що сучасних «метачів перлів» мучать питання квазігамлетівського типу: Чи не вкрадуть моїх значущих слів і чи не скористаються ними конкуренти? Чи на моїх геніальних ідеях часом хтось не розбагатіє та чи не здобуде впливів?

За «метанням перлів» може стояти погано приховане бажання - або сподобатися сильним світу сього, або викликати захоплення у народу, здобути славу місцевого «месії». Що, зрештою, теж мало б полегшити доступ до мети, зазначеної вище.

Але чи таким є призначення інтелектуала, артиста, візіонера? Чи не покликані вони бути посередником поміж Верховним розумом і ужитковою мудрістю, призначеною регулювати життя людини і суспільства? Адже високі інтелектуальні здібності, широка фантазія чи глибока інтуїція даються зовсім не батьками і народом, а Творцем. І даються не для того, щоб збагачуватися чи прославлятися коштом тих, «що перебувають у темряві», а саме для реалізації місії.

Місії творення, впровадження і укріплення системи правдивих цінностей, незалежно від того, буде вона зауважена владою і народом, чи ні. Щоб виконувати цю функцію, здійснювати цю місію, людина, що її наділено особливими талантами, має бути осторонь, як від одних, так від інших. Але разом з тим - творити спільний простір з собі подібними.

Адже ті згадувані в інших текстах на ZAXID.NET осередки інтелектуального і культурного існування - як мистецьке об`єднання «Дзиґа» чи журнал «Ї» - є лише відособленими острівцями у морі пострадянської сірості і провінційного гламуру, сумішшю яких нині насправді є Львів. Окремі острівці не можуть бути поважною перешкодою для цього моря. Останній приклад - це три білі пластикові вікна на площі Ринок поруч із Чорною кам'яницею. Мера, котрий своїми розпорядженнями забороняв це робити, а також його свиту з відповідальних службовців власники вікон просто «послали». Навіть якщо б влада по-справжньому дбала про збереження вигляду «давнього Львова», вона не зможе виграти у протистоянні з тотальною більшістю мешканців, яким на це наплювати. Єдиний вихід - це в самій львівській громаді творити альтернативу, впливову альтернативу. Такі вікна на Ринку були б неможливими, якби у місті панувала атмосфера несприйняття подібних нововведень, хоч би в історично-туристичній частині міста. Але Львів сьогодні - це місто без громади і практично без атмосфери.

Тому справою виживання інтелектуального середовища Львова, як зрештою й інших галицьких міст, має стати тверезий прагматизм, котрий виразиться у консолідації сил та експансивному пропагуванні системи цінностей. «Справжні львів`яни» повинні повернути собі впливову позицію, яку вони здобули, хоч і ненадовго, наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Чим ширшим, авторитетнішим і креативнішим буде середовище «справжніх львів'ян», тим помітнішим воно буде у своєму місті і здобуватиме все сильніший вплив, як на міські «верхи», так і на «низи». Цей вплив потрібен, щоб взяти долю свого міста у свої руки. Легше всього замкнутися на кухнях, в майстернях чи кав'ярнях і вдавати, що не зауважуємо новітніх варварів на вулицях небайдужого нам міста.

Прагматизм у цій справі мали б відчути і власники нерухомостей, інфраструктури, сфери послуг, котрі розраховують, що Львів буде розвиватися як значний туристичний центр.

Сліпий розрахунок на те, що залишки старої архітектурної композиції міста притягнуть достатню кількість туристів - достатню для забезпечення розвитку Львова, а не лише для збагачення групи власників готелів-ресторанів-клубів-магазинів - є, м'яко кажучи, наївним. Для європейського туриста наше місто не є чимось особливим після Відня і Праги, Парижа і Лондона, Рима і Афін, а навіть Кракова і Вроцлава. Такий турист все більше шукає собі особливих міст і місць. Наша особливість є у нашій «старомодності і ностальгії», породженій відчуттям «втраченого раю» перехрестя культур, поліетнічної та поліконфесійної толерантності. Віра в те, у що Європа вже втратила віру.

Проблема в тому, що ні влада, ні бізнес, ні примітивна здебільшого обслуга туристичного сектору не в змозі створити туристові тієї особливої міської атмосфери. Її творить «людина на вулиці».

Львів все ще має імідж міста особливої культури, сильного інтелектуального і творчого потенціалу. І цей імідж має лягти в основу сучасного спектаклю про Львів. У нас є прекрасна сцена - архітектура міста, у нас все ще є потенційний глядач - мешканець України, спраглий зближення з Європою, і європеєць - небайдужий до «духовності» слов'янщини. Нам же залишається тільки зіграти цей спектакль і отримати з цього як насолоду, так і вигоду.

Львів має експлуатувати свою непідробну ностальгію, зробити її заразною для гостей і прибутковою для себе. Адже в її основі туга за тим прекрасним і шляхетним, що його культивувала монархія Габсбургів напередодні своєї кончини. Ця туга притаманна багатьом мешканцям інших міст, у яких немає такої традиції та архітектури. Хай їдуть віддаватися ностальгії до нас - в прекрасні декорації, з хорошим сервісом і особливою атмосферою.

Тому львівські інтелектуали разом з митцями повинні створити енергійне і дієве середовище. Це середовище має займатися тим, чим і так займалися, - читати і писати, співати і малювати, дискутувати і провокувати, оприлюднювати нездійсненні ідеї і розповсюджувати натяки про існування таємниці - робити все це, не оглядаючись на владу і політику, а також на сірого обивателя. Ми можемо собі це дозволити, адже більшість з нас достатньо забезпечені, щоб не думати про хліб насущний в принизливому цих слів розумінні, і всі достатньо вільні, щоб не дбати про вірнопідданські стосунки з власть імущими.

Мені віриться, що створивши, а точніше - відтворивши, таке середовище львів`яни зможуть досягнути чудодійного ефекту, коли наші слова, думки і діла стануть одночасно зернами для втаємничених і адептів та залишаться «перлами» для «свиней».